Історія держави і права зарубіжних країн

§4. Революції середини ХІХ століття в Німеччині та їх вплив на становлення держави нового типу

4.1. Соціально-економічні та політичні передумови революцій у Німеччині

Передумови виникнення революційної ситуації в Німеччині почали складатися з початку XIX століття. У той час Німеччина все ще лишалася, хоч і номінально, «Священною Римською імперією Германської нації», котра мала у своєму складі більше 300 великих і зовсім малих держав. Серед них, як відомо, виділялися Пруссія й особливо Австрія.

Усі ці держави формально вважалися підпорядкованими імператорові, але на практиці мали повну незалежність. Дворянство, неоднорідне за своїм складом, перебувало у ленній залежності або від князів, або від імператора. Міське населення складалося з так званих патриціанських родин, що їх очолювали міські представницькі установи, бюргерів і ремісників. Селяни здебільшого були кріпаками. Порівняно з Англією і Францією Німеччина перебувала на більш низькому рівні економічного, соціального й політичного розвитку.

Французька революція в особі Наполеона І, за влучним висловленням Ф.Енгельса, «паче громова стріла, вдарила в цей хаос, званий Німеччиною». Наполеон ліквідував

«Священну Римську імперію Германської нації», перекроїв карту Німеччини: з 51 вільного міста він залишив усього п’ять, інші передав найбільш сильним державам, поклавши початок подальшим територіальним перерозподілам, зробленим уже після поразки Франції і зречення Наполеона (1815 р.).

Поразка Франції не відновила архаїчної німецької імперії. Замість неї Паризьким трактатом 1814 р. було утворено так званий Німецький союз, що складався з 34 держав — королівств, князівств, герцогств та чотирьох вільних міст. Кожна з держав, що увійшли до Союзу, була суверенною зі своїм правлінням. В одних державах зберігалося самодержавство, в інших створені подоби парламентів (земські збори) і лише в деяких писані конституції фіксували наближення до обмеженої монархії (Баден, Баварія, Вюртемберг тощо). Верховенство в Союзі належало Австрії.

Єдиним об’єднувальним органом Союзу був Союзний сейм, котрий складався з уповноважених від усіх німецьких держав (включаючи Австрію) і вільних міст. Уповноважені суворо дотримувались інструкцій своїх урядів, тоді як для вирішення питань стосовно Німецького союзу була потрібна одностайність членів Сейму. Головувала в Сеймі Австрія.

Після Паризького трактату дворянство повернуло собі відібрану Наполеоном владу над селянством, панщину, «криваву десятину» (податок на забиту худобу), феодальний суд. За винятком Баварії, Бадена та деяких інших держав, що входили до іншого, Рейнського союзу, абсолютизм зберіг свої позиції в повному обсязі. Повільно, але буржуазні відносини посилювались і в цих несприятливих умовах. Неухильно розвивалося буржуазне промислове виробництво, особливо Рейнської області, яка більше за інших зазнала на собі економічні й правові нововведення Наполеона. У 1834 р. утворився Митний союз, до складу котрого увійшли Баварія, Пруссія та ще 16 німецьких держав. Керівництво в Союзі належало Пруссії, що претендувала замість Австрії на роль об’єднувальної сили в Німеччині.