Історія держави і права зарубіжних країн

5.2. Ознаки перехідної держави

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що у процесі переходу від станово-кастового суспільства до громадянського буржуазна держава служить своєрідним містком між двома епохами і являє собою державу перехідного періоду. Вона в цілому відповідає загальним ознакам держави: має територію, на якій поширюється її суверенітет; суверенітет цей народний, тобто джерелом будь-якої влади є народ; має державний механізм, що здійснює функції, спрямовані на злам старого укладу й побудову нового; сформована на нових економічних принципах податкова система. Разом із тим буржуазна держава як перехідна держава має низку притаманних їй ознак, котрі закономірно знаходять свій прояв на різних перехідних етапах розвитку того чи іншого суспільства.

1. Як уже було відзначено, всі буржуазні держави виникали в результаті соціальних потрясінь — революцій, народних виступів, воєн тощо.

2. Форми та засоби їх упливу на державне й суспільно-політичне життя, так само як і зумовлені цим впливом темпи й наслідки змін, залежать від рівня дозрівання необхідних для цього буржуазних відносин, або ступеня «чистоти» (від елементів феодального укладу. — Л. Б., С. Б.) ґрунту, на якому мали здійснитися майбутні революційні перетворення.

У цьому відношенні найбільш сприятливим виявився «ґрунт» майбутніх США, де буржуазія домоглася найбільш швидких, безкровних і міцних успіхів. Основою тому були слабкі паростки феодалізму та особлива духовна атмосфера — відчуття свободи й великих можливостей для самореалізації особистості, що сприяли формуванню американської нації для боротьби з диктатом метрополії. Джерелом цієї духовної атмосфери були перші поселенці, переважно пуритани — носії буржуазного духу. Переслідувані на батьківщині урядом, голландські, а згодом і англійські кальвіністи переселялися в Америку цілими громадами і спочатку відіграли роль свого роду стрижня в економічному, політичному та культурному житті колоній. Крім того, колоністи принесли з собою накопичені століттями в Європі демократичні традиції, що сприяли появі в колоніях органів самоврядування (радників, легіслатур), котрі обстоювали місцеві інтереси. Засвоївши ще на батьківщині передові методи господарської діяльності, вони мали можливість упроваджувати їх на сприятливому для буржуазних перетворень ґрунті, де феодальні відносини не мали глибоких коренів.

Також швидким виявився успіх буржуазії у Франції. Але це був успіх іншого роду — успіх, заснований на кардинальному ламанні феодальних відносин, різких соціальних змінах і численних людських втратах. У масштабі всієї країни, варто констатувати, не було ще досить дозрілих нових відносин, котрі б послужили міцною базою для свого розвитку в роки революції й після неї. Зокрема, буржуазні відносини були слабкими у французькому селі. Капіталістичні ферми, що стали в Англії XVIII ст. звичайним явищем, у Франції були рідкістю. Селяни були особисто вільні, але завдяки різним формам оренди та суборенди найбідніша частина з них не позбавлялася залежності остаточно. У їх відносинах з феодалами зберігалися колишні сеньйоріальні відносини. Феодали, у свою чергу, не квапилися стати на шлях підприємництва: такого роду діяльність у Франції все ще вважалася негідною дворянина. Велике купецтво формувалося насамперед у приморських містах і було зорієнтовано на зовнішню торгівлю. Буржуазія охоче купувала посади, тому що становище чиновників, людей мантії, здавалося більш привабливим, ніж ризиковане підприємництво. Нарешті, буржуа нерідко ставали рантьє, купуючи цінні папери й живучи на відсотки з них. Отже, приплив капіталів у виробничу сферу був невеликим. Тому закономірно, що при ламанні старих підвалин успіх французької революції виявився швидким лише на рівні прийняття рішень (законів, декретів тощо). Про це свідчить суперечливий політичний розвиток Франції після революції, про що мова йтиме далі.

