Історія держави і права зарубіжних країн

4.2. Проста (унітарна) форма політико-територіального устрою

Унітарна держава виникає передусім у Європі за часів абсолютизму, коли зміцніла за допомогою економічних можливостей нового буржуазного класу королівська влада, стала боротись проти феодальної роздробленості та партикуляризму. «Збір» усіх національних земель в межах єдиних кордонів, централізація державного апарату, прямий контроль над органами влади нижчестоящих територіальних одиниць (колишніх самостійних феодальних земель) було зумовлено не тільки суб’єктивними потребами корони відродити свою, колись могутню, владу, а новими буржуазними відносинами, котрі вимагали створення єдиного ринку та впровадження єдиного централізованого управління на території усієї країни.

Саме в той час унітарна держава набуває своїх основних ознак:

— єдина територія, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, котрі не мають самостійності;

— єдина структура державного апарату, ланки котрого пов’язані між собою жорсткою вертикальною ієрархією;

— єдине підданство та єдина державна символіка;

— єдина правова та судова системи;

— одноканальна система оподаткування.

У класичному своєму вигляді унітарна держава це визначена в національних кордонах держава, яка складається з різнорівневих політично несамостійних адміністративно-територіальних одиниць, влада і населення котрих підпорядковується єдиному владному центру.

На початковому етапі унітарна держава — це жорстко централізована держава, яка відрізняється від імперії, створеної на базі певного національно-територіального конгломерату, об’єднаного збройною силою, тільки тим, що її базою виступає мононаціональна за характером територія, частини котрої згуртувалися навколо певного центру внаслідок насамперед зазначених вище об’єктивних причин. Упродовж кількох століть, майже до Другої світової війни, унітарна держава нагадує свою прародительку — централізовану державу періоду абсолютної монархії. Для унітаризму цього часу характерною є тенденція пристосування до потреб нового суспільства, яка знаходить своє закріплення насамперед у конституції, котра, будучи єдиною для всієї країни, певним чином регламентує взаємовідносини між центральною владою і владою адміністративно-територіальних одиниць. Але, незважаючи на це, централізаторські «гени» абсолютизму давали про себе знати. Наражаючись на протидію, вони закономірно породжували тенденцію територіальної децентралізації влади, котра після Другої світової війни стає загальною і домінуючою. Яскравим прикладом цього є форми державно-територіального устрою Великобританії і Франції.

Історичні основи сучасного британського унітаризму

До розпаду колоніальної системи Великобританія мала форму державно-територіального устрою з «подвійним обличчям»: з одного боку, все королівство являло собою колоніальну імперію, а з іншого — метрополія виступала як унітарна держава. Як зазначалося, імперія як форма державно-територіального устрою, не узгоджується з принципами громадянського суспільства, тому вона (у тому числі й у Великобританії) прийшла до свого закономірного фіналу. Історія справжньої унітарної Великобританії, по суті, й починається з 60-х рр. ХХ ст. Але великобританський унітаризм був дуже далеким від класичного, маючи свої особливості, обумовлені складним внутрішнім державно-територіальним устроєм.

У територіальному відношенні Великобританія складається:

а) з Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії;

б) з «володінь корони» — островів Протоки (Ла-Манш) та острову Мен; в) з залежних територій, що відділені від Великобританії океаном.

У свою чергу, саме Об’єднане Королівство складається з чотирьох історичних частини: Англії, Уельсу, Шотландії й Північної Ірландії, кожна з яких має офіціально обмежену власну територію, національно-культурні особливості, адміністративно-територіальний розподіл. Стосовно органів управління слід відзначити, що до 1972 р. їх мала тільки Північна Ірландія, зокрема парламент (Стормонт) і уряд. Проте ескалація дій з боку північноірландських терористів привела в цьому році до ліквідації органів влади й уведення прямого правління Лондоном, що триває й по сьогодні. Англія, Уельс і Шотландія таких владних органів не мали, але на референдумах, які проводилися в 1997—1999 рр., населення цих історичних частин проголосувало за їх створення.

У цьому плані пішли вперед інші складові території Великобританії — «володіння корони» та залежні території. З перших, наприклад, острів Мен має свій парламент — Тинвальд, що є одним з найстаріших у світі. Він складається з двох палат: верхньої (Законодавча рада), до якої входять єпископ, прокурор (генерал-атторней), судді острова і 7 членів, що обираються іншою палатою; нижньої (Палата ключів, тобто ключових осіб острову), яка обирається населенням на 5 років і складається з 24 депутатів. Свої парламенти, виконавчі та судові органи мають також острови Протоки, навіть крихітні. Ще більшу автономію мають так звані залежні території — колишні колонії, котрі, однак, не стали суверенними державами (Фолклендські острови та ще близько десяти островів, Гібралтар). Вони мають свої парламенти, органи управління, деякі з них навіть свою валюту. Тобто до початку третього тисячоліття Великобританія стала максимальною мірою децентралізованою унітарною державою, котра, (ще раз підкреслимо) в умовах громадянського суспільства закономірно має наближатися до федерації.

Історичні основи сучасного французького унітаризму

До середини ХХ ст. форма державно-територіального устрою Франції, як і у Великобританії, мала «два обличчя». Тільки з розпадом своєї колоніальної імперії та конституційним регулюванням взаємин між складовими частинами держави починається історія сучасної унітарної Франції. Стаття 2 Конституції 1958 р., котра закріплює положення про неподільність Французької республіки, свідчить про те, що порівняно з Великобританією, централізаторські корені тут більш глибокі. На прихильність французів до історичної традиції вказує і стаття 72 Конституції, що визначає в якості територіальних об’єднань Республіки комуни, департаменти й заморські території.

