Донбас і Крим в економічному, суспільно-політичному та етнокультурному просторі України

Етнодемографічні зміни впродовж міжвоєнного періоду

Розглянемо динаміку абсолютної і відносної чисельності кримського населення за Всесоюзним переписом 1926 р. і регіональним переписом 1930 р., в яких кожна національна група була представлена окремо:[1073]

Національності

Перепис 1926 р.

Перепис 1930 р.

у тис.

у %

у тис.

у %

росіяни

301,4

42,2

324,4

41,9

кримські татари

179,8

25,2

196,3

25,3

українці

77,4

10,8

79,2

10,2

німці

43,6

6,1

46,1

5,9

євреї

39,9

5,6

49,1

6,3

греки

16,0

2.2

17,9

2,3

болгари

11,4

1,6

12,4

1,6

вірмени

10,7

1,5

12,1

1,6

інші

33,8

4,8

37,6

4,9

разом

714,1

100,0

775,0

100,0

Сукупна чисельність кримського населення за 1921-1926 рр. скоротилася на 15 тис., а за 1926 -1930 рр. зросла на 61 тис. осіб. За умов практично нульового механічного приросту у 20-х рр. (виключення становили євреї, але їхня частка в населенні Криму була невисокою) на динаміку народонаселення впливав тільки природний приріст. Найбільшим він виявився у кримських татар, що дозволило їм зберегти попередню питому вагу у кримському населенні, незважаючи на катастрофічне зменшення чисельності під час голоду 1921-1923 рр.

Розглянемо динаміку кримського населення за 12-річний період між переписами 1926 і 1939 рр. Зміни в його національному складі мали такий вигляд:334

Національності

Перепис 1926 р.

Перепис 1939 р.

1939 р. в % до 1926 р.

у тис.

у тис.

у тис.

у тис.

росіяни

301,4

42,2

558,5

49,6

185,3

кримські татари

179,8

25,2

218,9

19,4

121,7

українці

77,4

10,8

154,1

13,7

199,1

євреї

39,9

5,6

64,5

5,7

161,4

німці

43,6

6,1

51,3

4,6

117,6

греки

16,0

2,2

20,7

1,8

128,8

болгари

11,4

1,6

15,3

1,4

134,9

вірмени

10,7

1,5

12,9

1,1

120,6

інші

33,8

4,7

30,1

2,7

89,0

разом

714,1

100,0

1126,2

100,0

157,7

334 Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940 - 2015). Збірник документів та матеріалів. - К., 2016. - С. 18.

Бачимо, що національні громади Криму чітко поділилися на дві групи: у росіян, українців та євреїв зростання чисельності відбувалося як за рахунок природного приросту, так і внаслідок напливу робітників та інженерно-технічних працівників з інших регіонів в ході індустріалізації. Решта громад збільшувала свою чисельність тільки шляхом природного приросту. Внаслідок цього питома вага кримських татар в усьому населенні скоротилася до однієї п’ятої.

Розглянемо тепер склад населення Криму за переписом 1939 р. в сегментах чоловіки/жінки і місто/село у п’яти національних громадах чисельністю понад 50 тис. осіб кожна335: [1074]

