Історія держави і права зарубіжних країн

Передмова

Починаючи знайомство з навчальними дисциплінами, котрі необхідно опанувати для отримання вищої юридичної освіти, Ви, шановні першокурсники, напевно, звернете увагу на те, що серед них «забагато історій». На першому курсі це, зазвичай, «Історія України», «Історія держави і права України» та «Історія держави і права зарубіжних країн», на старших курсах — «Історія вчень про державу і право». Наш педагогічний досвід показує, що концентрація стількох таких історичних дисциплін на першому році навчання (зазвичай це перші три навчальні дисципліни) нерідко наводить тих, хто навчається, на думку: а чи дійсно зазначений заклад готує саме майбутніх юристів? Поквапимося Вас заспокоїти.

По-перше, Вам як майбутнім юристам потрібно усвідомити, що Ваш професійний рівень залежить від багатьох чинників. Одним із них є розуміння того, що поза історичним контекстом неможливо пізнати сучасні державно-правові явища, оскільки в суспільстві завжди зберігаються залишки минулого, є основи сучасного й зачатки майбутнього1. Історичні дисципліни відіграють провідну роль в ознайомленні з вітчизняною та світовою політичною й правовою культурою, знання якої дає можливість не повторювати помилок, глибше зрозуміти сучасні державо- і правотворчі процеси, прогнозувати основні тенденції їх розвитку.

По-друге, «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн» та «Історія вчень про державу і право» — за змістом та фаховим спрямуванням визначені вітчизняними освітянськими стандартами як юридичні дисципліни, котрі разом із «Теорією держави і права» формують підвалини (фундамент) вивчення сучасних держави і права, що зумовлює їх місце в системі юридичної освіти як фундаментальних дисциплін. Цим і визначається потреба пошуку різноманітних форм їх вивчення, підготовки відповідного навчально-методичного забезпечення.

Стосовно «Історії держави і права зарубіжних країн» слід відзначити, що за роки незалежності в Україні було видано декілька україномовних підручників і навчальних посібників2, але вважати достатнім забезпечення навчального процесу з цієї фундаментальної дисципліни, на нашу думку, ще не можна. Завдання, що стоять перед сучасною вітчизняною юридичною освітою, вимагають оновлення змісту навчального курсу через переосмислення усталених положень та оцінок історичного процесу державо- і правотворення в зарубіжних країнах, нових підходів та форм організації самого навчального процесу з посиленням елементу самостійної роботи студентів (курсантів). Прагнення врахувати зазначене зумовило появу певних змістових та структурних особливостей пропонованого навчального посібника.

По-перше, єдиний за своїм змістом, він складається з двох частин (модулів). В основу такого поділу покладено насамперед деякі концептуальні підходи до періодизації історії держави і права зарубіжних країн. Зокрема автори здійснили спробу розглянути державу і право зарубіжних країн не як надбудовний елемент соціально-економічної формації, а як «продукт» людського суспільства відповідної епохи3. Цих епох дві: епоха кастово-станового суспільства та епоха громадянського суспільства. Оскільки кожному з них відповідає певний історичний тип держави і права, який визначається соціальною сутністю держави і права тієї чи іншої епохи, то в історії держави і права зарубіжних країн доцільно було б виділити два великих історичних періоди: 1) держава і право країн епохи кастово-станового суспільства; 2) держава і право країн епохи громадянського суспільства4.

1 Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / 2-е изд. — М.: Аванта+, 2001. — С. 110.

2 Дивись бібліографічний список літератури наприкінці книги.

