Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

44

П’ятниця, 9 квітня 1915 року

Ангус Б’юкенен чекає потяг на вокзалі Ватерлоо

Ще один дощовий день. У сутінках Лондон здається надзвичайно сірим і вогким. Він чекає на пероні номер сім із шостої години вечора. Їх потяга немає. Навколо повно люду. Увесь перон заповнений людьми — тут не лише чоловіки у формі кольору хакі, а й багато цивільних: родичі, друзі приїхали на вокзал Ватерлоо проводжати солдатів на фронт. І хоча погода похмура, настрій у тих, хто чекають, піднесений. Вони юрмляться, розмовляють одне з одним. Якщо хтось і невдоволений запізненням потяга, він цього не виказує.

Присутні на пероні служитимуть у добровільному батальйоні — 25-му Королівському фузілерному, який вирушає в тривалу подорож до Східної Африки. Відомо, що європейським військовим нелегко доводиться в цій частині Африки, але більшість людей у формі вже побували в жаркому кліматі або встигли побачити дику природу. Цей «Прикордонний легіон» набирали з жителів Гонконгу, Китаю, Цейлону, Малакки, Індії, Нової Зеландії, Австралії, Південної Африки та Єгипту; тут були і колишні полярники, і ковбої. Сам Б’юкенен на початку війни перебував далеко на півночі, в канадській глушині, колекціонував арктичну флору і фауну, а тому дізнався про те, що сталося, лише наприкінці жовтня. І не гаючи часу, вирушив на південь. До першого великого поселення він устиг дістатися до Різдва, а потім продовжив свій шлях, маючи намір завербуватися в армію.

Ротою Б'юкенена керував досвідчений мисливець на велику дичину, Фредерік Кортні Селус, автор двох популярних книг про Африку[83]. Він утілював типового вікторіанського мандрівника-першовідкривача: безстрашний, оптимістично налаштований, безсоромний, безневинний, загартований і допитливий. Цей 64-річний чоловік з короткою сивою борідкою рухався з легкістю тридцятирічного. (Вікова межа в батальйоні становила 48 років, але багато з новобранців були значно старшими і відверто неправдиво повідомляли про свій вік — настільки велике було прагнення потрапити на війну[84].)

Батальйон від самого початку набув слави елітного з’єднання, де зібралися обрані сміливці. Але поміж тих, хто чекали на пероні, були й такі, хто фактично дезертирував з інших військових частин, щоб потрапити в цей батальйон. Він був єдиним з’єднанням у всьому Британському експедиційному корпусі, що не пройшло хоч якогось військового навчання. Уважалося, що ці люди великодосвідчені та всіляке навчання зайве, навіть образливе для таких gentlemen adventurers. Нічого дивного в тому, що цього вечора в повітрі линув «а spirit of romance»[85].

Більшість з них не знали одне одного. Для цих закоренілих індивідуалістів було незвичним раптово побачити себе у військовій формі — адже вона приховувала їхню неповторну своєрідність! Потрібно було ще познайомитися. 28-річний Ангус Б’юкенен — натураліст, ботанік і зоолог. Особливо його цікавлять птахи. Якщо має вільний час, намірений зібрати екземпляри східноафриканської флори і фауни.

Час спливає. Гамір голосів наростає, в гуртках присутніх лунає сміх. До одинадцятої вечора друзі та родичі починають відчувати втому від довгого очікування і поступово залишають перон, по двоє-троє осіб. До першої години ночі тут залишаються лише люди в формі. Наближається потяг, вони сідають у нього. Перед самим відправленням з'являються поліцейські. Вони перевіряють вагони в пошуках дезертирів. Але ті вже попереджені й швидко ховаються, перечікуючи, поки не піде поліція.

О другій годині ночі потяг відходить від вокзалу Ватерлоо. Він прямує до Плімута. Там на них чекає пароплав HMTS «Нойралія». На ньому вони і попливуть до Східної Африки.