Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

51

П'ятниця, 14 травня 1915 року

Олива Кінг миє підлогу в Труа

День холодний і вітряний. Але задля справедливості варто сказати, що весь останній час стояла чудова тепла погода. Вони навіть могли спати просто неба в найближчому сосновому бору, лежачи на новеньких ношах. Утім, їх приваблювало не тепле лісове повітря. Річ у тому, що замок Шантлу, реквізований для них, давно розграбований, навіть меблів немає. Крім того, зникло їхнє майно. Без наметів або похідної кухні вони просто не могли приймати поранених. Замок знаходився в мальовничому місці, нехай біля самої дороги: тут були прекрасний сад і город, просторі луки і чарівний гайок.

Олива Кінг, за своїм звичаєм, прокинулася рано. Уже о чверть на дев'яту вона сиділа за кермом санітарної машини. Мета поїздки: знайти і привезти до замку лавки і столи. Разом з нею їхала її керівник, місіс Харлі, відповідальна за транспорт. Олива Мей Кінг — австралійка, 29 років, народилася в Сіднеї, в сім'ї успішного підприємця. (Вона була справжньою татової донькою, тим паче що її мати померла, коли Оливі виповнилося п'ятнадцять.)

Вона отримала традиційне виховання й освіту в Дрездені (уроки розпису по фарфору і музики), однак її подальше життя не можна назвати звичайним. Щире, наївне бажання вийти заміж і народити дітей боролося з енергійністю та неспокоєм її натури. До війни вона багато подорожувала Азією, Америкою та Європою, — звісно, у супроводі компаньйонки. Вона стала третьою жінкою в світі, яка піднялася на вулкан Попокатепетль, на південному сході від міста Мехіко, заввишки 5452 метри, — і першою, хто наважився спуститися в його паруючий кратер. Але чогось їй все ж бракувало. У вірші 1913 року вона звертається до Бога: «Пошли мені печаль… щоб душа збудилася від сплячки». Вона була однією з тих, для кого доброю звісткою війни стали зміни.

Тому не дивно, що з початком війни Кінг швидко знайшла спосіб перетворитися з глядача на учасника. Вона була схильна до авантюризму і була патріоткою. Вона обрала шлях, єдино можливий для жінки 1914 року, — медицину. Разом з тим показово, що Кінг не стала сестрою милосердя, а обрала собі роль шофера: вона мала намір сидіти за кермом великої санітарної машини марки «Альда», яку сама ж і придбала на батьківські гроші. Уміння водити транспортний засіб — ще одне рідкісне вміння взагалі, а для жінки особливо. І тепер Кінг працювала в організації «Госпіталь шотландських жінок». Це один з багатьох приватних госпіталів, які виникли на хвилі ентузіазму восени 1914 року. Його особливістю було те, що його створили радикальні суфражистки і працювали в ньому лише жінки[107].

Цього ранку Кінг сидить за кермом власної санітарної машини за номером 9862, що ласкаво іменує Еллою. Машина дійсно величезна, майже як автобус. Вона вміщує не менше ніж шістнадцятеро пасажирів. Спеціальне багажне відділення ззаду дуже важке, і Кінг рідко розганяє Еллу більше ніж на 40–45 кілометрів на годину.

Близько пів на одинадцяту вони повертаються. За допомогою іншого шофера, місіс Вілкінсон, Кінг вивантажує лави і столи, а потім розставляє їх у саду. Після цього Кінг і місіс Вілкінсон переодягаються і починають мити добудову, де розміщуються шофери. У них є жорстка щітка і губка. Вони часто міняють воду і миють підлогу до тих пір, поки вона не засяє чистотою. Вони мали намір ще переклеїти шпалери в одній з кімнат, але це згодом.

На обід подають спаржу — сезонну страву, до того ж смачну й дешеву. Поки вони їдять, збираються глядачі. Вікно їдальнею виходить на дорогу. У нього заглядають цікаві, бажаючи побачити цих дивних жінок, які добровільно приїхали на війну і до того ж обходяться без чоловіків. Після обіду шофери розходяться по своїх кімнатах писати листи — завтра рано-вранці пошта. Кінг пише сестрі:

Не думаю, що мине ще багато місяців, перш ніж завершиться війна. Великим ударом для Німеччини виявиться те, що застосування цього клятого отруйного газу, слава Богу, завершилося провалом. Хіба не чудово, що ці нові респіратори так добре захищають солдатів? Слава Богу за це. Господь міг би влаштувати так, щоб усі ці жахливі газові балони вибухнули б самі по собі й повбивали б 500 тисяч німців. Яка була б прекрасна помста за всіх наших нещасних загиблих солдатів! Я пристрасно бажаю, щоб Господь наслав вогонь або потоп і зруйнував би всі німецькі військові заводи.

Кінг пише ці рядки у відмитій до блиску кімнаті, напівлежачи на драних ношах, що правлять їй за ліжко. У порожній кімнаті стоїть лише один стілець і грамофон з ручкою. Є ще камін, викладений мармуром: у нього вони кидають недопалки, сірники та інше сміття. Стіни обклеєні шпалерами, які їй дуже подобаються: коричневі папужки сидять на трояндових кущах і лузають горішки. Їй холодно. Хочеться спати. Коли ж для неї почнеться справжня війна?