По-друге, стосовно історії держави і права епохи громадянського суспільства пропонується відмовитися від традиційного поділу історії держави і права зарубіжних країн західної цивілізації на новий і новітній періоди, який сьогодні ґрунтується не на сутнісних, а на формальних підходах. Відомо, що відправним пунктом новітнього часу вважалася Жовтнева революція 1917 р. в Росії та поява соціалістичної держави і права, котра, згідно з марксистською теорією, мала прийти на зміну буржуазній. Поява такої нової держави справді могла б послужити початком якісно нового періоду в історії держави і права, однак події кінця ХХ століття показали, що новий тип держави виявився нежиттєздатним і, відповідно, нетривалим. За незначним винятком, колишні соціалістичні країни повернулися до державно-правових орієнтирів, закладених першими західноєвропейськими буржуазними революціями. Подальші революційні потрясіння, дві світові війни, інші масштабні події певним чином змогли вплинути тільки на форми держави (після Першої світової війни, наприклад, розпалися чотири великі імперії — Російська, Австро-Угорська, Германська та Османська), а не на їх сутність. Тому виділення чотирьох періодів в історії держави і права, на нашу думку, є доцільним для «внутрішньої» періодизації таких країн, як СРСР та деяких інших, що пройшли через етап існування соціалістичного типу держави. Поширювати цей підхід на всі інші країни і — особливо— на розвинуті західні, котрі визначили основні світові тенденції розвитку держави і права, немає достатніх підстав. Історичний досвід показує, що державно-правовий розвиток західних країн у подальшому відбувався еволюційно, і його слід розглядати як єдиний і в той же час нерівномірний процес.

По-третє, ця нерівномірність була зумовлена специфікою розвитку країн певних регіонів світу й рівнем їх зрілості для переходу до якісно нового етапу суспільних відносин. Першими на цей шлях стали західні країни, з певним відставанням від них — східні (у Японії, наприклад, «революційна» епоха Мейдзі наступила на більш як 200 років пізніше, ніж в Англії). Хоча в нову епоху східний світ зазнав сильного впливу Заходу — «вестернізацію», він узагалі, а держава, і особливо право, зберегли традиційні риси свого розвитку. Тобто поряд із формаційним у посібнику використовується цивілізаційний підхід до явищ, котрий дозволяє розглядати державно-правові явища з урахуванням специфіки їх розвитку в країнах, що належать до двох макроцивілізацій — західної та східної.

По-четверте, оскільки запропонований навчальний посібник певною мірою є доповненням до наявного сьогодні в Україні поки ще єдиного підручника з «Історії держави і права зарубіжних країн»5, у якому здійснена спроба охопити державно-правову історію максимальної кількості країн світу, то він спрямований на більш широке висвітлення історії держави і права лише тих країн, котрі зробили суттєвий внесок у світову скарбницю правової культури.

З огляду на це, особливу увагу приділено таким країнам західної цивілізації, як Англія, Франція, США та Німеччина — країнам, котрі, поклавши початок двом найбільшим і найвпливовішим правовим сім’ям світу — англо-американській та романо-германській, визначили основні тенденції державно-правового розвитку в епоху становлення громадянського суспільства. Інтерес до окремих держав східної цивілізації зумовлений дещо іншими причинами. Країни далекосхідної локальної цивілізації або ієрогліфічної культури (насамперед Японія і Китай) є яскравим прикладом гармонійного поєднання традиційного та західного елементів у державно-правовому будівництві, а досвід соціалістичного Китаю, котрий останнім часом розвивається досить динамічно, є повчальним для постсоціалістичних країн, у тому числі й України. Не менш корисним є державно-правовий досвід і деяких країн близькосхідної локальної цивілізації або мусульманської культури, зокрема, нашого сусіда — Туреччини, під певним упливом якої традиційно перебуває мусульманське населення півдня України, батьківщини ісламу (Саудівської Аравії), деяких країн Перської затоки (Бахрейн, Іран, Ірак, Кувейт), що зацікавили нас своєрідним поєднанням монархічних (теократично-абсолютистських) державних форм і високим рівнем «соціальності», специфічним змістом встановлених там республіканських форм правління й політичних режимів.

3 Див.: Лейст О. Э. Общество, право и государство // Проблемы теории государства и права: Учебное пособие. — М.: ПРОСПЕКТ, 1999. — С. 36—62.

