Історія держави і права зарубіжних країн

Модуль 1

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН ЕПОХИ КАСТОВО-СТАНОВОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУЛЬ 1.1.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ У КРАЇНАХ ДАВНЬОСХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

ТЕМА 2. ФУНКЦІЇ, МЕХАНІЗМ ТА ФОРМИ ДАВНЬОСХІДНИХ ДЕРЖАВ

ТЕМА 3. ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

ТЕМА 4. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ В КРАЇНАХ АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

ТЕМА 5. ФУНКЦІЇ, МЕХАНІЗМ ТА ФОРМИ АНТИЧНИХ ДЕРЖАВ

ТЕМА 6. ПРАВО КРАЇН АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ПІДМОДУЛЬ 1.2.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН CЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ТЕМА 7. РАННЬОФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА І ПРАВО В КРАЇНАХ ЄВРОПИ

ТЕМА 8. ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

ТЕМА 9. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ ФЕОДАЛЬНЕ ПРАВО

ТЕМА 10. ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА У КРАЇНАХ СХОДУ

ТЕМА 11. ПРАВО КРАЇН СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СХОДУ

Тема 1. Виникнення держави у країнах давньосхідної цивілізації. Основи їх суспільного ладу

Держава і право як феномен людського суспільства завжди приваблювали допитливих, тих, хто прагнув зрозуміти, що вони собою уявляють, для чого створювалися, у чому їх сенс і призначення. Величезна кількість спроб дати пояснення щодо причин і умов виникнення держави і права породила множину теорій їх походження: патріархальну, теологічну, договірну, органічну, психологічну, матеріалістичну, теорію насильства тощо12. Кожна з цих теорій, як напевно Вам відомо з навчального курсу «Теорія держави і права», має під собою насамперед певне логічне підґрунтя, в той час як ступінь історичної обґрунтованості більшості з них не є досить високою.

Відносно теорій походження держави такою, котру можна вважати більш історично обґрунтованою, є матеріалістична, спираючись на котру вітчизняне державознавство (при усій тій критичній оцінці, що сьогодні зазнає марксизм) продовжує пояснювати причини виникнення держави як владної інституції в людському суспільстві.

§1. Загальні закономірності виникнення держави

Історія людства складається з двох великих історичних періодів: первісного суспільства і державно-організованого (цивілізованого) суспільства. Держава — атрибут останнього, але ж вона зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково увага теоретиків, істориків держави і права тощо прикута в тому числі і до процесів, що відбувалися в суспільстві додержавного періоду.

Процес формування державної організації відбувався протягом тривалого часу. Для нього характерно виникнення та зникнення певних утворень, діяльність визначних осіб, інших подій, пов’язаних із конкретними історичними явищами. Про ці сторони життя народів того часу збереглося дуже мало історичних відомостей, тому усе, що відомо сьогодні про виникнення держави, не більш ніж історична реконструкція цього процесу. Ступінь її точності не піддається перевірці, тому точніше було б говорити про найбільш загальні закономірності її формування.

12 Докладніше див.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы: Учебное пособие. — М., 1999; Тимошенко В. І. Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. — С. 9—42.

1.1. Соціальна влада у первісному суспільстві

Особливістю соціальної влади і соціальних норм цього періоду було те, що вони по суті входили в саму життєдіяльність людей, виражаючи і забезпечуючи соціально-економічну єдність роду. Це було пов’язано з недосконалістю знарядь праці, низькою їх продуктивністю. Звідси — необхідність у спільному проживанні, у колективній власності на засоби виробництва і розподілі продуктів на основі рівності. Подібні обставини впливали на природу влади і соціальні норми первісного суспільства.

Соціальна влада, що існувала в додержавний період, характеризувалася такими ознаками:

1) поширювалася тільки в межах роду, виражала його волю і базувалася на кревних зв’язках;

2) була безпосередньо суспільною, будувалася на засадах первісної демократії, самоврядування (тобто суб’єкт і об’єкт влади тут збігалися);

3) органами влади виступали родові збори, старійшини, воєначальники тощо, котрі вирішували всі найважливіші питання життєдіяльності первісного суспільства.

