Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

4

Неділя, 16 серпня 1914 року

Павел фон Геріх прямує до Пскова, в діючу армію

Купе освітлено променями ранкового сонця. Чудова літня погода. Потяг трясеться, погойдується, деренчить. Фон Геріх прокидається. Підводиться. Бачить, що простирадло збилося в грудку. Так, слово «прокидається» зараз недоцільне: майже всю ніч він ледь дрімав, його не полишав неспокій; він то прокидавася, то провалювався в сон, «охоплений кошмарами і передчуттями». Він їде на війну. На нього чекають випробування: «Опинившись перед безоднею, чи зможу я вистояти, з усією моєю хвальною холоднокровністю і презирством до смерті, з вірою і фаталізмом, що я культивував у собі все своє життя?»

Рівнинний ландшафт починає змінюватися. За вікном промайнули ряди будинків. Потяг наближається до Пскова. Він поспішає, бажаючи відправити кілька поштових листівок.

Його звати Павел фон Геріх. Він невисокий, з поголеною головою, з доглянутими вусами. Йому 41 рік, і він командує ротою лейб-гвардії Єгерського полку. Певною мірою він — типовий представник строкатих за національним складом імперій, що зіткнулися на сході: російський підданий, з родини старовинних (і збіднілих) балтійсько-німецьких дворян, народився і виріс у Гельсінґфорсі, у вищих прошарках фінляндських шведів. Він також типовий представник тих, хто тепер мільйонами потрапляють на Східний і Західний фронти. Він, хоча й прослужив у армії майже двадцять років, досі не бачив війни, ніколи не бував у бою. Його знання про війну є суто теоретичними. Павел фон Геріх енергійний, розумний, честолюбний. Він написав низку статутів та інструкцій. Його зараховували до так званих младотурків, групи молодих, амбітних офіцерів, які з перемінним успіхом намагалися модернізувати консервативну російську армію[9]. Фон Геріх за характером веселий, вимогливий, товариський, саркастичний. Він щасливий у шлюбі, бездітний, вірний цареві й порядку, що існує, а також дуже цікавиться астрологією. Праворуч на грудях він носить срібного двоголового орла з лавровим вінком. Це означає, що він закінчив академію Генерального штабу.

Цього дня Павел фон Геріх був охоплений страхом і передчуттями. Водночас він відчуває полегшення. При звістці про початок війни в офіцерському клубі застріляли корки від шампанського. Тільки вчора вони залишили Петербурґ, провівши за два тижні мобілізацію, — як завжди, під звуки «ура», благословень і побажань. «Відсвяткуємо Різдво в Берліні!» «Вільґельма на острів Святої Єлени!» Його охопили сумніви: а раптом він не впорається, раптом не зуміє, незважаючи на всі свої амбіції. Але зовні він залишався таким, як завжди: веселим і безтурботним.

Як і багато інших.

Коли потяг прибув до Пскова, усі — і офіцери, й солдати — вийшли на перон, стрибали, галасували, загалом, поводилися, як діти. «Ніхто навіть і не згадував, що їде на війну, що вона можливо виявитися найкривавішою у світовій історії».

Засвистів паротяг, усі швидко розсілися по вагонах, і потяг знову рушив.

Офіцери, які їхали, звісно, окремо, знову загомоніли, почали грати в карти й пити чай. Фон Геріх, уславлений як невичерпний жартівник, удавав співачку і, до загальної радості, виконав кілька кумедних пісеньок. З вагонів, де їхали солдати, також долинав спів. Одна мелодія повторювалася знову і знову — мінорна народна пісня про ворона:

Чёрный ворон, чёрный ворон,

Что ты вьёшься надо мной?

Ты добычи не дождёшься,

Черный ворон, я не твой!