Базовою адміністративно-територіальною одиницею країни визнано департамент: на території континентальної Франції було створено 96 таких одиниць. У свою чергу, департаменти поділяються на більш дрібні територіальні одиниці — комуни. У 1982 р. з метою вдосконалення управління був створений ще один вищий адміністративно-територіальний рівень — регіони. Кожен регіон (на початок ХХІ ст. нараховувалося 22 регіони. — Л. Б., С. Б.) містить у собі 4—5 департаментів. Таким чином, у країні встановився трирівневий адміністративно-територіальний поділ: регіони, департаменти і комуни зі своєю специфікою управління. У комунах діють органи самоврядування (населення обирає мера й раду комуни), а в департаментах і регіонах поєднуються принципи самоврядування (рада, голова ради, адміністрація) та управління з центру (призначений комісар республіки).

У складі континентальної Франції особливий автономний статус має Корсика (великий острів у Середземному морі). Населення Корсики обирає свій парламент — Збори, котрий у свою чергу формує виконавчий комітет. Вона має більше прав, ніж звичайний континентальний департамент, але менше, ніж, скажімо, заморська територія в Тихому океані.

Заморські територіальні об’єднання — колишні колонії, що стали частиною Франції, поділяються на заморські департаменти, заморські території, території з особливим статусом. Ними здебільшого є розкидані по всій Земній кулі острова, що належать Франції.

Заморські департаменти (їх чотири — території, що мають близький політико-правовий зв’язок із Францією (тобто звичайні департаменти), але зі специфічним расовим складом (переважають темношкірі) і територіально віддалені від Франції океаном:

1) Гваделупа;

2) Мартініка (великі острови в Карибському морі);

3) Гвіана (невелика територія на Південноамериканському континенті, північніше Бразилії);

4) Реюньйон (острів у південній частині індійського океану поблизу Мадагаскару).

Заморські території (їх також чотири), на відміну від заморських департаментів, не є частиною метрополії за океаном. Це землі, що мали набагато менший політико-правовий зв’язок із Францією, дуже велику автономію і значне віддалення від неї (двома океанами): Французька Полінезія (велика кількість дрібних островів у південній частині Тихого океану); Нова Каледонія (великий острів у Тихому океані, населений камаками-індейцями); острови Уолліс та Фугуна (також у Тихому океані); Арктичні землі.

Території з особливим статусом — це острови, відділені від метрополії океаном, що повільно еволюціонують убік перетворення в майбутньому на незалежні держави: острови Майотта (у південній частині Індійського океану); острови Сен-П’єр і Мікелон (у північній Атлантиці, поблизу Канади).

Заморські департаменти й заморські території мають велике значення для Франції, оскільки вони розкидані по всьому світові, і Франція завдяки цьому зберігає свою присутність у всіх його частинах.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрити зміст таких понять і термінів:

Поняття

Терміни

Бонапартизм

Бонапартистська монархія

Веймарська республіка

Директоріальна республіка

Домініон

Змішана республіка

Імперія

Консульська республіка

Конфедерація

«Легітимна монархія»

«Липнева монархія»

Міністеріальна монархія

Міністеріальна республіка

Паризька Комуна

Парламентська монархія

Протекторат

Суперпрезидентська республіка

Федерація

Унітарна держава

Віги

Гауляйтер

Гестапо

Консул

Контрасигнатура

Нацисти

Октройування

Промульгація

Рейхсканцлер

Торі

Фашисти

Фюрер

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропонованою раніше формою.

Завдання 3. Визначте, використовуючи текст:

1. документів № 1—2, ті положення, що відображають процес обмеження монархічної влади в Англії;

2. документів № 3—5, форму правління Франції за «Конституцією 1875 р.» та її «законодавчо закріплені» риси;

3. документа № 6, своєрідність форми державно-територіального устрою Німеччини за Конституцією 1871 року.

4. документів № № 7—9, форму політичного режиму нацистської Німеччини, місце і роль правлячої партії та Гітлера у здійсненні політичної влади;

5. документа № 10, основні риси післявоєнного німецького федералізму.

Перевірте себе

Завдання 4. Продовжте думку:

1. У боротьбі з абсолютною монархією утверджувалися принципи народного правління:.....

2. Основною тенденцією розвитку форми державно-територіального устрою було.....

3. В епоху громадянського суспільства змінюється значимість елементів форми держави. На відміну від попередньої епохи, форма реалізації державної влади стала більшою мірою залежати не від....., а від.....

4. Збагачення типології форм державного правління в епоху громадянського суспільства більшою мірою, ніж у попередню епоху, зумовлюється.....

5. «Славна революція» — це.....

6. Головне значення «Білля про права», прийнятого в Англії в………. році, полягає в тому, що.....

7. На початку XVIII століття в Англії встановлюється форма правління.....

8. Головним напрямком еволюції британської монархії протягом XVIII ст. було.....

9. Серед основних рис парламентської монархії, що остаточно склалася в Англії наприкінці ХІХ ст., слід назвати.....

10. Домініони Великобританії — це.....

11. Розвиток англійської парламентської монархії у ХХ ст. відбувався шляхом.....і, як наслідок, набуттям нею.....політико-правової форми.