Англія в цьому плані є прямою протилежністю Франції. У розвиткові капіталізму тут виявили зацікавленість не тільки місто, але й село, де концентрувалася база для найважливішої в XVI—XVII ст. галузі промисловості — сукнарства. Унікальна ситуація, що склалася, дала свої «плоди»: 1) велика частина дворянства, на відміну від Франції, стала займатися підприємницькою діяльністю; 2) феодали, реалізуючи свої права на землю, зганяли з неї тримачів-селян, створюючи армію пауперів — людей, котрим не залишалося нічого іншого, як стативільнонайманими робітниками. Відоме «криваве законодавство» сприяло прискоренню цього процесу і, тим самим, створенню передумов для розвитку буржуазних відносин, що в них виявилися зацікавленими як представники нових соціальних верств, так і частина старих. «Горезвісний» компроміс буржуазії з феодальними силами під час революції став основою еволюційного соціально-економічного і політичного розвитку Англії після неї, про що мова також піде далі.

3. Рівень зрілості відповідних відносин у роки революції породжує ще ряд особливостей, властивих державі перехідного періоду: різка зміна характеру та масштабів традиційних економічних зв’язків, тимчасовий розлад економіки, ослаблення матеріальної основи держави і правової системи, різке падіння життєвого рівня частини населення. Становлення нового укладу мало свої втрати. Усупереч очікуванням підвищення рівня добробуту суспільства, селянство під тиском тих, хто встиг «зорієнтуватися в революції», позбавлялося землі й розорялося; закони, що переслідували люмпенів, нічого не мали спільного з гаслами проголошеної загальної рівності; робочий день на фабриках тривав по 14—16 годин; падала роль кваліфікованої праці, а це означало руйнування прошарку дрібних ремісників; безжалісно використовувалася дешева дитяча й жіноча праця. Тому не дивно, що робітники ламали машини. Процеси, які розгорталися, набували сили і зупинити їх вже було неможливо, і країни, в яких вони йшли повільніше, неминуче відтискувалися більш сильними супротивниками.

4. Перехідна буржуазна держава характеризується періодичною зміною державних форм, зміст і темпи зміни яких залежать від співвідношення соціально-політичних сил, що приймають відповідні владні рішення.

Динаміка цих процесів така: на початковому етапі соціально-політичні сили об’єднані загальною ідеєю боротьби з абсолютною монархією й задовольняються вимогою встановлення обмеженої монархії та «слабким» демократичним режимом. По досягненні цього єдність учасників революції розпадається й починається запекла боротьба різних угруповань за владу. На другому етапі, домігшись встановлення республіки й більш демократичного режиму, перемагають помірні течії. На останньому етапі гору беруть радикали, котрі, з огляду на свою позицію «все і сьогодні», приймають невиважені, необдумані та популістські рішення, що вимагають особливих форм й методів їх виконання. Вони, коректуючи форму правління, головну увагу зосереджують на політичному режимі, який набуває характеру диктатури. Такий режим, щоправда, виявляється недовговічним, але може призвести до руху назад або ж реставрації старих державних форм. Ця схема, як ви могли переконатися, особливо чітко проявилася в Англії та Франції.

5. Перехідний стан суспільства містить у собі кілька можливих варіантів подальшої еволюції держави, можливі альтернативні шляхи його розвитку.

Наявність реальної альтернативи в перехідний період, можливість дійсного вибору шляху розвитку держави визначається багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами: економічні можливості держави й суспільства, співвідношення протиборчих сил, здатність їх до компромісів, інтелектуальні можливості новоявлених вождів та політичних лідерів, їх здатність виробити концепцію перехідного періоду не з урахуванням короткострокової вигоди й інтересів, а з урахуванням більш далекої перспективи та прогресивного розвитку держави.

