Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

6

Середа, 23 Серпня 1914 року

Володимир Літтауер займає Ангербурґ

Це був короткий бій, — так, усього лиш сутичка. Два ескадрони кінних гусарів увірвалися в маленьке містечко Ангербурґ у Східній Пруссії. Німецькі кавалеристи, які обороняли його, після нетривалої перестрілки ретирувалися на протилежний кінець міста. Тепер тут спокійно. Але багато хто з гусарів схвильований і навіть лютує. Схоже, що деякі містяни також брали учать у бою, а це вже суперечить загальному уявленню про те, що таке війна — це справа професіоналів. А розлютилися гусари насамперед тому, що хтось вистрілив одному з них просто в обличчя з дробовика, з близької відстані. Гусар залишився живий, але поранення його виглядає жахливо. Деякі з його товаришів розлютилися, і перш ніж офіцерам удалося їх утихомирити і відновити порядок, вони встигли убити кількох німців з цивільного населення.

Минулого разу, коли вони перетнули німецький кордон, ішлося лише про розвідку боєм. Але тепер усе значно серйозніше. Полк Літтауера є частиною 1-ї армії Ренненкампфа, яка широким фронтом, повільно рухається зі сходу на Східну Пруссію. Кордон залишився майже за п'ятдесят кілометрів за спиною у Літтауера і його товаришів, а попереду — близько дев'яноста кілометрів до Кенігсберґа. Одночасно в Східну Пруссію з південного сходу входить 2-а армія Самсонова. Потужні кліщі. Принаймні, так це виглядає на карті.

Завдання дивізії Літтауера — гарантувати безпеку лівого флангу Ренненкампфа і підтримувати зв'язок з Самсоновим. Але все ж було відчуття якогось вакууму. На цей момент ніхто напевне не знав, де знаходяться одна чи інша армії[15]. Здогадки і надії заповнили вакуум за відсутності фактів. Утім, не надто турбувалися, бо все виглядало досить перспективно.

Захопимо Кенігсберґ, а що потім? Берлін?

Місто майже спорожніло. У ньому залишилися лише старі. Решта повтікали. Біля крамнички скупчилися гусари. Під час появи командира полку вони миттєво розпорошуються навсібіч. Двері до крамнички зламані, усередині панує безлад. Командир полку чує голоси, які лунають з льоху. Він роздратовано підходить до сходів, лає тих, хто внизу, і вимагає, щоб вони негайно піднялися. Першим, хто виліз з льоху, виявився командир бригади. Літтауер пише:

Як і будь-яка інша армія, ми руйнували і мародерствували, а потім відмовлялися зізнаватися у скоєному. Одного разу в маленькому німецькому містечку, біля входу до порожнього будинку, я побачив гусара з моєї чоти, який видирав клавіші з піаніно. Справа це було нелегка, потребувала зусиль, і гусар їх не шкодував. Я гукнув його. Він схопився, витягнувшись по стійці «струнко». «Навіщо ви ламаєте піаніно?» Він поглянув на мене з подивом, немов я поставив безглузде запитання. «Адже воно німецьке» — така була його відповідь. А мій друг, корнет Соколов, став свідком того, як один солдат розбивав грамофонні платівки, пояснюючи свої дії тим, що їх усе одно не можна програвати, адже немає голок.