12. Закладені в Конституції США 1787 р. основні юридичні характеристики форми правління США знайшли подальший розвиток у прийнятті.....

13. Поправки ХХ, ХХІІ, ХХV до Конституції США торкнулися передусім інституту....., а саме:.....

14. Демократизація виборчого права у США в ХІХ—ХХ ст. знайшла юридичне закріплення у.....

15. Жирондистська, якобінська, директоріальна та консульська республіки — це різновиди..... республіки у Франції.

16. Сутність принципів «представництва за плебісцитом» та «верховенства» уряду, за Конституцією 1799 р. у Франції, полягає в тому, що ….....

17. Період Першої імперії у Франції охоплює..... роки й обумовлений.....

18. За своєю суттю бонапартистська монархія (1804—1814 рр.) була.....

19. Легітимна монархія у Франції — це.....

20. Друга республіка у Франції.....років характеризувалася.....

21. Характерними рисами суперпрезидентської республіки Луї Бонапарта були:.....

22. «Груднева» монархія у Франції.....років характеризувалася.....

23. «Вереснева» республіка у Франції.....років характеризувалася.....

24. Основними рисами Паризької Комуни як різновиду соціалістичної республіки були:.....

25. Особливістю Конституції Третьої республіки було те, що вона....., прийнятих парламентом у.....році, і встановлювала у Франції.....республіку.

26. Незмінність республіканської форми правління у Франції була закріплена в.....році.

27. Еволюція Третьої республіки у Франції в ХІХ—ХХ ст. виявлялася в тому, що.....

28. За формою державного правління, закріпленою в Конституції 1946 р., Франція залишалася.....республікою, в системі владних елементів якої домінував.....

29. Парламентська республіка в Німеччині бере свій початок від....., що було закріплено у прийнятій в....., і, відповідно, отримала назву.....

30. Веймарська республіка по суті дала зразок..... І може розглядатись як перший досвід.....

31. Юридичний зміст форми державного правління за Конституцією 1949 р. у Німеччині зводиться до того, що:.....

32. Уже в 1919 р. Німеччина дала певну конституційну модель змішаної форми республіканського правління, яка характеризувалася………… і може бути визначена як………………республіка.

33. Прийняття Конституції 1958 р. у Франції знаменувало початок нової, …………………. за своїм характером республіки, основними рисами якої були.....…………..

34. Політичний режим Німеччини за правління націонал-соціалістів характеризувався як………, основними рисами котрого були.....

35. Складна форма державно-територіального устрою в епоху громадянського суспільства знайшла свій прояв у таких видах, як:.....

36. У ХХ ст. процес розпаду імперій стає незворотним, що було зумовлено.....

37. 16 квітня 1871 р. було прийнято Конституцію Німеччини, яка закріпила утворення…………………., що проіснувала до.....

38. Австро-Угорська імперія виникла після..... І проіснувала до…………, коли на її колишніх територіях виникли незалежні держави:.....

39. Організація колоніального управління у Британських колоніях визначалася.....…..

40. Британська співдружність націй — це.....

41. Система управління у Французькій колоніальній імперії була представлена.....

42. Збільшення території США в ХІХ ст. відбувалося шляхом.....

43. Характерні риси розвитку «внутрішнього федералізму» у США були закладені у …………….і зводились до того, що………...…………..

44. Після поразки у ІІ світовій війні Німеччина обрала ……….форму державно-територіального устрою, яка відповідає принципам………...суспільства.

45. Основи сучасного німецького федералізму були закладені у..... І зводилися до того, що.....

46. Історія справжньої унітарної Великобританії, по суті, починається з....., основними рисами якої є.....

47. На початок третього тисячоліття Великобританія стала максимальною мірою..... державою, яка в умовах громадянського суспільства закономірно має наближатися до.....

48. Історія сучасної унітарної Франції бере свій початок з.....і характеризується тим, що.....

Завдання 5. Схарактеризуйте:

1. Основні етапи становлення конституційної монархії в Англії.

2. Процес становлення парламентської монархії в Англії в ХІХ столітті.

3. Еволюцію парламентської монархії в Англії у ХХ столітті.

4. Еволюцію президентської республіки у США в ХІХ—ХХ століть.

5. Різновиди республіканських форм державного правління періоду Першої республіки (1792—1804 рр.) у Франції.

6. Зміни, що вплинули на форми державного правління Франції періоду Першої імперії.

7. Другу республіку у Франції, її відмінні риси та особливості.

8. Паризьку Комуну як різновид соціалістичної республіки; її роль у становленні держави нового типу.

9. Третю республіку у Франції й основні тенденції її еволюції в к. ХІХ — на поч. ХХ століть.

10. Четверту республіку у Франції (1946—1958 рр.) та визначити її основні риси.

11. Парламентську республіку в Німеччині (1949 — по сьогодні), основні тенденції її розвитку у другій половині ХХ століття.

12. П’яту республіку у Франції (1958 — по сьогодні), її відмінні риси як республіки змішаного типу.

13. Політичний режим у Німеччині за часів правління націонал-соціалістів.

14. Німецьку імперію 1871—1918 рр. як різновид складної форми державно-територіального устрою періоду становлення громадянського суспільства.

15. Австро-Угорську імперію і визначити її роль для становлення державності інших народів

16. Британську колоніальну імперію й основні тенденції її розвитку в ХХ столітті.