I. Чисельність населення в тис. осіб

росіяни

татари

українці

євреї

німці

все

населення

а) всього по Криму

558,5

218,9

154,1

65,4

51,3

1126,4

у тому числі: чоловіки

265,2

106,3

77,5

30,4

23,3

542,2

жінки

293,2

112,6

76,6

35,0

28,0

584,2

б) у містах

343,2

59,7

83,8

47,4

10,0

585,6

у тому числі: чоловіки

158,4

29,7

42,7

21,4

4,7

277,8

жінки

184,8

30,0

41,1

26,0

5,3

307,8

в)у селах

215,2

159,2

70,3

18,1

41,3

540,8

у тому числі: чоловіки

106,8

76,6

34,8

8,9

18,3

264,5

жінки

108,4

82,6

35,5

9,2

22,7

276,3

II. Питома вага національностей у кримському населенні, в %

Всього по Криму

49,5

19,4

13,7

5,8

4,6

100,0

у тому числі: у містах

58,6

10,2

14,3

8,1

1,7

100,0

у селах

39,8

29,4

13,0

3,3

7,6

100,0

III. Питома вага міського і сільського населення у національній громаді, в %

міське населення

61,5

27,3

54,4

72,5

19,5

52,0

сільське населення

38,5

72,7

45,6

27,5

80,5

48,0

всього

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

З таблиці видно, що напередодні Другої світової війни ядро регіональної спільноти (93,1% населення) складалося з представників п’яти національностей, причому половина всіх жителів припадала на росіян. Українці, на жаль, не відзначалися активною позицією як внаслідок природної близькості до росіян, так і в результаті послідовного і тривалого стирання національних відмінностей російськими урядами. Натомість решта - три національні спільноти - істотно різнилися від росіян і між собою за всіма параметрами, внаслідок чого у кримчан було мало рис, які могли б об’єднувати їх спільними інтересами.

Такою спільною рисою було хіба що переважання жінок у складі національних громад (крім української), але воно не впливало на формування спільних інтересів. Рівень урбанізації громад суттєво відрізнявся, хоч рівень урбанізації сукупного кримського суспільства істотно перевищував показники більшості регіонів країни. Німці і татари проживали основному в сільській місцевості, а євреї - здебільшого в місті. Росіяни та українці теж були здебільшого городянами, хоч немало їх проживало в селах.

Національна політика Кремля в Криму була багатовекторною і враховувала різноспрямованість інтересів основних етнічних громад. Проте зовні вона вирізнялася першочерговою увагою до вимог і потреб найбільшого корінного народу. Цей вектор пояснювався насправді не увагою до кримських татар, а наміром керівників РКП(б) представити Крим як «вікно на Схід» з метою перспективного насадження комунізму у середовищі азіатських народів. В усякому разі, курс на татаризацію почав запроваджуватися задовго до появи резолюції XII з’їзду РКП(б) з національного питання, в якій проголошувалася необхідність політики коренізації національних республік.

На підкреслену увагу з боку Кремля кримські татари не завжди відповідали взаємністю. В аналітичному документі «Про утворення і розвиток національно-визвольного руху татар в Криму», який підготували С. Реденс та інші чекісти наприкінці 1922 - на початку 1923 рр. (документ не датований), вказувалося: «Для ставлення кримських татар до комунізму характерно, що з їх середовища майже ніхто не пішов у партію. Татарські партійні працівники в Криму майже всі казанські татари. Нечисленних кримських татар-комуністів татарське населення категорично не визнає своїми представниками. Татари активно пішли працювати в національні загони Наросвіти, Соцзабезу, підтримуючи всілякі культурні починання, але утримуючись від політичної підтримки Радвлади... Імпонує велика громадянська мужність, з якою татари відстоювали свої позиції, незважаючи на явну небезпеку особистих репресій, мужність, якої Рад. влада не зустрічала в російському безпартійному середовищі. Таку стійкість ці люди черпали зі свого непідробного, великого політичного темпераменту і зі щирої переконаності та одностайності татарського народу, які заперечувати не можна»[1075].

Причина такої стійкості не крилася в особливостях власне кримськотатарської спільноти, тим більше, що по правді вона була властива не лише їм, а й решті традиційних за своїм укладом етнонаціональних спільнот, національне відродження яких було перервано встановленням більшовицької влади. Причина полягала в двоїстості й суперечливості більшовицької політики коренізації та й самої більшовицької влади. Жодні штучні за своїм походженням національні райони та сільради, більшовицькі школи з практикованими у них «новомовами», більшовицькі клуби і театри, що насаджували комунодоктрину, «розкріпачення жінок» не спроможні були компенсувати наруги над колективними та індивідуальними правами в Країні Рад. Оманливість, штучність і облудність створеної в контексті коренізації системи були зрозумілі усім, хто пам’ятав високий вільний, хоч і нерівний, злет національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.