Ці фактори найбільш вдало склалися в США, де перехідний період був найменш хворобливим. «Батьки-засновники» зуміли забезпечити надійну базу для подальшого вдосконалювання американської держави. Дещо іншим було становище в європейських державах, котрі зробили своєрідний крок назад, у бік відновлення монархії. В Англії, слідом за періодом глобального ламання всіх підвалин суспільства, відбувалося поступове повернення до еволюційного шляху розвитку, в тому числі відновлення колишніх форм державності, хоча й з іншим внутрішнім змістом. Королівська влада в Англії втратила свою колишню могутність, а спроби спадкоємців страченого Карла I повернути її закінчилися Славною революцією 1688 р. — мирним переворотом, що заклав основи безконфліктного еволюційного розвитку змісту й форми сучасної англійської держави. У Франції монархічна влада, що була відновлена вже за часів Наполеона І, зберегла достатню силу, і потрібні були ще три революції (1830, 1848—1850, 1871), під час яких та у проміжках між якими французька держава набувала різних форм.

Більш докладно про зміст обраного кожною з держав свого варіанту післяреволюційного розвитку ми зупинимося в наступних темах.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття

Терміни

Дуалістична монархія

Бікамералізм

Конфедерація

Джентрі

Муніципалітети

Імпічмент

«Парламентський абсолютизм»

Конгрес

Революція

Контрасигнатура

Федералізм

Сенат Статхаудер

Урбанізація

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за запропонованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи текст:

· документа № 1, визначте характерні риси індепендентської республіки, проголошеної в Англії 19 травня 1649 року;

· документа № 2 («Знаряддя управління»), виділіть положення, в яких закріплено основи для відновлення монархічної форми правління в Англії;

· документа № 3, занотуйте ті положення американської «Декларації незалежності» 1776 р., в яких проголошується утворення вільних і незалежних штатів;

· документа № 3, визначте ті природні права людини, які знайшли відображення в «Декларації незалежності» 1776 року;

· документа № 4, визначте ті основні права і свободи, які знайшли відображення у французький «Декларації прав людини і громадянини 1789 року;

· документа № 5, випишіть положення, які відбивають повноваження вищих органів державної влади та юридичне закріплення принципу поділу влад у першій Конституції Франції 1791 року.

· документа № 6, визначте характерні риси політичного режиму Франції під час правління якобінців.

Завдання 6. Складіть узагальнену порівняльну таблицю основних прав та свобод, які знайшли відображення в американській «Декларації незалежності» і французькій «Декларації прав людини і громадянина» 1789 року.

Перевірте себе

Завдання 4. Продовжте думку:

1. Історичні межі нового часу зумовлені подіями.....

2. На відміну від кастового-станового суспільства, громадянське суспільство засноване на.....

3. Обґрунтування змісту поняття «громадянське суспільство» належить філософаммислителям.....

4. Основними факторами, що вплинули на становлення якісно нового стану людського суспільства, слід вважати.....

5. Основні етапи становлення й розвитку громадянського суспільства представлені.....

6. За своїм характером голландська революція була....., а за формою — .....

7. Республіка Об’єднаних провінцій, що юридично була закріплена в....., являла собою.....

8. Історичне значення першої з ранніх буржуазних революцій — голландської — для становлення держави нового типу полягає в тому, що.....

9. Соціально-економічні, політичні й ідеологічні передумови англійської революції полягали в тому, що:.....

10. Становлення «конституційної монархії» в Англії було закріплено парламентськими актами:.....

11. Особливістю «конституційної монархії» було те, що нова система влади являла собою.....

12. Конституційне закріплення республіканської форми правління в Англії було здійснено актами:.....

13. Протекторат Кромвеля в Англії — це.....

14. Особливістю американської революції було те, що.....

15. Історичне значення «Декларації незалежності» полягає в тому, що.....

16. Форма держави американських штатів, утворення яких проголошувалося в....., знайшла юридичне закріплення в....., і являла собою.....

17. Історичне значення «Статей конфедерації», котрі набули чинності в....., полягає в тому, що.....

18. Юридичне закріплення США як суверенної незалежної держави здійснено у....., яка була прийнята у.....році.

19. Метою прийняття перших десяти поправок до Конституції США 1787 р. було.....