17. Французьку колоніальну імперію й основні тенденції її розвитку у ХХ столітті.

18. Американський федералізм у ХІХ—ХХ століттях.

19. Основні етапи становлення федеративної форми державно-територіального устрою в Німеччині після ІІ Світової війни.

20. Французькій унітаризм другої пол. ХХ — поч. ХХІ століть.

21. Британський унітаризм другої пол. ХХ — поч. ХХІ століть.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 14-ої теми

Завдання. Повторіть матеріал з «Теорії держави і права» в тій його частині, де висвітлюються: сутність держави, її функції та механізм. Зосередьте увагу на питаннях, які відображають місце й роль судових та правоохоронних (особливо поліцейських) органів у державному механізмі.

Джерела

АНГЛІЯ

Документ № 1

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА (13 лютого 1689 р.)

(витяги)

...духовні і світські лорди та общини,... що зібралися нині як повне й вільне представництво цього народу,...заявляють для відновлення і засвідчення своїх стародавніх прав і вольностей таке:

1. Домагання влади припиняти закони або виконання законів королівським повелінням без згоди парламенту незаконні.

2. Домагання влади вилучати з законів або виконання законів королівським повелінням... незаконні.

3. Стягнення зборів на користь і в розпорядження короля, в силу нібито прерогативи, без згоди парламенту або на більш тривалий час або іншим порядком, ніж встановлено парламентом, незаконне.

6. Набирання чи утримання постійного війська в межах королівства в мирний час, інакше як за згодою парламенту суперечать законові.

8. Вибори у члени парламенту мають бути вільними.

9. Свобода слова, дебатів та актів у парламенті не повинна обмежуватись і підлягати контролеві в якому-небудь суді або місці, крім парламенту.

13. Для припинення всяких зловживань і для поліпшення, зміцнення та збереження законів парламент має скликатися досить часто.

І вони визнають за собою, вимагають і наполягають на всіх цих пунктах... як на своїх безсумнівних правах та вольностях....

Документ № 2

АКТ ПРО ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ (12 червня 1701 р.)

(витяги)

II....Постановлено його... величністю королем за порадою і за згодою лордів духовних та світських, громад, що засідають у парламенті, і відповідно до їх влади:

Кожна особа, яка надалі володітиме зазначеною вище короною, має приєднатися до англійської церкви, як це й передбачено законом.

У разі, коли корона та королівське надбання англійської держави перейдуть опісля до якоїсь особи, котра не є уродженою зазначеного вище англійського королівства, англійський народ не зобов’язаний вступати у війну для захисту яких-небудь володінь або територій, що не належать англійській короні, якщо на те не буде згоди парламенту.

...Ніяка особа, котра обіймає якусь платну посаду або місце, підпорядковані королю, або отримує пенсію від корони, не може бути членом палати громад.

...Патенти на посади суддів будуть надаватися, «поки вони будуть поводити себе добре», а жалування суддів буде визначено й встановлено, але в разі подання обох палат парламенту визнається дозволеним їх зміщення.

Не допускається посилання на будь-яке помилування за великою печаткою Англії проти impeachment (impeachment — форма кримінального переслі-дування вищих посадових осіб, при якій у ролі обвинувача виступала нижня палата парламенту, а суддею — верхня. — Л. Б, С. Б.), порушеного громадянами в парламенті.

IV. Беручи до уваги те, що закони Англії є природженими правами її народу,... всі королі та королеви зобов’язані здійснювати управління англійським народом відповідно до вказаних вище законів і всі їх підлеглі та міністри повинні нести обов’язки служби, дотримуючись тих же законів...

ФРАНЦІЯ

Документ № 3

Конституційний закон про організацію державної влади (25 лютого 1875 р.) (витяги)

Стаття 1. Законодавча влада здійснюється двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом.

Палата депутатів призначається (nommeе) загальним голосуванням, згідно з умовами, визначеними виборчим законом.

Склад, спосіб призначення та повноваження сенату визначаються особливим законом.

Стаття 2. Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об’єднаних у національні збори. Він обирається на 7 років. Він може бути переобраний.

Стаття 3. Президент республіки має право ініціативи законів поряд з членами обох палат. Він оголошує закони, ухвалені обома палатами, стежить за їх виконанням і забезпечує його. Він має право помилування; амністії можуть бути даровані тільки законом.

Він розпоряджається збройною силою.

Він призначає на всі цивільні та військові посади.

Він головує на національних святах; представники й посли іноземних держав акредитуються при ньому.

Кожний акт президента республіки повинен бути скріплений міністром.

Стаття 5. Президент республіки може, за згодою сенату, розпустити палату депутатів до спливу законного терміну її повноважень.

Стаття 6. Міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику уряду й індивідуально — за їх особисті дії. Президент республіки відповідає тільки в разі державної зради.

Стаття 7. У випадку вакантності через смерть або з іншої причини обидві палати, об’єднавшись, негайно приступають до виборів нового президента.

У проміжний час рада міністрів має виконавчу владу.

Стаття 8. Палати мають право постановами, ухваленими нарізно в кожній з них, з власної ініціативи або за зверненням президента республіки, абсолютною більшістю голосів оголосити про необхідність перегляду конституційних законів.

Після ухвалення такої резолюції кожною з обох палат вони об’єднуються в національні збори для здійснення перегляду.

Документ № 4

ЗАКОН ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ СЕНАТУ (24 лютого 1875 р.)

