АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви

«Ви не знайдете того, хто скаже, що аеропорт захищали дарма», — кіборг Вадим

Вадим Довгорук із позивним «Вадос» — боєць 3-го полку спеціального призначення ЗСУ, що першим узяв під охорону Донецький аеропорт у квітні 2014 року. Вадим розповів Радіо Свобода про початок про-тистояння з бойовиками, про засідки, які влаштовували сепаратисти, та про обставини появи мему «кіборг»:

— Я із 3-го полку Кіровоградського спецназу. Служу з січня 2010 року. В аеропорт потрапив 12 серпня 2014 року. Там, окрім нас, знаходилася 93-я бригада. Добровольчі батальйони приїхали пізніше, коли мене вже не було.

Вадим Довгорук (позивний «Вадос»), боєць 3-го полку спеціального призначення ЗСУ, що першим узяв під охорону Донецький аеропорт у квітні 2014 року

У той час там було доволі спокійно. Наші товариші з полку поїхали в аеропорт 7 квітня. Тоді ще Донецький аеропорт працював, літаки злітали й сідали. Новий термінал був повністю робочий. Наші розмістилися в старому, бо вже здогадувалися, що там щось неприємне може бути.

Аеропорт — це завжди стратегічний об’єкт. Він у першу чергу має братися під охорону. У будь-якому випадку, при будь-якій тактиці. Ті, хто атакує, завжди спочатку намагаються захоплювати аеропорти, щоб можна було садити авіацію. А вже був Крим, вже марширувала «Русская весна» на Сході.

Новий (ліворуч) і старий (праворуч, біля літака) термінали ДАП

Перші бої розпочалися приблизно 26 травня, одразу після виборів. Бойовики зайшли до нового термінала, ніби до себе додому. Їм ніхто навіть не перешкоджав.

Усіх подробиць не можу розказати, бо мене тоді не було, але, як розповіли товариші, усе розпочалося 26 травня, коли бойовики намагалися взяти на приціл наш вертоліт із даху нового термінала. Тоді нашому снайперу дали команду знищити терориста, і він з першого пострілу це зробив. Біля одного «козирка» він начебто поклав трьох людей. А потім розпочався бій, який тривав дві доби.

«Коли заїхав перший «гумконвой» з Росії, стало «весело»

— Коли я заїхав в аеропорт 12 серпня, там було відносно спокійно, обстріли бували зрідка, і в основному працювали міномети. Вони «присилали» нам декілька мін зранку і ввечері, ніби за розкладом. Ми могли навіть спокійно пересуватися злітною смугою, по всіх ангарах. По суті, усе було в нас під контролем.

А от коли заїхала перша так звана гуманітарна колона — білі «КамАЗи» з Росії у 20-х числах серпня, — стало «весело». Обстріли не припинялися цілодобово. Працювали міномети, «гради», і усе разом.

На той момент терористів на території аеропорту вже не було — вони були біля нього — біля «Метро» та у Донецьку. Аеропорт був повністю під контролем наших військ. Сепаратисти поступово наближалися, але не ближче ніж на 100 м.

Поряд з аеропортом був готель, який контролювали сепаратисти. Бувало, прострілювали звідти — з готелю видно злітну смугу і територію аеропорту.

Проблем зі зв’язком між нашими підрозділами тоді не було, радіостанції були в усіх, хто був поряд. Коригувальники завжди швидко реагували.

«Терористи влаштували нам засідку у відкритому полі, за злітною смугою»

— Так вийшло, що я там був недовго, менше місяця. Третього вересня я отримав вогнестрільне поранення, і мене евакуювали разом із товаришем.

Пам’ятаю, тоді було приблизно пів на першу дня. Ми сіли поїсти, хтось займався своїми справами, хтось пив каву. Раптом зайшов наш командир і каже: «Одягаємось, батальйон «Дніпро-1» потрапив у засідку недалеко від аеропорту, потрібна допомога». Ми висунулись колоною: БМП, «Урал», ЗУ і «таблетка» («вазик»). Та до «Дніпра» ми не доїхали, бо терористи влаштували нам засідку за злітною смугою, у відкритому полі.