20. Основні ідеї нової державності, а саме....., були теоретично обґрунтуванні у працях таких французьких просвітителів, як.....

21. Ідеали нового державного і правового порядку у Франції останньої чверті ХVIII ст. знайшли своє відображення в....., прийнятій.....року.

22. Форма державного правління Франції за Конституцією 1791 р. відома як..... Вона характеризувалася.....

23. Початок першої Республіки у Франції було покладено.....

24. Ідейно-політична і практична програми якобінського режиму були засновані.....

25. Особливістю становлення держави нового типу в Німеччині було те, що.....

26. Визначення нового типу держави як буржуазної зумовлено.....

Завдання 5. Схарактеризуйте:

1. Основні зміни, які відбулися в Нідерландах у період ранньої буржуазної революції, і покажіть їх значення для становлення держави нового типу.

2. Зміни, які відбувалися у формі державного правління Англії в роки буржуазної революції середини XVII століття.

3. Основні етапи становлення буржуазної держави в США.

4. Процес формування державно-територіального устрою США з сер.70-х до сер. 80-х рр. XVIIІ ст.

5. Форму держави США за Конституцією 1787 року.

6. Форми французької держави в роки буржуазної революції кінця XVIIІ ст.

7. Модифікації республіканської форми правління у Франції періоду Першої республіки.

8. Зміни в державно-територіальному устрої Німеччини протягом ХІХ ст.

9. Основні характерні риси буржуазної держави як держави перехідного типу.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 13-ої теми

Завдання. Повторити матеріал з «Теорії держави і права» у тій його частині, де висвітлюються: форма держави та її складові елементи: форма державного правління; форма державного устрою; форма політичного режиму.

Джерела

Документ № 1

АКТ, ЩО ПРОГОЛОШУВАВ АНГЛІЮ РЕСПУБЛІКОЮ

(19 травня 1649 р.)

Оголошується й затверджується цим парламентом і владою його, що народ Англії й усіх належних їй володінь та територій є і буде республікою та вільною державою, що віднині він управлятиметься як республіка і вільна держава верховною владою нації, представниками народу в парламенті і тими, кого вони призначать і затвердять як підлеглих їм урядових осіб та міністрів, на благо народу і без будь-якого короля і палати лордів.

Документ № 2

«ЗНАРЯДДЯ УПРАВЛІННЯ» (13 грудня 1653 р.)

(витяги)

І. Вища законодавча влада республіки Англії, Шотландії, Ірландії та володінь, належних їй, здійснюється й зосереджується в одній особі і народі, зібраному в парламенті; титул цієї особи — лорд-протектор республіки Англії, Шотландії та Ірландії.

II. Вища судова й адміністративна влада над вказаними країнами і володіннями та населенням їх належить лордові-протектору з Радою, котра складається з кількості осіб не більше двадцяти одного і не менше тринадцяти.

III. Будь якого роду приписи, судові накази, повноваження, патенти, жалувані грамоти тощо, які досі випускалися від імені й авторитету охоронців свободи Англії, владою парламенту випускатимуться від імені лорда-протектора, від котрого в майбутньому виходитиме призначення всієї вищої влади і вся шана цих трьох націй; він [лорд-протектор] має право помилування (за винятком випадків убивств і державної зради) і право повернення збитків, яких зазнав хто-небудь заради громадського блага, і управляє всіма згаданими країнами й володіннями з допомогою Ради і згідно з цими пунктами та існуючими законами.

IV. Лорд-протектор у період парламентських сесій розпоряджається міліцією й військами як на морі, так і на суші в цілях миру й добробуту трьох націй, за згодою парламенту; під час перерв парламенту лорд-протектор розпоряджається міліцією з вищезгаданими цілями, за згодою і за ухвалою більшості членівРади.

V. Згідно з тією самою ухвалою Ради, лорд-протектор керує всіма справами, що стосуються відносин з іноземними королями, принцами й державами, а також має право при згоді більшості членів Ради оголошувати війну та укладати мир.

