Михайло Грушевський 'Історія України'. До засновання київської держави.

15. Князі й дружина

Коли пригадаємо, як тоді вела ся торговля, і які були купцї тодї— що то були воєнні люде, які мусїли своєю зброєю обороняти свою торговлю, то зрозуміємо, чому ті городи у нас, де особливо розвивала ся торговля й осїдали торгові люде, разом з тим ставали центрами воєнними і політичними. Для охорони торговлї в тих трівожних, небезпечних часах доконче треба було воєнної сили, і там де розвивала ся торговля, мусїла розвивати ся й воєнна сила. Без неї не можна було пускати ся в дорогу і дома без її охорони не можна було бути безпечним. На найбільший торговельний центр у нас на Україні в часах по розселенню підіймаєть ся Київ. Він стояв так добре, що в цім збирали ся всі товари, які йшли по Дніпру і головним притокам його Прилети і Десні, що впадають до Днїпра вище Київа. Тодї ж ріки були найважнійшими торговельними дорогами. З оповідань Константина бачимо, як у Київі збирав ся весь годїшнїй торговельний рух Східньої Европи. Отже разом з тим він стає столицею воєнних сил і княжої власти, яка на тих силах опирала ся.

Як се стало ся, про се не дійшло до нас відомостей. До Греків не доходило вістей про те, що діяло ся в глубині Східньої Европи, що наростало десь там у середині українського житя; в наших же сторонах письменство стало розвивати ся геть пізнїйше, коли зникла вже память про ті давнї переміни.

Грецькі письменники VI віку кажуть про наших Антів, що вони не правлять ся одним чоловіком, а загальною радою народньою, вічем. Ті старшини, які виступають між Антами, не мали війска і не мали трівкої й сильної власти. Воєнна наука візантийська, що надпи-суеть ся іменем цісаря Маврикія (писана в другій половині VI в.) каже, що Словени і Анти мають богато начальників (вона їх називає ріксами, словом що в старій мові значило начальника, пана, одного кореня з латинським словом рекс—король). Сї начальники, каже вона— не живуть в згоді між собою і тільки пильна небезпечність, спільна війна може звести їх до купи та дати вдасть котромусь з них, бодай на якийсь час. В старих оповіданнях, зібраних київським літописцем, ми бачимо память про дрібних князів, які були у ріжних племен, але не мали великої ваги, бо не мали війська і оглядали ся у всїм на громаду, на „старців" -старшин визначнїйших родів (таке каже оповіданнє про Мала князя деревського, як він воював ся з київськими князями). Тим не могли вони й противстати київським князям, коли ті завели своє військо, дружину. Чи завели ся у нас ще де в котрімсь племени такі сильнїйші князі, як у Київі, того не знаємо. Арабський письменник Масуді, що писав за кн. Ігоря, в першій половині Х в., згадує про якусь велику й сильну між Словянами державу, що звала ся Валінана; думають, що то мова про Волинян: що у них були сильні князї перед тим, але побороли їх київські; але того не можна сказати напевне, бо й сама ся назва Валінана в ріжних копіях ріжно називаєть ся. Знаємо в наших сторонах напевно таких сильних, воєнних князів тільки в Київі, та й тут можемо тільки здогадувати ся, як і коли вони там завели ся. Бо найдавніиша київська лїтопись писалася тоді, як добре забула ся вже память про тих перших київських князів, і самі найстарші київські літописці оповідали наздогад про те, як настали князі в Київі.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.