Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

84

Понеділок, 27 грудня 1915 року

Павел фон Геріх бере участь у параді перед царем під Волочиськом

Вітряно. Сніг упереміж з дощем. Температура трохи вище нуля. Ось уже кілька днів вони готуються до великого параду, начищають усе до блиску, лагодять і укомплектовують. Вони побачать царя, і цар побачить їх. Останнє досить сумнівно. Після півроку безперервних боїв, маршів і насамперед відступів солдати виглядають дуже пошарпаними. Багато хто взагалі нагадує озброєних волоцюг. Усього бракує: багнетів, патронних сумок, ременів для гвинтівок, кокард, чобіт, так, навіть чобіт. Те, що у багатьох немає взуття, просто жахливо, тим паче зараз, у зимовий час. Траплялося, що солдати через це стріляли самі в себе.

Так що демонструвати, як насправді виглядає полк, ніхто й не збирався. Що робити? Позичили чоботи і форму у новачків, чудово екіпірованих рекрутів, які щойно прибули після навчання і не встигли опинитися в строю. Цих напівроздягнених новачків тепер сховали куди подалі, а пару чобіт ділили на всю роту, узуваючи їх по черзі, якщо виникала така необхідність. Їх взуття та шинелі з радістю одягли на себе ветерани.

І ось полк вирушив у дорогу. Дорога була втоптана, глиниста. Прокрокувавши вісімнадцять кілометрів, вони прибули на місце параду. На годиннику вже дванадцята. Їх зустріли звісткою, що цар запізнюється. Тож фон Геріху і решті нічого не залишалося, як стояти і чекати, на вітрі, під дощем. Вони курять і сердяться, сердяться і курять.

Час спливає. Сонце зовсім зникло за хмарами.

Тут пролунали вигуки, що цар прибув. Цар! Час — п'ята година. Фон Геріх бачить, як Микола II галопом проскакав повз них у сіреньких сутінках. Людина із загостреною, доглянутою борідкою вітає своїх солдатів, і солдати вітають його. Він дякує їм за мужність. Деяких нагороджують медалями. Один з них — Павел фон Геріх. Він гордий і щасливий. За 45 хвилин усе закінчується, і цар зникає. Солдати і офіцери квапляться. Дорога додому, у частину, перетворюється на блукання по коліно у крижаній глині.

Подейкують, що їх перекинуть. Одні кажуть, що на фронт до Прибалтики. Інші — на кордон з Румунією.