VI. Закони не можуть бути змінені, тимчасово припинені дією або скасовані, так само як не можуть бути запроваджені які-небудь нові закони або накладений який-небудь податок або подушне на народ, інакше як за загальною згодою, висловленою в парламенті.

VII. З вересня 1654 р. У Вестмінстері буде скликаний парламент, і в подальшому парламент скликатиметься один раз на три роки, рахуючи з часу розпуску теперішнього парламенту.

VIII. Ні майбутній парламент, ні будь-який інший з наступних парламентів не може бути відстрочений, відкладений або розпущений протягом п’яти місяців, рахуючи з дня його перших зборів, якщо на те не буде його власної згоди.

IX. [Кількість членів парламенту визначається в 400 депутатів від Англії, 30 від Шотландії і 30 від Ірландії.]

X. [Дається повний розподіл депутатських місць по містах і графствах.]

XIV. Усі і кожна особа або особи, котрі допомагали, радили, сприяли або підбурювали до війни проти парламенту, рахуючи з 1 січня 1641 р. (якщо тільки вони не були потім на службі парламенту і не довели своєї відданості йому), не можуть бути обрані або обирати у члени найближчого парламенту і трьохнаступних трирічних парламентів.

XV. Усі ті, хто радив, допомагав або підбурював до ірландських повстань, не можуть ніколи бути обраними або обирати у члени парламенту, як і ті, хто визнає римсько-католицьку релігію.

XVII. Особи, котрі обираються до парламенту, повинні бути людьми бездоганної чесності, богобоязливими, вміти добре говорити і мати не менше 21 року.

XXVII. Повинен бути визначений, встановлений і призначений постійний річний прибуток на утримання 10 тис. чоловік кінноти і 20 тис. чоловік піхоти в Англії, Шотландії та Ірландії для захисту й безпеки їх, а також необхідної кількості кораблів для охорони морів...

XXXIII. Олівер Кромвель, головнокомандувач збройних сил Англії, Шотландії та Ірландії, проголошується лордом-протектором республіки Англії, Шотландії, Ірландії і володінь, які належать їй.

Документ № 3

ДЕКЛАРАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ США (4 липня 1776 р.)

(витяги)

Коли в ході людських подій для народу стає необхідним розірвати політичні зв’язки, які з’єднували його з іншим народом, і зайняти серед держав земної кулі те окреме й рівне становище, на яке йому дають право закони природи і творця природи, то належна повага до думки людства вимагає, щоб він вказав причини, які спонукують його до відокремлення.

Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди створені рівними; вони наділені своїм творцем певними невід’ємними правами, серед яких — життя, воля і прагнення до щастя; для забезпечення цих прав серед людей встановлюються уряди, справедлива влада яких випливає зі згоди керованих; коли яка-небудь форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд, заснувавши його на таких принципах і організовуючи його владу в тій формі, яку він вважатиме найбільш придатною для здійснення його безпеки та щастя. Розважливість, звичайно, приписує, щоб уряди, встановлені з давніх часів, не змінювалися б з незначних і скороминущих причин; і згідно з цим весь досвід показує, що людство більш схильне терпіти, поки зло терпиме, ніж встановлювати свої права, знищуючи порядки, до яких воно звикло. Але коли ряд зловживань і насильств, незмінно ставлячи все ту ж мету, виявляє намір підкорити людей абсолютному деспотизмові, то їх право, їх обов’язок — скинути такий уряд і встановити нових стражів для своєї майбутньої безпеки.

Таке було довготерпіння цих колоній і така необхідність, яка примушує їх змінити свою колишню систему управління. Історія короля Великобританії, який нині править, є історією цілої низки образ і насильств, прямою метою яких було встановлення необмеженої тиранії над нашими штатами...

На кожній стадії цих утисків ми подавали петиції в найшанобливіших висловах про відновлення наших прав; відповіддю на наші неодноразові петиції були тільки неодноразові образи. Державець, характер якого таким способом виявлений усіма вчинками, що показують його як тирана, нездатний бути правителем вільного народу.

