Скоропадський Павло Петрович (3.V 1873 —23.IV 1945). Походив із старовинного роду. Засновником його був виходець із Уманщини Федір Скоропадський, який воював у війську Б. Хмельницького й поліг під Жовтими Водами. Онук Федора Іван Скоропадський у 1708—1722 pp. був гетьманом України. Безпосередній предок П. Скоропадського, брат гетьмана Василь, дослужився до чину генерального бунчужного, а його син Михайло займав посаду генерального підскарбія при Кирилі Розумовському.
Павло Скоропадський виховувався у пошані до української старовини й культури. Закінчив пажеський корпус — привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 р. він українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з'їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним отаманом вільного козацтва. Керівники Центральної Ради ставилися до цього енергійного, ініціативного й популярного генерала-монархіста вкрай недоброзичливо, бо справедливо вбачали у зростанні його впливу загрозу демократії. Під тиском С. Петлюри Скоропадський змушений був залишити службу у військах і зблизився з партією українських хліборобів-демократів (заснована на Полтавщині у травні 1917 p.). Близькі йому люди з 1-го Українського (кол. 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили т. зв. «Українську народну громаду». Ця організація лобістського типу почала проштовхувати думку про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести країну з безладдя і т анархії. Найдоцільнішою, на її погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана —П. Скоропадський.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України