Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

87

Неділя, 16 січня 1916 року

Флоренс Фармборо супроводжує рейд в околицях Чертовичів

Мороз і снігопади — їх головні союзники. І російська, і німецька армії зачаїлися у своїх поспіхом виритих окопах і переповнених притулках. Флоренс та іншим у польовому госпіталі нічого робити. Їхні пацієнти здебільшого страждають від обморожень або ж поранені снайперською кулею: снайпери, ці митці з полювання за людьми, особливо активізуються в ситуаціях, подібних до цієї[142].

Флоренс задоволена життям. Вона мала десять днів відпустки і рада опинитися в Москві: «Там було все, за чим я так скучила: світло, барви, тепло». Вона послухала оперу, відвідала балет, навіть танцювала. Нечуваною насолодою стали для неї тихі домашні вечори в сім'ї господарів, м'які подушки, гра на роялі та спів. Але за якийсь час її охопило туманне занепокоєння. Чогось бракувало.

До мене поступово доходило, що важко бути щасливою, коли у світі стільки нещасть, важко сміятися, коли інші страждають. Насправді це неможливо. І я зрозуміла, що можу бути щасливою, тільки виконуючи свій обов'язок. Я, сестра милосердя Червоного Хреста, знала, де зобов'язана бути.

Потім вона вже просто лічила дні, що залишилися до кінця відпустки, очікуючи, коли ж знову одягне форму і повернеться на фронт.

Гарний настрій мала не лише Флоренс. Після довгих літніх і осінніх відступів бойовий дух армії почав відновлюватися. Затишшя останніх місяців дало змогу поповнити розбиті дивізії новими солдатами, обози — новим провіантом, а арсенали — новою технікою. У царської Росії була тепер на фронті армія у кількості два мільйони осіб, і майже кожний солдат мав гвинтівку, що було надзвичайно позитивним фактом[143]. Брак снарядів, про який постійно згадували весь минулий рік і який частково був вигадкою, тепер усунений. Для кожної артилерійської гармати тепер призначалося близько тисячі снарядів — і це було відмінним показником. Крім того, солдати отримали перепочинок.

У лавах російської армії знову запанував оптимізм. Раніш бойовий дух занепав, і не дивно, адже за півтора роки армія втратила близько чотирьох мільйонів чоловік[144]. Але тепер багато хто сподівався і вірили, що у новому році настане довгоочікуваний корінний перелом у війні. Активно обговорювали майбутній російський наступ[145].

Солдати знову почувалися вояками. Флоренс вже почула, що на їх ділянці фронту готується якась операція. Учора за обідом вона дізналася, про що йшлося: так звана розвідка боєм, за участю двох батальйонів, на найважливішій ділянці німецької лінії оборони. Метою було випробувати сили супротивника і захопити кілька полонених. Багато хто з тих, хто повинен був брати участь в операції, — зелені новобранці, гарячі молоді люди, які зголосилися йти добровільно. Вони потайки розріжуть колючий дріт німців — ризиковане завдання, у якому вони, за браком досвіду, вбачали лише веселу пригоду. (Їм видали спеціальне обмундирування у вигляді захисного костюма білого кольору.) Флоренс, разом з частиною медперсоналу, повинні перебувати в повній готовності поруч з лінією фронту, щоб за потреби надати допомогу пораненим.

Уранці вони вже були готові виступити, однак час ніби зупинився в напруженому очікуванні. Лише о пів на одинадцяту вечора надійшов наказ. Вони хотіли розгорнути намети, але, до своєї радості, виявили в найближчому лісочку хатину, куди і занесли все обладнання. Вона перебувала за півтора кілометра від окопів. Погода була огидною: різкий, холодний вітер і сніг із дощем.

Лікарі нервували. Хто знає, яку відповідь дадуть німці на цей рейд? На фронті спокійно і тихо. Не чутно жодного пострілу. Вони сидять і чекають. Усі чекають. Минула північ. Через деякий час з'являється командир дивізії, йому пропонують чаю. Як і раніше всі перебувають у стані очікування. О другій годині ночі командиру дивізії доповідають по телефону. Є погані і гарні новини. Перша спроба подолати дротове загородження німців зазнала невдачі, але зараз почалася друга.

Знову чекають мовчки. Новий телефонний дзвінок. Все відбувається за планом. Розвідники долають перешкоди. У маленькій хатині люди переводять подих і полегшено всміхаються одне одному.

Знову чекають, знову мовчки. Третя година, четверта година ранку.

Почалося.

Тишу обриває гуркітливе ревище артилерійських знарядь, кулеметів, гвинтівок. Мабуть, наступ? Ревище не змовкає. Знову доповідь по телефону. Розвідники виявлені й знаходяться під обстрілом. Прорив не вдався.

Починають надходити поранені: одних несуть на ношах, іншим допомагають товариші, а хтось, накульгуючи, плентається сам. Переважають два кольори — білий і червоний. Кров чітко проступає на новеньких білих маскувальних халатах солдатів. Флоренс бачить, як один із солдатів стискає в руці гранату і від шоку не бажає її випускати. Інший поранений у живіт, кишки випали назовні, — він уже мертвий. У третього поранення легенів, він задихається. Вона бачить, як соборують четвертого, але він навіть не має сили проковтнути облатку. Біле і червоне.

Коли все завершилося, Флоренс виходить на свіже повітря. Із сусідньої ділянки фронту долинають звуки перестрілки, але тут усе знову тихо і спокійно. Розвідка боєм провалилася: 75 загиблих і близько 200 поранених. Командир полку зник, можливо, лежить важко поранений десь там, серед колючого дроту, в зимовій темряві.