(витяги)

Стаття 8. Сенат має поряд з палатою депутатів право ініціативи й вироблення законів. Проте фінансові закони мають передусім подаватися до палати депутатів та ухвалюватися нею.

Стаття 9. Сенат може перетворюватися в найвищий суд, щоб судити президента республіки або міністрів і розглядати справи про замахи на безпеку держави.

Документ № 5

ЗАКОН ПРО ВІДНОСИНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ (16 липня 1875 р.)

(витяги)

Стаття 1. Сенат і палата депутатів збираються щороку в другий вівторок січня в разі, якщо президент республіки не призначить скликання на більш ранній термін.

Обидві палати повинні засідати не менше 5 місяців щороку.

Сесія однієї палати починається й закінчується одночасно з сесією другої.

Стаття 2. Президент республіки оголошує про закриття сесії. Він має право екстреного скликання палат. Він повинен їх скликати, якщо цього вимагає абсолютна більшість членів кожної палати у проміжку між сесіями.

Президент може відстрочити засідання палат. Проте, відстрочення не може ані тривати більше місяця, ані повторюватися більше двох разів протягом тієї ж сесії.

Стаття 3. Принаймні за місяць до спливу законного терміну повноважень президента республіки палати повинні об’єднуватися в національні збори для обрання нового президента.

Якщо не настане скликання на 15-й день, то таке об’єднання відбуватиметься за законом до спливу терміну цих повноважень.

У разі смерті або відставки президента республіки обидві палати збираються негайно за законом.

У разі, якщо, в силу застосування статті 5 закону від 25 лютого 1875 р., палата депутатів буде розпущеною в той час, коли відкриється вакансія на пост президента, то негайно мають бути скликані виборчі колегії й за законом зібраний сенат.

Стаття 5. Засідання сенату і палати депутатів прилюдні. Однак кожна палата може розпорядитися про закриття дверей засідання на вимогу певного числа своїх членів, встановленого наказом.

Вона вирішує потім абсолютною більшістю голосів, чи має засідання бути відновленим з того ж предмету, як прилюдне.

Стаття 6. Президент республіки спілкується з палатами через послання, які читаються з трибуни одним з міністрів.

Міністри мають доступ в обидві палати і їх повинні вислухувати, коли вони того вимагають. Вони можуть притягати на допомогу собі особливих комісарів, які призначаються для обміркування певного закону декретом президента республіки.

Стаття 7. Президент республіки оголошує закони протягом місяця, що йде за передачею урядові остаточно ухваленого закону. Він повинен оголошувати протягом трьох днів закони, що їх оголошення буде визнане спішним спеціальною постановою тієї чи іншої палати.

Протягом терміну, встановленого для оголошення, президент республіки може звернутися до обох палат з мотивованим посланням про нове обговорення, в якому йому не може бути відмовлено.

Стаття 8. Президент республіки укладає й ратифікує договори. Він доводить їх до відома палат, як тільки інтереси і безпека держави це дозволяють.

Договори мирні, торговельні, які покладають на державу фінансові зобов’язання, які стосуються особистого стану і права власності французів за кордоном, є остаточними лише після ухвалення їх обома палатами. Жодна поступка, обмін або приєднання території не можуть відбуватися, інакше як за законом.

Стаття 9. Президент республіки не може оголосити війну без попередньої згоди обох палат.

Стаття 10. Кожна з палат є суддею в питанні про наявність права бути обраним у її членів і про правильність їх обрання; тільки вона може приймати їх відставку.

Стаття 11. Бюро кожної з палат обирається щороку на весь час сесії і для будь якої надзвичайної сесії, котра може мати місце до відкриття звичайної сесії наступного року.

При об’єднанні обох палат у національні збори їх бюро складається з голови, віцеголів і секретарів сенату.

Стаття 12. Президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою депутатів і судитися тільки сенатом.

Міністри можуть віддаватися під суд палатою депутатів за злочини, заподіяні при виконанні службових обов’язків. У цьому випадку їх судить сенат.

За декретом президента республіки, ухваленим у раді міністрів, сенат може перетворюватися в найвищий суд, щоб судити будь-яку особу, яку обвинувачують у замахові на безпеку держави.

Якщо слідство розпочато звичайними судовими органами, то декрет про скликання сенату може бути виданий лише до постанови про дальше направлення справи. Закон визначить порядок обвинувачення, слідства і суду.

Стаття 13. Ні один із членів тієї чи іншої палати не може бути відданий до слідства або суду за висловлені ними думки або голосуванні при виконанні своїх обов’язків

Стаття 14. Ні один із членів тієї чи іншої з палат не може під час сесії підлягати переслідуванню або арешту у кримінальному або поправному судовому порядку, інакше як з дозволу палати, до складу якої він належить, за винятком випадку захоплення на місці злочину.

Затримання члена тієї чи іншої з палат або порушене проти нього переслідування повинні бути перервані під час сесії і на весь її час, якщо палата цього вимагає.

НІМЕЧЧИНА

КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ (16 квітня 1871 р.)

(витяги)

І. Союзна територія

Документ № 6

Ст. 1. Союзна територія складається з держав: Пруссія з Лауенбургом, Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Баден, Гессен, Мекленбург-Шверін, Саксен-Веймар, Мекленбург-Стрелиця, Ольденбург, Брауншвейг, Саксен-Мейнінген, Саксен-Альтенбург, Саксен-Кобург-Гота, Ангальт, Шварцбург-Рудольф-штадт, Шварцбург-Зондерсгаузен, Вальдек, Рейс старшої лінії, Рейс молодшої лінії, Шаумбург-Ліппе, Ліппе, Любек, Бремен і Гамбург.