Ми не виявляли й браку уваги до наших британських братів. Ми попереджали їх час од часу про намагання їх законодавчих зборів поширити на нас нічим не виправдану юрисдикцію. Ми нагадували їм про умови нашої еміграції і нашого заселення тут. Ми зверталися до їх вродженої справедливості та великодушності і ми закликали їх зв’язками нашого загального споріднення зректися цих насильств, які неминуче порвуть наші зв’язки і зносини. Вони також були глухі до голосу справедливості і крові. Тому ми повинні підкоритися необхідності, яка вказує наше відокремлення, і вважати їх, як ми вважаємо інше людство, ворогами у війні та друзями в мирі.

Тому ми, представники Сполучених Штатів Америки, що зібралися на спільний конгрес, закликаючи найвищого суддю світу у свідки правоти наших намірів, іменем і владою доброго народу наших колоній, урочисто оголошуємо і проголошуємо:

Що наші Сполучені колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними штатами, що вони звільнені від будь-якого підданства британській короні, і будь-який політичний зв’язок між ними й державою Великобританії повинен бути і є цілком знищений; як вільні й незалежні штати вони мають цілковиту владу оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, встановлювати торгівлю і здійснювати всі інші акти та справи, що їх незалежні держави можуть чинити по праву. За підтримання цієї декларації з твердою надією на опіку божого промислу ми взаємно ручимося один одному нашим життям, нашим майном і нашою священною честю.

Документ № 4

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

(26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільних лих і псування уряду, вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини з тим, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їх права та їх обов’язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівнювані з метою будь-якого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції й до загального щастя.

З огляду на це Національні збори визнають та оголошують перед лицем заступництвом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1. Люди народжуються вільними та рівними у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою будь-якого політичного союзу є збереження природних та невід’ємних прав людини. Права ці: свобода, власність, безпека та опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, що не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає у праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином, здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, котрі забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує.

6. Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за приписаними ним формами. Ті, хто випрошує, віддає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий законно, повинен негайно коритися; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен встановлювати тільки суворо й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як з огляду на закон, встановлений та оприлюднений до скоєння злочину й законно застосований.

9. Через те, що кожна людина вважається невинною до того часу, поки її не оголосять винною, в разі необхідності її арешту будь-яка суворість, котра не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна суворо каратися законом.

10. Ніхто не повинен бути занепокоєний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками та переконаннями є одним із найцінніших прав людини, відтак кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином, ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат щодо управління необхідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їх засобів.

14. Усі громадяни мають право особисто через своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх уживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і термін, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати звіт у кожної службової особи своєї адміністрації.

16. Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розподіл влади, не має конституції.

17. Через те, що власність є непорушним і священним правом, ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає суспільна необхідність, законно засвідчена, і за умов справедливого й попереднього відшкодування.

Документ № 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦІЇ (3 вересня 1791 р.)

(витяги)

...Немає більше ні дворянства, ні перства, ні спадкових, ні станових відмінностей, ні феодального порядку, ні вотчинної юстиції, ніяких титулів, звань і переваг, що випливали з цього порядку, ніяких лицарських орденів, ні корпорації, ні вирізних знаків, для

яких необхідне було доведення дворянства або шляхетного походження, і ніяких інших переваг, окрім відзнак, даних посадовим особам при виконанні їх обов’язків.

Не існує більше ні продажу, ні успадкування яких-небудь державних посад. Ні для жодної нації, ні для жодного індивіда не існує більше ніяких особливих переваг або винятків із права, спільного для всіх французів.

Не існує більше ні станових цехових управ, ні фахових, художніх або ремісничих корпорацій.

Закон не визнає більше ні релігійних обітів, ні якихось інших зобов’язань, що суперечать природнім правам або Конституції.

