Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

57

Вівторок, 22 червня 1915 року

Лаура де Турчинович чує, як святкують у Сувалках захоплення Лемберґа

Літній вечір. Лаура купає дітей. Дзвонить церковний дзвін. Потім до нього долучається другий, потім ще третій, багато дзвонів. Здається, ніби дзвонять у всіх храмах Сувалок. Тепле повітря наповнене їхнім мелодійним дзвоном. Що це?

Зазвичай, вони майже нічого не знають про те, що відбувається на полях битв. Війна для них не стільки подія, за якою потрібно стежити, скільки стан, що доводиться терпіти. Але це не означає, що бої не мають для них значення. Навпаки, Лаура де Турчинович і все її оточення давно вже таємно сподівалися на російський прорив, на повернення російської армії, на звільнення. Але останнім часом вони чули, як грім битв посилювався вдалині, а потім ставав дедалі слабшим і врешті-решт зовсім затих. Поширилися чутки про перемогу німців. Що саме відбувається?

Вона продовжувала сподіватися. Коли почувся дзвін, у Лаури одразу ж майнула шалена думка про те, що росіяни нарешті прорвали лінію фронту, а німці вдарили в усі дзвони, щоб показати, що вони оточені, щоб попередити своїх солдатів у Сувалках і навколо міста. До її будинку забігає подруга, ледве переводячи дух, збуджена, в її очах жевріє надія. Що трапилося?

Уклавши дітей у ліжко, вони з подругою вирішують з’ясувати, у чому справа. Вони виходять на балкон, визирають на вулицю. У променях сонця, що сідає, вони бачать німецьких солдатів: ті співають і кричать «ура». Вони відверто розчаровані: «Ми настільки зневірилися, що нам було зовсім нецікаво, що сталося». Але що ж там усе-таки відбувається?

Один німець — асистент лікарні бачить її на балконі, радісно кричить: «Лемберґ захоплено!»

Це австро-угорське місто, що знаходилося в руках росіян з вересня минулого року, тепер знову відвойоване. Значна перемога для Центральних держав, що майже затьмарила торішню поразку Австро-Угорщини в Галичині. Але також і особиста катастрофа для Лаури де Турчинович. У Лемберґу служить її чоловік Станіслав[117]. Від нього давно немає жодних звісток. Чи не сталося чого?

Її крають невідомість і страх. Чи живий Станіслав? Можливо, його захопили в полон? Або він утік? «А дзвони все дзвонили і дзвонили, і здавалося, що вони вбивають людину в землю».