Історія держави і права зарубіжних країн

Тема 13. Форми держав та їх розвиток в епоху громадянського суспільства

У попередньому модулі Ви познайомилися з процесом формування нового за своїм якісним станом типу держави. Буржуазні революції, котрі дали світові модель нової, «суспільної держави», змогли, однак, домогтися на цьому шляху, з одного боку, багато — ліквідувавши стару державну машину, а з іншого — мало, заклавши лише тільки основи нової, буржуазної, держави. Шлях її становлення був тривалим і тернистим. Залежно від різних історичних обставин змінювалися функції держави і, відповідно, державний механізм, котрий відображав її соціальну сутність. Не залишалася без змін і форма держави, що виявилася більш піддатливою цим обставинам і більш динамічною у своїх видозмінах. У цьому плані показовим є досвід Англії і Франції, які після буржуазних революцій, по суті, повернулися до своїх попередніх державних форм. Однак тут проявилася одна з державно-правових особливостей нової епохи: форма держави не так радикально, як у минулу епоху, впливає на її сутність. Більше того, нова сутність держави вимагала адекватних їй форм. Як відбувався процес пошуку і встановлення цих форм, які їх прояви і чим це було обумовлено — на ці питання ми спробуємо дати відповідь при викладенні матеріалу двох наступних модулів.

У матеріалі, що був викладений раніше, формами держав приділялося чимало уваги. Але, висвітлюючи їх, ми виходили з того запасу ваших знань про них, який закладено шкільним курсом «Правознавства». До моменту ознайомлення з матеріалом цього модуля, сподіваємося, Ви вже встигли опанувати цю тему більш глибоко, вивчаючи курс теорії держави і права. Оскільки ця навчальна дисципліна є базовою в системі юридичної освіти, спробуємо пов’язати матеріал нашого посібника з її змістом.

Вітчизняна теорія держави і права стверджує, що кожна держава має певну форму, котра, відображаючи структурні і функціональні сторони організації державної влади, складається з трьох взаємопов’язаних між собою елементів. Цими складовими елементами, як відомо, є: форма державного правління; форма державно-територіального устрою і форма політичного режиму.

Ці три форми прояву державної влади також розглядаються в курсі теорії держави і права. Але там, як правило, мова йде про сучасне тлумачення їх дефініцій, визначення ознак, побудови класифікаційних схем тощо, в той час як їх історичні основи залишаються поза увагою або подаються дуже стисло. Тому, висвітлюючи процес становлення сучасних державних форм, ми маємо намір доповнити «логічний», абстрактний матеріал теорії держави, більш конкретним «історичним». Наш досвід педагогічної роботи показує, що такий взаємозв’язок методично обґрунтований і йде на користь тим, хто вивчає обидві дисципліни.

§1. Форми держави та основні тенденції їх розвитку

Уособленням форми держави старого суспільства була абсолютна централізована монархія — держава з монархічною формою правління, абсолютистським політичним режимом і централізованою формою державно-територіального устрою. Народжена на підвалинах пізнього середньовіччя, принципово важлива державна форма відіграла позитивну роль у становленні централізованої національної держави. І якщо сама форма державно-територіального устрою, що упритул наблизилася до унітарної, вже задовольняла потреби третього стану (буржуазії), то про форму правління й особливо політичний режим, цього сказати не можна. Недемократичні, часом деспотичні форми й методи, якими монархічні структури здійснювали свою владу, призвели до того, що абсолютизм став оплотом, символом і водночас виразником «старого режиму».

У боротьбі з абсолютною монархією утверджувалися принципи народного правління: верховенство законодавчих органів, заснованих на народному представництві, поділу влади в державі, що стали наріжними для нової організації держави. Але ця боротьба була нелегкою. Пошук та утвердження нових форм організації влади відбувалися в обстановці гострої соціально-політичної боротьби, що наклала відбиток на весь подальший процес розвитку державних форм.

У країнах, де не вдалося цілком усунути дворянство від влади чи навпаки, де його значні прошарки поповнили ряди буржуазії, складається правлячий союз останньої з дворянством, втіленням котрого є дуалістична монархія. Лише в подальшій політичній боротьбі, яка часто супроводжувалася новими революціями, вона поступово перетворилася з дворянсько-буржуазної в буржуазну парламентську монархію, або в республіку (Англія, Франція).

Осторонь стоять США, державні форми якої ґрунтувалися на трьох основних принципах: республіканізмі, федералізмі та демократизмі. Той факт, що в інших країнах (зокрема, континентальної Європи) ці принципи взяли верх лише через багато років, говорить про суперечливий характер їх соціально-економічного й політичного розвитку. Республіка стає панівною формою правління тільки після Другої світової війни, а федерація, котра найбільше відповідає внутрішньому змістові громадянського суспільства (оскільки вона більшою мірою дозволяє забезпечити фактичні права і свободи громадян на рівні територіальних громад. — Л. Б., С. Б.), дотепер не одержала досить значного поширення у світі.

Основною тенденцією розвитку форми державно-територіального устрою було домінування унітаризму, що зміг пристосуватися до потреб нового суспільства. Він знаходить своє закріплення насамперед у Конституції, яка, будучи єдиною для всієї країни, визначала правові межі взаємовідносин між центральною владою і владою адміністративно-територіальних одиниць. Але, незважаючи на це, централізаторські «гени» абсолютизму дають про себе знати. Наражаючись на протидію, вони породжують тенденцію децентралізації унітарної держави — тенденції, котра (особливо після Другої світової війни) знайшла свій прояв майже у всіх унітарних демократичних країнах.

У той же час продовжує існувати (щоправда, у двох проявах) така форма державно-територіального устрою, як імперія. Перша, класична, імперія успадкована від станово-кастової епохи, прийшла до свого закономірного фіналу після закінчення Першої світової війни, коли кілька найбільших багатовікових імперій — Російська, Германська, Австро-Угорська й Османська — розвалилися. Друга, завуальована, імперія проіснувала аж до 60-х рр. ХХ століття. Маємо на увазі величезні колоніальні імперії в Азії й Африці, що продовжували існувати за фасадом таких унітарних держав, як Франція і Великобританія, федеративних США. Однак таке становище не могло бути тривалим: сутність цих держав вступала в нерозв’язну суперечність з їх імперською формою. У 50—60-х рр. ХХ ст. відбувся розпад колоніальної системи, після чого держави, які виникли, сприйняли одну з характерних для громадянського суспільства форм державного устрою — унітарну або федеративну.

В епоху громадянського суспільства змінюється значимість елементів форми держави. На відміну від попередньої епохи, форма реалізації державної влади стала більшою мірою залежати не від форми правління, а від форми політичного режиму. У державно-політичне життя надовго увійшло протистояння демократизму й тоталітаризму.

Тоталітаризм, націлений на повну перебудову громадянського суспільства, став чи не найяскравішим і водночас загальним явищем історії ХХ століття. Пристосовуючись до умов окремих країн, він проявився у вигляді державності фашистсько-нацистського типу (Німеччина, Італія, Іспанія тощо) та більш поширеного соціалістичного типу. Існування тоталітарних режимів було закономірним наслідком ідеології соціалістичної перебудови суспільства й перебільшеної уваги до довільно-революційної практики народних мас. Тоталітаризм виявився недовговічним, зруйнованим або в результаті Другої світової війни, або в ході власних внутрішніх кризових явищ кінця ХХ століття (СРСР та європейські соціалістичні країни на рубежі 1980—1990-х рр.). Але він сформував цілісний державно-правовий уклад з особливим деформувальним впливом на стан суспільства.