РОЗДІЛ 3. ПРО ДЕРЖАВНІ ВЛАДИ

1. Суверенітет належить нації; він єдиний, неподільний, не відчужений, невід’ємний. Ні жодна частина народу, ніяка особа не може привласнити собі його здійснення.

2.... Французька конституція має характер представницький; представниками є законодавчий корпус і король.

3. Законодавча влада належить Національним Зборам, до складу яких входять представники, вільно обрані народом на певний термін.

4. Форма правління монархічна. Влада виконавча належить королю і здійснюється під його зверхністю міністрами та іншими відповідальними органами...

ГЛАВА І. ПРО НАЦІОНАЛЬНІ ЗАКОНОДАВЧІ ЗБОРИ

1. Національні збори, що є законодавчим корпусом, діють постійно у складі однієї палати.

5. Законодавчий корпус не може бути розпущений королем.

Відділ 2. Первинні збори. Обрання виборщиків.

1. Для виборів до Національних законодавчих зборів активні громадяни кожні два роки збираються на первинні збори в містах і кантонах...

2. Активними громадянами є французи за народженням або особи, що набули французького громадянства, котрим виповнилося 25 років, мають місце проживання в місті або кантоні протягом встановленого законом періоду (не менше року), що сплачують у будь-якому місці королівства прямий податок у розмірі не менше вартості трьох робочих днів..., що не є слугами..., внесені до списку Національної гвардії за місцем свого проживання і прийняли громадянську присягу.

ГЛАВА 2. ПРО КОРОЛІВСЬКУ ВЛАДУ, ПРО РЕГЕНТСТВО ТА ПРО МІНІСТРІВ

Відділ 2. Про королівську владу і короля

1. Королівська влада неподільна — вона ввірена спадково правлячому дому й переходить по чоловічій лінії в порядку старшинства...

2. Особа короля недоторкана і священна...

3. Король править лише відповідно до закону, і тільки іменем закону він може вимагати покори.

Відділ 4. Про міністрів

1. Призначення і звільнення міністрів належить повністю королю.

ГЛАВА 3. ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ

Відділ 1. Повноваження та обов’язки Національних законодавчих зборів

1. Конституція дає виключно законодавчому корпусові такі повноваження та обов’язки:

1) законодавчу ініціативу і прийняття законів; король може тільки просити законодавчий корпус розглянути те чи інше питання;

2) визначення державних витрат;

3) встановлення державних податей;

5) прийняття постанов про уведення та ліквідацію державних посад;

8) щорічне прийняття, на прохання короля, постанов про кількість особистого складу і кількість суден, що утворюють сухопутні й морські сили.

2. Рішення почати війну може бути прийняте лише після затвердження королем постанови законодавчого корпусу, прийнятого обов’язково за формальною пропозицією короля.

3. Законодавчому корпусові належить ратифікація мирних, союзних і торгових договорів; жоден з договорів не набере чинності без такої ратифікації.

Відділ 3. Про санкції короля

1. Постанови законодавчого корпусу надходять королю, який може з ними не погодитися.

2. У випадку, якщо король не дасть своєї згоди, така відмова має лише суспензивне (відтягнення, призупинення) значення. Якщо дві легіслатури (тобто два скликання законодавчого корпусу), що відбудуться за тією, що прийняла таку постанову, послідовно приймуть ту ж постанову і в тих же висловлюваннях, то вважається, що король дав свою згоду.

ГЛАВА 4. ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

1. Вища виконавча влада зосереджується в руках короля. Турбота про охорону громадського порядку і спокою довірені йому. Король — верховний головнокомандуючий сухопутними й морськими військовими силами. Королю передано оборону зовнішньої безпеки королівства, охорону його прав та володінь.

2. Король призначає послів та інших агентів міжнародних зносин, командуючих армією і флотом.

ГЛАВА 5. ПРО СУДОВУ ВЛАДУ

1. Влада судова... не може здійснюватися ні законодавчим корпусом, ні королем.

