Історія держави і права зарубіжних країн

2.2. Соціалізація права

Принцип індивідуалізму — здавалося б природний, єдино можливий і непохитний для права XVIII — першої пол. ХІХ ст. — не витримав перевірку часом. Відігравши на початковому етапі свою позитивну роль, у подальшому, на практиці, він по суті призвів до класової диференціації в середині буржуазії, до зосередження реальних прав і свобод у руках тих, хто володів капіталом. Як відповідь на прагнення цих кіл узурпувати не тільки економічну, а й політико-правову владу зароджується нова тенденція — тенденція наповнення права соціальним змістом або його соціалізація.

Поступово, не без опору, закріплюється думка, що основне призначення права полягає не стільки в захисті тієї соціополітичної структури, що у своїй основі склалася на початку громадянського суспільства, скільки в тому, щоб, зберігаючи це суспільство і сформовані в ньому демократичні традиції, трансформувати його, пристосовуючи до нових суспільних потреб. Саме тому подальші зміни у праві західних країн виявляються не стільки в класових, скільки в загальносоціальних і загальнорегулятивних функціях права, пов’язаних з об’єктивним відображенням у ньому більш високих форм суспільної свідомості й виробництва, з необхідністю боротьби з хворобами та злочинністю, з поміркованим провадженням демографічної політики тощо.

Незважаючи на те, що після Другої світової війни право значної частини розвинутих країн світу продемонструвало більшу, ніж раніше, здатність до цілеспрямованої соціальної політики, необхідність соціалізації права донині залишається актуальною проблемою його розвитку.