АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви

«В аеропорту я втратив патріотизм», — боєць «Штандарт»

Михайло, 19-річний боєць штурмової роти ДУК ПС із позивним «Штандарт», був у Донецькому аеропорту у вересні—жовтні 2014 року. Він описує бій 3 жовтня, коли загинув його товариш, теж 19-річний боєць «Скельд»:

— Про аеропорт я почув ще у «Десні» (навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ. — Ред.). Там з нами були інші групи. Вони розповідали, що були в Донецькому аеропорту і що там усе не дуже добре. Хлопці казали, що ледве звідти вибралися.

Михайло, 19-річний боєць штурмової роти ДУК ПС із позивним «Штандарт»

На початку вересня 2014-го року я потрапив до найдальшої бази «Правого сектору», що у Дніпропетровську. Десь через тиждень я поїхав звідти на Піски. Там я побув ще десь тиждень і в середині вересня з групою заїхав в Донецький аеропорт.

Усе моє спорядження було привезене волонтерами, форму й берці купили самі, а бронежилет мені дав мій друг «Скельд». Ми з ним разом приїхали на дальню базу, але я раніше за нього мав їхати на передову, тому він і віддав свій бронежилет.

«Ви самогубці, чи що? 19 людей на одному БТР»

— В аеропорт ми приїхали ввечері, темно вже було. Ми, в принципі, і не бачили, куди приїхали. Ми їхали на БРДМ — дев’ятнадцятеро на одному. Ми його обліпили собою зовні, а нам кажуть: «Ви самогубці, чи що? Хто дозволив? Хто вас так пустив?» Нам просто пощастило, що ми проскочили. Якщо б нас помітили трохи раніше, то просто розстріляли би зверху.

Так от, приїхали ми в темінь, а нам ліхтарики не дозволили включати, одразу сказали: «Ніяких ліхтариків, ніякого світла». Нас одразу групою відвели до підвалу, щоб ми переночували. Потім уранці ми прокинулися, і нас розподілили по позиціях.

Одразу ж у перший день ми потрапили в таку стрілянину! Там поруч із терміналом будівля є така. І ближче до обіду, мені здається, вже почався штурм того боксу. Виїхав танчик їхній, а за ним піхота. І ми пішли нашим хлопцям на підмогу.

Там уже була бійня. Тоді, слава богу, з наших загиблих не було. Ми тоді зайшли всі такі молоді, тільки приїхали — і перший бій. Усі в шоці, адреналін зашкалює. Ми прийшли, забрали своїх і відступили, бо сили були нерівні. У нас тільки піхота, а в них танки…

Наших, здається, двоє поранених було того дня. Ось так пройшов наш перший день. Купа емоцій, купа адреналіну.

«Дві години викликали підмогу — дві години ніхто не відповідав»

— Останній день, коли я був в аеропорту, — це було 3 жовтня. Тоді, коли загинув мій друг «Скельд», а я отримав контузію буквально через кілька годин після того. Прийшов до тями уже в лікарні.

Це, в принципі, був найжорсткіший бій, у якому ми брали участь. Коли нас штурмували, спочатку виїхало три танки з різних боків і почали нас обстрілювати. Не пам’ятаю, дві години хлопчик один по рації викликав підмогу, щоб приїхали до нас танки чи підкріплення якесь. Дві години ніхто не відповідав узагалі. Говорили, то зламане, то не заводиться, то водія нема. Не могли до нас виїхати. А у нас просто тили добре обстріляли, ворожа піхота близько підійшла, закинули нам гранати в саму будівлю чи танк потрапив. У нас загорівся БТР, усе горить, купа диму.

У нас видимості не було нормальної. Половину старого термінала вони відбили. Там з боку боксу вже знаходилися сепаратисти.

Старий термінал поділився на дві частини — в одній сепаратисти, а в іншій ми. І між нами БТР у будівлі, який горить. Неможливо було пройти. А «Скельд» витягав звідти поранених, не пам’ятаю, здається, військових 79-ї бригади, а ми прикривали.

У цей час, зі сторони дороги на Донецьк з аеропорту — там траса, — звідти виїжджав танчик і стріляв. От і прилетів танковий снаряд, залетів за стіну, де я стояв, і я тоді отримав контузію.

Тижні через три я повернувся після лікування в Піски.

«Коли я побув в Пісках, в аеропорту — патріотизм пропав кудись»

— До того як потрапив на війну, я навчався у коледжі. Іще не закінчив, останній рік навчався. Тепер диплом отримаю, а потім далі подивимось.

Не знаю, чи повертатимусь іще на війну. У «Правому секторі» не підписують ніяких контрактів — усе добровільно. А я поки не знаю, чи хочу бути офіційно на контракті.

Коли я вирішив іти на війну — я сам із Сум, — у нас там був свій «Правий сектор», і ми з хлопцями давно вже планували піти захищати країну. Усі планували разом поїхати в «Десну», а звідти вже на дальню базу. Це був, звісно, патріотичний мотив такий: «За Україну!»

Але потім, коли я побував у Пісках, в аеропорту — патріотизм пропав кудись. Просто там перебував і приїжджав туди знову лише через те, що мені вже подобались екстрим, сама обстановка, адреналін. А от такого патріотизму вже не відчуваю, — може, через те, що знаю, бачив і чув.