Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

67

П’ятниця, 10 вересня 1915 року

Ельфріда Кур відвідує військове кладовище під Шнайдемюлем

Одразу за містом розташований військовий цвинтар. Він значно розширився за останні півроку. Шлях до нього пролягає крізь темний сосновий ліс, крізь гарно оздоблені ворота. Сьогодні Ельфріда зі своїм шкільним товаришем вирішили відвідати кладовище. У руці дівчинка тримає букет троянд.

Вони бачать порожню свіжовикопану могилу. Поруч лежать шість лопат. Ельфріда опускає туди букет і говорить своєму товаришеві: «Коли тут поховають солдата, він спочиватиме на моїх трояндах». Цієї миті у воротах кладовища з'являється нечисленна похоронна процесія: попереду йдуть солдати з гвинтівками, за ними — полковий священик, слідом їде катафалк з простим чорним гробом. Ходу замикає маленька група людей, які несуть великий похоронний вінок. Усі зупиняються біля порожньої могили. Солдати шикуються.

Труну переносять з катафалка до краю могили. Лунає команда: «Увага! Струнко!» Солдати завмирають на місці. Труну повільно опускають у могилу. Священик читає молитву, солдати оголюють голови. Нова команда: «Заряджай! Готуйся! Вогонь!» Солдати тричі стріляють над труною. Потім до могили підходять шестеро, беруть до рук лопати і кидають землю на кришку труни. Чутно глухий, порожнистий звук.

Ельфріда намагається уявити, як людина у труні повільно зникає під шарами землі: «От і обличчя зникло… і груди, і живіт».

А потім вони запитують цвинтарного сторожа, кого це ховали сьогодні. «Льотчика в чині унтер-офіцера, — відповів той. — Напевно, нещасний випадок. Не можна сказати напевне. Іноді вони забагато п'ють».