Колона 3-го полку спеціального призначення ЗСУ виходить на допомогу «Дніпро-1», 14 вересня 2014 року. Кадр з фільму «Ніхто, крім нас»

Вочевидь, сепаратисти підслухали розмови й зрозуміли, що ми були найближче до «Дніпра-1» й можемо виїхати своїм на допомогу. Ми знали, що наші мобільні прослуховують, навіть коли просто дзвониш додому. Одного разу хлопці навіть перевірили це: подзвонили й довго всім розказували, що «ми окопались у полі, сидимо в окопах за злітною смугою». Через деякий час саме те місце у полі щільно обстріляли з мінометів.

Так от, коли ми поїхали на виручку «Дніпру», то бойовики обстріляли нашу колону з дуже вигідної позиції. Вони засіли у «зеленці» на висоті. І хоч ми були у відкритому полі, у невигідній позиції, ми вступили в бій. Десь на 20-й хвилині бою я отримав поранення. Куля пройшла навиліт, пробивши кевларову частину бронежилета. Мій товариш отримав осколкове поранення в руку трохи раніше за мене.

Доки хлопці вели бій, мене перев’язали прямо в полі, а потім усі завантажились у «таблетку» й поїхали назад до аеропорту. Там лікар поставив крапельницю.

Буквально через 15 хвилин «Уралом» привезли хлопців з «Дніпра-1». Був один «двохсотий» і, напевно, троє «трьохсотих». Пораненим теж надали першу медичну допомогу, завантажили в БМП й вивезли.

«Цезар» прийняв присягу прямо в аеропорту»

— У нас, 3-ї групи спецназу, були офіцери — командири груп, і старший — полковник «Редут». Стосунки між нами були нормальні, як з боку командирів, так і підлеглих. У вільний час «Редут» разом з іншими офіцерами проводив заняття з медицини й тактики. Тож між боями ми встигали ще й потренуватися.

Чомусь особливо новому ми не вчилися в аеропорту, бо всі були вже досвідчені. Усі контрактники, і нових людей у нас не було. Лише пізніше до нас приїхав один молодий хлопець. Якщо бачили програму «Хоробрі серця», то там був хлопчик із позивним «Цезар». Так це він. «Цезар» складав присягу прямо в аеропорту. Це було 3 вересня, той день, коли мене поранили. Серед нас він був наймолодшим солдатом.

Думаю, його швидко всьому навчили. У нас були досвідчені офіцери, які могли всьому навчити. Шкода, що один такий загинув 14 вересня в аеропорту. Точніше, навіть два офіцери. Коли вони загинули, мене вже там не було. А поки я був, ще всі мої товариші були цілі й неушкоджені.

З нашого полку небагато людей постраждало в аеропорту. Щільні бої почались у вересні, тоді аеропорт затято штурмували. Але взяти термінали їм не вдавалося, і вони щось придумали про кіборгів. До всіх, хто захищав аеропорт, почали приставляти це слово. Тож це не лише ми, а й інші хлопці з 93-ї бригади, і з того ж «Правого сектору», і з 79-ї та 95-ї бригад…

Коли я приїхав з аеропорту, то іноді говорив з хлопцями, які були там, по телефону, іноді спілкувався через Інтернет. Часом дивився відео з російських сайтів — вони викладали відео з аеропорту під час його штурму. Це було, знаєте, навіть якось приємно — бачити, як у них не виходить взяти аеропорт. Значить, хлопці добре тримають оборону.

«Хлопці, які там загинули, не дарма віддали життя»

— Аеропорт обороняли не дарма. Так, було багато незрозумілих моментів, але хлопці, які там загинули, не дарма віддали за це життя. Не буде такої людини, яка скаже, що не треба було. Мовляв, навіщо це все було. Думаю, ви не зустрінете такої людини, яка скаже: «Я там посидів, постріляв, а навіщо воно мені потрібно було?»

У кожного з нас є якесь нерозуміння певних моментів, пов’язаних з подіями в Донецькому аеропорту. Вони нас досі хвилюють. Думаєш: а якби зробили так, а не по-іншому? Та сьогодні обговорювати, чи правильно це було, чи не правильно, сенсу немає.