2. Правосуддя буде здійснюватися безмитно суддями, які обираються народом і затверджуються на посаді королем.., судді не можуть бути усунуті інакше, як за злочини на посаді, що належним чином встановлені в судовому порядку, ні тимчасово усунені з посади інакше, як унаслідок порушення проти них звинувачення. Громадський обвинувач призначається народом.

Суди не можуть ні втручатися у здійснення законодавчої влади, ні призупиняти застосування законів, ні втручатися в діяльність органів управління...

Документ № 6

ДЕКРЕТ КОНВЕНТУ ПРО РЕОРГАНІЗАЦІЮ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ТРИБУНАЛУ (10 червня 1794 р.)

(витяги)

Ст. 1. Буде існувати революційний трибунал, що складається з одного голови, трьох товаришів голови, одного громадського обвинувача і дванадцяти суддів.

Ст. 4. Революційний трибунал створено для того, щоб карати ворогів народу.

Ст. 5. Ворогами народу оголошуються ті, хто силою або хитрістю прагне знищити суспільну свободу.

Ст. 6. Ворогами народу визнаються особи, що закликають до відновлення королівської влади або ж намагаються знищити й розпустити Національний Конвент і революційний республіканський уряд, центром котрого він є.

Ворогами народу оголошуються особи, що зрадили Республіці, командуючи фортецями й арміями або виконуючи інші обов’язки, а також ті, хто спілкується з ворогами Республіки і прагне створити нестачу як у харчуванні, так і в задоволенні інших потреб армії.

Ворогами народу оголошуються всі, хто намагається викликати голод у Республіці або перешкодити постачанню до Парижу продуктів харчування.

Ворогами народу оголошуються особи, що поширюють неправдиві чутки з метою посіяти серед народу протиріччя й недовіру.

Ворогами народу оголошуються недобросовісні постачальники, котрі загрожують врятуванню Республіки, так само як і марнотратники суспільного надбання...

Ворогами народу оголошуються особи, котрі обіймали громадські посади і зловживали ними для утисків патріотів та пригнічення народу...

Ст. 7. Покаранням, встановленим за всі злочини, що перебувають у віданні Революційного трибуналу, є смертна кара.

Ст. 13. У тому випадку, якщо наявні речові або моральні докази, незалежно від свідчень, свідки не будуть залучатися, окрім випадків, коли це вважатиметься необхідним чи то для викриття співучасників, чи то через інші важливі поняття суспільного добробуту.

Ст. 16. Захисниками патріотів, на яких зведено наклеп, закон вважає присяжних патріотів; змовникам же захисники не надаються.

Примітка:

Документи № 1—6 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 12, 19—21, 49—52, 85—87, 94—104, 134—135.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Английская буржуазная революция XVII в. — М.: Изд-во АН СССР, 1954.

2. Барг М. А. Кромвель и его время. — М.: Учпедгиз, 1960.

3. Батыр К. История государства и права Франции периода буржуазної революции 1789—1794 гг. — М., 1984.

4. Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871 гг.) и Франции (1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.

5. Вопросы государства и права во французской буржуазной революции XVIII в. — М.: Юриздат, 1940.

6. Добролюбский К. П. Термидор: Очерки по истории классовой борьбы во Франции в 1794—1795 гг. — Одесса, 1949.

7. Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1965.

8. Карлейль Т. История французской революции. — М.: Мысль, 1991.

9. Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. — М.: Изд-во АН СССР, 1958.

10. Манфред А. З. Великая французская буржуазная революция XVIII века (1789—1794 гг.).— М.: Политиздат, 1956.

11. Прокопьев В. П. История германской государственности ХІХ—ХХ вв. — Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.

12. Ревуненков В. Г. Очерки по истории Великой французской революции (1789—1799 гг.). — 2-е изд.доп. — Л.: ЛГУ, 1989.

13. Страхов М. М. Основні закономірності становлення буржуазної держави і права у провідних країнах Європи і в Північній Америці.— К.: УМК ВО, 1981.

14. Фурсенко А. Американская революция и образование США. — Л., 1978.