Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

34

П’ятниця, 12 лютого 1915 року

Флоренс Фармборо перевіряє в Москві свій дорожній гардероб

Тепер усе позаду: шість місяців роботи в приватному військовому госпіталі у Москві; старанне навчання на курсах медсестер (практичні основи вона опанувала добре, але проблеми виникали з теорією, що викладали важкою російською мовою); іспит; урочиста церемонія в православному храмі (священик неправильно вимовляв її ім’я — «Флоренц»); спроби влаштуватися на службу в новий пересувний польовий госпіталь № 10 (ці спроби були успішними після чергового втручання її колишнього роботодавця, відомого кардіолога).

Фармборо занотовує у своєму щоденнику:

Приготування до відїзду у розпалі. Мені кортить виїхати, але потрібно ще багато зробити, та й сам госпіталь ще не до кінця укомплектований. Мені вже пошили сестринську форму, фартухи, капюшони, я придбала чорну шкіряну куртку на фланелевій підкладці. Під куртку вдягають товстий жилет з овчини, його носять узимку, і називається він російською «душегрейка». Я чула, що наш госпіталь деякий час розміщуватиметься на російсько-австро-угорському фронті в Карпатах, доведеться скакати верхи, тож мій гардероб поповнився високими чобітьми і чорними шкіряними короткими штанами.

Того самого дня, 12 лютого, польські Сувалки знову були зайняті німецькими військами. Цього разу Лаура де Турчинович та її родина не змогли втекти, бо один із близнят захворів на тиф. Їй, як ніколи, зараз бракувало її чоловіка Станіслава. Було холодно й випало багато снігу. Вона пише:

Раптом я почула галас і побачила міську голоту, мародерів: вони шукали собі їжу, билися, кричали один на одного — огидне видовище! Євреї були завжди такими тихими, а тепер запишалися, розпрямилися, щоб здаватися вищими. Мені було важко стриматися від того, щоб не залишитися на балконі. Не в змозі зважитися на щось певне, я метушилася між балконом і дітьми.

Об одинадцятій годині на вулицях знову запанувала тиша, і я побачила першу гостроверху каску, що з'явилася з-за рогу: німець ішов з піднятою гвинтівкою в руках, видивляючись снайперів! За першим невдовзі пішли й інші. А потім з'явився офіцер: обігнувши ріг, він зупинився просто під нашими вікнами.