Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

55

П'ятниця, червень 1915 року

Флоренс Фармборо чує розмови про прорив близ Сана

Уже третій тиждень у Молодіче. Майже забутий перший панічний відступ у Горліце. Після тих днів на початку травня третя армія зазнала значних втрат — 200 тисяч чоловік, з них 140 тисяч потрапили в полон. Сьогодні зайняті міцні позиції на березі широкої річки Сан [вочевидь, мається на увазі річка, що зветься російською і польською «Сан», українською ж — «Сян». — Прим. верстальника]. Нарешті прибуло підкріплення. Зі Ставки отримано наказ: саме тут повинні бути остаточно зупинені німці та австрійці. Більше жодних відступів![113] Уздовж річки йдуть бої, кожна зі сторін десь локально переходить у наступ[114]. Пізно ввечері Флоренс вперше побачила безліч полонених німців, одягнених у сіре. Вони плентали дорогою, освітлювані місячним світлом, у своїх гострих касках, їх супроводжували верхові козаки. Подейкували про значні втрати ворога. Це обнадіювало.

Там, де знаходилася Флоренс, бої практично не точилися. Це лише підтверджувало те, що криза подолана. Тепер залишався час і для інших занять — попрати в річці, відсвяткувати вступ Італії у війну або власні іменини. Дівчина багато гуляла тихим, зеленим лісом, збирала весняні квіти. За винятком випадків тифу і холери, в госпіталі стало так спокійно, що деякі медсестри нетерпляче почали говорити про перехід в інше місце, де можна бути корисною. Їх керівник намагався заспокоїти їх, натякнувши на те, що госпіталь незабаром переведуть, можливо, у 8-у армію під Лемберґ, а можливо, — й на Кавказ. (З кавказького фронту надходили обнадійливі новини, на які так довго чекали: російські з'єднання почали просуватися на південь, через османський кордон, їх підганяли звістки про повстання і заворушення на турецькій стороні.)

Зараз третя година дня. Флоренс Фармборо сидить біля входу в свій намет, відпочиваючи після робочого дня. Навколо все спокійно. Вона дивиться, як четверо несуть на ношах мерців, щоб поховати їх на імпровізованому цвинтарі, на найближчому полі. Вона чує клацання пари лелек, які мостять собі гніздо на солом'яному даху селянської хати. Людина з другої пересувної санчастини підходить до неї і вручає лист, адресований їхньому лікареві. Вона мимохідь запитує, як у них справи. Людина, «стримуючи емоції», розповідає, що вранці на них знову сипалася гранатна картеч і що вони готують наступ. Німці прорвалися через Сан!

Новина приголомшує її, вона сумнівається в тому, що це правда. Звісно ж можна розчути гуркіт важкої артилерії вдалині, але коли вона ближче до вечері недовірливо почала розпитувати інших, виявилося, вони також нічого не знали. Повечерявши, вона повернулася до свого пахучого квітами намету і зустріла там Анну, іншу сестру милосердя. Та стомлено підтвердила жахливу новину. Так, це правда, німці прорвалися через Сан.

Подейкують, що вони перепливають річку, їх цілі натовпи, і ніхто не може зупинити їх. У нас є люди, але немає забезпечення. У всьому полку немає боєприпасів, і тільки окремі артилерійські батареї ще в змозі стріляти.

Анна додає: «Наші армії будуть перебиті. Ми знаходимося всього за один день дороги від російського кордону». Вона уявляє окуповану, спустошену Росію, і цей образ нищить її. Анна падає на постіль, затуляє обличчя руками і ридає ридма. Флоренс намагається заспокоїти її: «Аннушко, не плач. Це негідно твоєї натури». Анна прибирає руки від обличчя і похмуро дивиться на Флоренс: «Натури! При чому тут натура?» Слова полилися нестримним потоком: «А хіба в природі Божій допустити це знищення? Ми втрачаємо в цій кривавій бійні не тільки свою натуру, наша душа гине»! Вона продовжує плакати. Флоренс замовкає: «Я не намагалася більше її втішити. Мені нічого було їй сказати».

Отримано остаточне підтвердження у вигляді наказу, що слід готуватися до маршу. Вони почали збиратися, але раптово прибула велика група поранених.

Побачивши їх, ми зрозуміли, що виправдалися наші найгірші побоювання. Поранені були абсолютно розгублені, на їхніх обличчях застиг страх, що заглушав навіть сильний біль, а очі мали такий вираз, що питання були зайвими.

Стемніло. Далекий гарматний гуркіт стих, відгримів, замовк. Артилерійська батарея розташувалася на найближчому полі. Флоренс разом з іншими складає намети в нічному тумані. З дороги долинає шум. Наблизившись, Флоренс бачить, що на дорозі повнісінько вершників, козаків. Бачить, як повз пробігає селянський хлопчик і зникає в лісі. Вона чує крики і лайку. Козаки їдуть від двору до двору і забирають із собою всіх тварин: поросят, корів, курей. Вони забирають і всіх чоловіків, зв'язують їх[115]. Флоренс бачить, як козаки збивають з ніг молодого хлопця, а жінка пронизливо кричить над ним.

Потім козаки зникають удалині зі своєю здобиччю — і тваринами, і людьми. Жіночий плач не замовкає. І коли Флоренс і решта із санчастини вирушають у темряву, видершись на навантажені вози, жалібні крики тривалий час ще супроводжують їх у дорозі. Чудова зоряна ніч.