II. Імперське законодавство

Ст. 2. Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на підставі змісту цієї конституції і притому так, що імперські закони вважаються вищими від законів кожної держави...

Ст. 5. Імперське законодавство здійснюється союзною радою — рейхстагом. Для імперського закону необхідно і достатньо згоди більшості обох зборів.

III. Союзна рада

Ст. 6. Союзна рада складається з представників членів союзу, голоси між якими розподіляються так, що Пруссія, разом з колишніми голосами Ганновера, Кургессена, Гольштейна, Нассау і Франкфурта має 17 голосів; Баварія — 6; Саксонія — 4; Вюртемберг — 4; Баден — 3; Гессен — 3; Макленбург-Шверін — 2; Брауншвейг — 2 голоси.

Кожен член союзу може призначити в союзну раду стільки, скільки він має голосів, однак усі представники однієї держави можуть вотувати тільки разом...

IV. Головування

Ст. 11. Головування в союзі належить королю Пруссії, який має титул Німецького імператора. Імператор виступає представником імперії у міжнародних відносинах, оголошує війну й укладає мир від імені імперії, вступає в союзи й інші угоди з іноземними державами, акредитує і приймає посланників.

Для оголошення війни від імені імперії необхідна згода союзної ради, якщо тільки не буде нападу на територію союзу або її береги...

Ст. 12. Імператорові належить право скликати, відкривати, відстрочувати і закривати союзну раду і рейхстаг...

Ст. 15. Головування у союзній раді і керівництво її справами належить імперському канцлерові, котрий призначається королем...

Ст. 17. Імператорові належить право складання й обнародування імперських законів і нагляду за їх виконанням...

Ст. 18. Імператор призначає чиновників, розпоряджається про приведення їх до присяги на вірність імперії і, в разі необхідності, дає розпорядження про їх відставку...

V. Рейхстаг

Ст. 20. Рейхстаг обирається загальними і прямими виборами з таємним поданням голосів...

Ст. 32. Члени рейхстагу як такі не одержують ніякої платні або винагороди.

Документ № 7

ЗАКОН ПРОТИ УТВОРЕННЯ НОВИХ ПАРТІЙ (14 липня 1933 р.)

(витяги)

§1. У Німеччині як єдина політична партія існує Націонал-соціалістська німецька робітнича партія.

§2. Якщо хто-небудь вживатиме заходів до підтримання організаційної структури якої-небудь іншої політичної партії або до створення нової політичної партії, той карається — оскільки для цієї справи не передбачено вищої кари за іншими приписами — смирительним будинком до 3 років або в’язницею від 6 місяців до 3 років.

Документ № 8

ЗАКОН ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ ПАРТІЇ І ДЕРЖАВИ

(1 грудня 1933 р. зі змінами за законом 8 липня 1934 р.) (витяги)

§1.1. Після перемоги націонал-соціалістської революції Націонал-соціалістська німецька робітнича партія є носієм німецької державної думки й нерозривно зв’язана з державою.

2. Вона є корпорацією публічного права. Її статут затверджується вождем.

§2. (У редакції закону 8 липня 1934 р.). Для забезпечення найтіснішої спільної роботи службових органів партії з державними організаціями заступник вождя є членом імперського уряду.

§3.1. На членів Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і штурмових загонів (включаючи підпорядковані їм поділи), як провідну і рушійну силу націонал-соціалістської держави покладаються підвищені обов’язки щодо вождя, народу і держави.

2. За порушення своїх обов’язків вони підлягають особливій партійній підсудності й підсудності по лінії штурмових загонів.

3. Вождь може поширити ці правила на членів інших організацій.

§ 4. Порушенням визнається кожна дія або огріх, що торкається складу, організації, діяльності або значення Націонал-соціалістської німецької робітничої партії або загрожує в цьому плані членам штурмових загонів (включаючи підпорядковані їм підрозділи), а особливо будь-яке порушення дисципліни й порядку.

§ 5. Крім інших звичайних службових покарань можуть бути встановлені арешт і ув’язнення.

§ 6. Державні органи в межах своєї компетенції повинні подавати службову і правову допомогу службовим органам партії та штурмових загонів, котрим доручено здійснення партійної підсудності та підсудності по лінії штурмових загонів.

§ 7. Закон, що стосується дисциплінарної влади над членами штурмових загонів та охоронних загонів, від 28 квітня 1933 р. втрачає свою силу.

§ 8. Рейхсканцлер як вождь Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і як верховний вождь штурмових загонів видає розпорядження, необхідні для проведення й розвитку цього закону, особливо розпорядження про організацію та порядок здійснення партійної підсудності й підсудності по лінії штурмових загонів. Він визначає час набуття чинності приписами про цю підсудність.

Документ № 9

ЗАКОН ПРО ВЕРХОВНОГО ГЛАВУ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ

(1 серпня 1934 р.) (витяги)

§ 1. Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера. У силу цього встановлені досі повноваження президента імперії переходять до вождя і рейхсканцлера — Адольфа Гітлера. Він призначає свого заступника.

§2. Цей закон набирає чинності з моменту смерті президента імперії фон Гінденбурга.

Документ № 10

Стаття 20.

ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФРН (23 травня 1949 р.)

(витяги)

ВІДДІЛ II. ФЕДЕРАЦІЯ ТА ЗЕМЛІ

1. Федеративна Республіка Німеччини є демократичною й соціальною федеративною державою.

2. Уся державна влада походіть від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів і голосувань та через посередництво спеціальних органів законодавства, виконавчої влади і правосуддя.

3. Законодавство зв’язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя —

законом і правом.

Стаття 21.

1. Партії сприяють формуванню політичної волі народу. Вони можуть вільно утворюватися. Їх внутрішня організація повинна відповідати демократичним принципам. Вони повинні подавати публічний звіт про джерела своїх коштів.

2. Партії, що за своїми цілями чи поведінкою своїх прихильників прагнуть завдати шкоди основам вільного демократичного порядку або усунути його, або поставити під загрозу існування Федеративної Республіки, протиконституційні. Питання щодо протиконституційності вирішує Федеральний конституційнийсуд.

3. Подробиці регулюються федеральним законодавством.

ВІДДІЛ VIІ. ЗАКОНОДАВСТВО ФЕДЕРАЦІЇ

Стаття 70.

1. Землі мають право законодавства тією мірою, якою дійсним Основним законом права законодавчої влади не надані Федерації.

2. Розмежування компетенції Федерації та земель встановлюється відповідно до розпоряджень дійсного Основного закону про виключну і конкуруючу законодавчу компетенцію.

Стаття 71. У сфері виняткової законодавчої компетенції Федерації землі мають право законодавства лише тоді й остільки, коли й оскільки вони спеціально вповноважені на це федеральним законом.

Стаття 72.

1. У сфері конкуруючої законодавчої компетенції землі мають право законодавства лише тоді й остільки, коли й оскільки Федерація не використовує своїх прав законодавства.

2. У цій сфері Федерація має право законодавства, якщо існує необхідність у федеральному законодавчому регулюванні, тому що:

1) яке-небудь питання не може бути ефективно врегульоване законодавством окремих земель;

2) урегулювання якого-небудь питання законодавством однієї землі може порушити інтереси іншої землі чи всієї країни в цілому;

3) цього вимагає дотримання правової чи економічної єдності, зокрема однаковості життєвих умов на території не лише однієї землі.

Стаття 73. Федерація має виключну законодавчу компетенцію у наступних питаннях:

1) зовнішні відносини, а також оборона, включаючи військову службу чоловіків, котрі досягли вісімнадцяти років, і захист цивільного населення;

2) громадянство Федерації;

3) свобода пересування, паспорту, еміграції й імміграції, видачі;

4) валюта, грошовий обіг, карбування монети, режим міри і ваги, встановлення точного часу;

5) митна й торгова єдність території, договори про торгівлю та судноплавство, свобода товарного обігу, товарних обігів і платіжних розрахунків з зарубіжними країнами, включаючи митну й прикордонну охорону;

6) залізниці Федерації та повітряне сполучення;

7) пошта, телеграф, телефон, радіо;

8) правове становище осіб, котрі перебувають на службі Федерації і безпосередньо залежних від її корпорацій публічного права;

9) правова охорона промислової власності, авторське, патентне й видавниче право;

10) співробітництво Федерації й земель у галузі кримінальної поліції й охорони Конституції, установа федерального відомства кримінальної поліції і міжнародна боротьба зі злочинами;

11) статистика для цілей Федерації.

Стаття 74. Конкуруюча законодавча компетенція поширюється на такі сфери:

1) цивільне право, кримінальне право та виконання вироків, судоустрій, судочинство, адвокатура, нотаріат і юридична консультація;

2) акти цивільного стану;

3) право союзів та зборів;

4) перебування та постійне проживання іноземців;

5) охорона пам’яток німецької культури від вивозу за кордон;

6) справи про біженців і вигнанців;

7) державне соціальне за без-печення;

8) громадянство земель;

9) військові збитки та їх відшкодування;

10) піклування про інвалідів війни, жертви війни, що залишилися в живих, про колишніх військовополонених і захоронення полеглих воїнів;

11) господарське право (гірська справа, промисловість, енергетичне господарство, ремесла, кустарна промисловість, торгівля, банківська та біржова справа, приватне страхування);

12) робоче право, включаючи організацію виробництва, охорону праці й посередництво в наймі, соціальне страхування, включаючи страхування від безробіття;

13) сприяння науково-дослідній роботі;

14) право примусового відчуження, оскільки воно стосується справ, згаданих у статтях 73 і 74;

15) перехід землі та земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва в суспільну власність чи в суспільне господарство інших форм;

16) запобігання зловживанням економічною могутністю;

17) сприяння виробництву в сільському й лісовому господарствах, забезпечення постачання продовольством, ввіз та вивіз продукції сільського й лісового господарства, рибальство у відкритому морі й у прибережних водах, охорона узбережжя;

18) перехід власності на землю, земельне право та сільськогосподарську оренду, житлова справа, поселення, хутори;

19) заходи проти небезпечних і заразних захворювань людей і тварин, допуск до лікарських та інших медичних професій, до виробництва лікарських засобів, торгівля ліками, лікарськими засобами, наркотиками й отрутою;

20) охорона торгівлі продовольством, предметами широкого вжитку, предметами першої необхідності, фуражем, насінним і посадковим матеріалом для сільського й лісового господарства, захист дерев і рослин від хвороб та шкідників;

21) судноплавство у відкритому морі та у прибережних водах, водні пізнавальні знаки, внутрішнє судноплавство, метеорологічна служба, морські канали і внутрішні водні шляхи загального значення;

22) рух по дорогах, автомобільна справа, спорудження й нагляд за справністю доріг далекого сполучення;

23) рейкові шляхи, крім федеральних залізниць і за винятком гірських залізниць.

