Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

88

Вівторок, 18 січня 1916 року

Мішель Корде їде на метро до Східного вокзалу

Морозяне повітря. Зимове небо. Цього ранку Мішель Корде проводжає на вокзал свого давнього друга. Той військовий інженер і прямує до своєї частини. Вони разом їдуть на Східний вокзал. У метро Корде чує, як один піхотинець, який повертається на фронт після відпустки, розповідає своєму приятелеві: «Я готовий дати ліву руку на відсіч, тільки б туди не повертатися». Це не просто мовний зворот. Корде потім чує, як піхотинець каже, що дуже хотів би, щоб його поранило, аби тільки полишити передову, і висунув руку з окопу. Він тримав руку добру годину, але все марно.

Цього дня говорили і про те, що щодня війна забирає 3 тисячі людських життів і з'їдає в середньому 350 мільйонів франків. Говорили про те, щоб знизити витрати заради того, щоб битися довше. Хтось вжив вислів «війна в розстрочку». Обурюються з приводу вчорашньої капітуляції Чорногорії, союзника Сербії та Франції на Балканах. Але вибору не було. Крихітна гірська країна окупована тими самими німецько-австрійськими військами, які розгромили сербську армію. Хтось розповідає історію про німецького офіцера, якого важко поранили і полонили і який, умираючи, прошепотів: «Правда ж, що Гете… найвеличніший у світі поет?» Це вважалося типовим проявом німецького самовдоволення.

Коли Корде з другом дісталися нарешті Східного вокзалу, була десята година ранку. Довкола люди у військовій формі. Вони сотнями сидять на візках із вантажем або на кам'яних балюстрадах. Чекають на свої потяги, чекають, коли проб'є одинадцята. До цього часу суворо забороняли подавати військовим напої. Корде чув розповідь про одного міністра, який запропонував чаю двом дамам і нареченому однієї з них, але отримав ввічливу відмову, бо наречений носив військову форму і ще не було одинадцятої. Тоді міністр спробував замовити чай тільки для дам, але і тут отримав відмову, оскільки не виключалося, що військовий вип'є чай, призначений дамам. Метрдотель послужливо вказав вихід, підказуючи, як розв’язати цю дилему: офіцер з іншої компанії саме залишав чайний салон, щоб його друзі, які залишилися, мали змогу попити чаю.

На пероні повнісінько солдатів, які повертаються з відпусток. Біля вагонів зворушливі сцени прощання. Жінки високо піднімають своїх малюків, щоб чоловіки, які виглядають у відчинені вікна, поцілували їх наостанок. Корде спостерігає за подіями, як завжди, очима глядача. Дивиться на солдата: у нього перекривлене обличчя, просто лик скорботи. Страждання солдата відверті, настільки очевидні, що Корде швидко відвертається. Не озираючись, він залишає перон.