Процес переходу від такої, додержавної за змістом, соціальної влади до державної організації відбувався упродовж тривалого часу (за сучасними даними він становить понад 2 млн років)13, але найбільш інтенсивним був тоді, коли первісні люди вступили в епоху неолітичної революції.

Неолітична революція і перехід людства (на рубежі VII—V тис. до н. е.) від привласнюючого господарства до виробляючої економіки мали найрізноманітніші і глибокі наслідки в соціальній сфері:

а) перехід від прообщини (первісного стада) до родової общини, від родової общини до общини виробників;

б) поява ранніх осілих землеробських общин у регіонах, сприятливих для проживання людей;

в) їх успішна господарська діяльність.

Різке збільшення чисельності і щільності населення призвели до розростання землеробських общин. Це знаходило своє вираження, насамперед, у відокремленні нових сімейно-кланових груп. На території хліборобсько-родової общини могло розміститися декілька поселень, які зі зростанням і пожвавленням господарського життя трансформувалися у поселення міського типу.

Згодом ускладнювалася внутрішня організація сімейно-родових груп, їх члени набували нових культурних і виробничих навичок, починався поділ праці (на землеробство, скотарство, ремісництво) у різноманітних її видах. Все це сприяло підвищенню ефективності суспільного і колективного виробництва. Виробляюче господарство могло не тільки задовольняти мінімальні життєві потреби членів сімейно-кланового колективу, але і створювало свого роду «надлишки», тобто додатковий продукт. Ці надлишки спочатку реалізовувалися за принципом внутрішньородового еквівалентного обміну, але поступово все частіше стали переходити до сфери міжобщинних зв’язків, набуваючи характеру товару.

Становлення товарного виробництва вело у свою чергу до подальшого зростання додаткового продукту, до накопичення багатства, чого не було раніше в родовому суспільстві. З’явилася об’єктивна основа для виникнення майнової нерівності між окремими сімейно-клановими общинами, а також і в самих родових групах.

Поступове зростання суспільного продукту призвело до поглиблення майнової диференціації, а отже, і до закріплення за общинно-родовою верхівкою майнових, і відповідно соціальних привілеїв. Однак надання вождю цих привілеїв не означало ще відмови від принципу еквівалентного (рівноцінного) обміну, оскільки вони розглядалися лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і ту серйозну відповідальність, яку на себе він брав. Зайняття родових посад у сімейно-клановій групі давало вождям у нових умовах не тільки престиж і авторитет, що було характерно для попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус. При цьому виборні процедури, що відбивали давню демократичну традицію, ще зберігалися.

13 Див.: История государства и права зарубежных стран. Часть І. Учебник для вузов / Под ред. проф. Крашенинниковой Н. А. и проф. Жидкова О. А. — М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. — С. 3.

Обов’язки ватажків сімейно-родових общин ставали усе більш різноманітними. До них відносилися:

· організація суспільних робіт;

· перерозподіл земельних ділянок залежно від зміни чисельного складу групи;

· підтримка відносин із сусідніми сімейно-клановими колективами;

· перерозподіл додаткового продукту, що добувався або провадився не вождем особисто, як це було в стадії еквівалентного обміну, а зусиллями всієї групи (нова і найважливіша функція).

У результаті неолітичної революції й ускладнення соціальної і господарської структури відбулися глибокі зміни в здійсненні влади у середині сімейно-кланових груп. Влада вождя, як і раніше, зберігала додержавний характер, але здійснювані ним функції, особливо розподільна, наближали її до політичної, державної, оскільки вона набувала великої сили й обов’язковості для членів сімейно-родової общини. Влада ставала більшою мірою владою становища, найвищого управлінського статусу і не пов’язувалася, як це було колись, з особистими якостями вождя. Саме тому не просто авторитет, а його владні функції починають набувати найвищої цінності в очах членів групи, які все частіше вступали у гостре суперництво за лідерство. Амбіційні прагнення до влади підкріплювалися бажанням нав’язувати свою волю колективу, одержувати від влади цілком визначені майнові й особисті привілеї.