Стаття 75. Федерація має право з дотриманням умов, передбачених статтею 72, видавати загальні розпорядження з таких питань:

1) правове становище осіб, котрі знаходяться на державній службі земель, громад та інших корпорацій публічного права;

2) загальне правове становище засобів масової інформації та кіно;

3) мисливська справа, охорона природи та мальовничих місць;

4) розподіл землі й упорядкування території і водний режим;

5) прописка та виписка.

Стаття 76.

1. Законопроекти вносяться до Бундестагу Федеральним урядом, членами Бундестагу або Бундесратом.

2. Законопроекти Федерального уряду насамперед подаються до Бундесрату. Бундесратові належить право висловитися про них протягом трьох тижнів.

3. Законопроекти Бундесрату подаються Бундестагові через Федеральний уряд, що зобов’язаний висловити щодо них свою точку зору.

Стаття 77.

1. Федеральні закони приймаються Бундестагом. Після прийняття вони негайно передаються Бундесрату через Голову Бундестагу.

Примітка:

Документи № 1, 3—9 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 31—32, 281—294, 306—308, 442, 444, 445;

Документ № 2 використаний з: Крестовская Н. Н. История государства и права зарубежных стран: Практикум. — Х.: ООО Одиссей, 2002. — С. 316.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Бабанцев Н. Ф., Прокопьев В. П. Германская империя 1871—1918 гг. Историко-правовое исследование. — Красноярск: Изд-во Красноярск, ун-та, 1984.

2. Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871 гг.) и Франции (1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.

3. Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія.— Запоріжжя: Юридичний ін-т; Дике поле, 2005.

4. Бостан С. К. Історичні засади форми політико-територіального устрою та перспективи її розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2003. — № 3.

5. Бостан С. К. Форми державно-територіального устрою в епоху громадянського суспільства: основні тенденції розвитку // Матеріали Х-ї Міжнародній історико-правової конференції «Історико-правові проблеми автономізму та федералізму» 23—24 вересня 2003 року, м. Севастополь. — Сімферополь, 2004.

6. Бостан С. К. Монархія і поліархія як історичні типи форми державного правління // Вісник Запорізького національного університету (юридичні науки). — 2005. — № 4.

7. Громаков Б. С. История буржуазного государства и права в период общего кризиса капитализма; США, Великобритания, Франция, довоенная Германия, Италия, ФРГ и Япония. — М.: Изд-во ВЮЗИ, 1967.

8. Громаков Б. С., Лисневский Э. В. История государства и права США (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1973.

9. Драбкин Я. С. Становление Веймарский республики. — М.: Наука, 1978.

10. Ерофеев Н. А. Империя создавалась так… Английский колониализм в ХVІІІ веке. — М.: Наука, 1964.

11. Ерофеев Н. А. Английский колониализм в середине XIX века: Почерки. — М.: Наука, 1977.

12. Желубовская Э. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. — М.: Изд-во АН СССР, 1956

13. Ильинский И. П. Система органов власти и управления ФРГ. — М.: МГИМО, 1977.

14. История буржуазного государства и права (1640—1917). — М.: Высш. школа, 1964.

15. Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1965.

16. Каппелер А. Россия — многонациональная империя: Возникновение. История. Распад. — М., 2000.

17. Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.

18. Крутоголов М. А. Государственный строй современной Франции: Четвертая республика.— М.: Изд-во АН СССР, 1958.

19. Лапова Р. А. Ноябрьская революция 1918 г. В Германии и образование Веймарской республики (1918—1919 гг.). — Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1962.

20. Лисневский Э. В. История государства и права Великобритании (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1975.

21. Лисневский Э. В., Беркович Е. Ф. История двухпартийной системы США. — Ростов: Издво Ростовск. ун-та, 1985.

22. Мишин А. А. Государственный строй США. — М.: ВЮЗИ, 1953.

23. Молчанов Н. Н. Четвертая республика. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1963.

24. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774—1918 рр.) / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2004.

25. Никонов В. А. От Эйзенхауэра к Никсону: Из истории республиканской партии США. — М.: Изд-во МГУ, 1984.

26. Парфенов И. Д. Колониальная экспансия Великобритании в последней трети ХІХ века. — М.: Наука, 1991.

27. Прокопьев В. П. История германской государственности ХІХ—ХХ вв. — Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.

28. Розанов Г. Германия под властью фашизма (1933—1939). — М., 1964.

29. Руге В. Как Гитлер пришел к власти: германский фашизм и монополии. — М.: Мысль, 1985.

30. Савельев В. А. Английский кабинет в XVIII — начале ХІХ вв. // Труды ВЮЗИ. — Т. 43., 1977.

31. Степанова О. Л. Импичмент // Вопросы истории. — 1974. — № 11.

32. Тальберг Н. Д. Очерки истории империи Российской. — М., 2001.

33. Тищик Б. Історія держави і права Німеччини (1918—1945 рр.). — Львів, 1973.

34. Урьяс Ю. П. Политический механизм ФРГ. — М.: Наука, 1978.