4 У сучасній історико-правовій літературі все ще домінує періодизація історії держави і права, в основу котрої покладено формаційний критерій. Згідно з цією періодизацією, виділяються чотири періоди: 1) давній; 2) середньовічний; 3) новий; 4) новітній. 5 Див.: Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; Академія правових наук України. — 2-е вид., перероб. та доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

Окрім змістових, пропонований посібник має і деякі дидактично-методичні особливості. Зокрема він спрямований на впровадження у навчальний процес сучасних технологій навчання, нестандартних, творчих підходів засвоєння та подачі навчального матеріалу. Це передусім модульна система навчання та рейтингове оцінювання знань, які у світлі вимог Болонської конвенції набувають особливого значення для сучасного розвитку вітчизняної освіти. Модуль — змістовий блок навчального матеріалу, що розглядає одне фундаментальне поняття або групу споріднених питань, котрі логічно й функціонально між собою пов’язані, є основною дидактичною одиницею навчального посібника. Він структурно складається з двох модулів та п’ятьох підмодулів (змістових модулів)6, котрі у свою чергу об’єднують у своїх межах певну кількість тем курсу.

Матеріал кожної з тем містить у собі «навчальну» та «методичну» частини. Основу «навчальної» частини складає підготовлений авторами курс лекцій, спрямований здебільшого на формування певної системи знань. «Методична» частина містить завдання, спрямовані на формування у тих, хто навчається, навичок та вмінь володіння поняттями, категоріями й термінами, які увійшли до арсеналу загальнолюдської політичної і правової культури (складання словника термінів та понять); використання принципу історизму під час розгляду різних подій та державно-правових явищ (складання хронологічних таблиць); уміння працювати з правовими джерелами (витяги з них поміщені наприкінці кожної теми), аналізувати їх. Крім того, пропонуються різні форми завдань для закріплення та перевірки знань, одержаних під час лекцій та самостійного вивчення матеріалу: а) продовжити думку; б) відповісти на контрольні питання; в) виконати тестові завдання; г) скласти юридичні казуси; д) підготувати реферат з пропонованих тем; є) готуватися до вивчення матеріалу наступної теми тощо. Під час виконання самостійних завдань є можливість використовувати деякі джерела (документи), витяги з яких поміщені після кожної теми, а також додаткову літературу. Новацією слід вважати й систему поточного та підсумкового контролю знань, вмінь та навичок студентів, успішність котрих має бути оцінена за рейтинговою (багатобальною)шкалою.

При підготовці цього посібника використано матеріал підручників та навчальних посібників з «Історії держави і права зарубіжних країн», монографій і статей, перелік яких наведений у бібліографічному списку. Певний внесок у підготовку окремих фрагментів посібника зробили члени студентської наукової проблемної групи «Держава і право зарубіжних країн: історія і сучасність» — Даніїл Бостан (підбір термінів та понять, завдання для самостійної роботи під рубрикою продовжте думку), Олексій Гуржій та Вікторія Харченко (матеріали з історії китайської держави), Ілля Муляр та Віра Смірна (матеріали з історії поліції, джерел кримінального права Японії), Наталля Степаненко (матеріали з історії конституційного права зарубіжних країн).

6 Докладніше про це дивись у «Вступі» (§2. Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дисципліна») та Додатку А «Навчальна програма дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн».

Автори вдячні рецензентам: першому проректорові Запорізького Гуманітарного університету «ЗІДМУ» (м. Запоріжжя), докторові юридичних наук, професорові В. Г. Лукашевичу; начальникові кафедри теорії і історії держави та права Національного університету внутрішніх справ (м. Харків), кандидатові юридичних наук, доцентові Л. О. Зайцеву; кафедрі історії та теорії держави і права Запорізького національного університету за висловлені поради під час роботи над рукописом посібника. Слова вдячності за прихильне ставлення до здійсненої нами роботи над першим виданням цього посібника та висловлені побажання щодо його вдосконалення адресуємо також докторові юридичних наук, професорові Б. Й. Тищику (Львівський національний університет); докторові юридичних наук, професорові М. В. Никифораку (Чернівецький національний університет); кандидатові юридичних наук Н. М. Пархоменко та кандидатові юридичних наук О. В. Кресіну (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України); кандидатові історичних наук, доцентові В. М. Пальченкової (Гуманітарний університет «ЗІДМУ»). Ми готові й надалі прийняти до уваги пропозиції щодо подальшого покращення структури та змісту навчального посібника, співпрацювати з усіма, хто побажає залучитися до підготовки нових навчальних видань з історії держави і права зарубіжних країн.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст