Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

29

Початок січня 1915 року

Володимир Літтауер веде балачки на нічийній землі під Пількалленом

Зимова холоднеча, зимова тиша. Німецький улан обережно просувається морозним полем. Його піка прикрашена білим прапором. Ніхто не стріляє. Улан наближається ближче. Що це? Дивізія Літтауера, як і раніше, знаходиться в східній частині Східної Пруссії. На фронті затишшя, принаймні тепер. Неподалік від них — Шталлупьонен, поле серпневих боїв, але зараз цей місяць трагізму, надій і літнього тепла далеко позаду.

Як і на інших фронтах, тимчасовий перепочинок змусив тут солдатів заспокоїтися. Немовби ожив мирний образ думок, почуттів і реакцій, чи, можливо, солдати ніби прокинулися від чаду, згадали про стару цивілізовану Європу, ту Європу, від якої їх відділяло менш ніж півроку, але яка, як і серпневе тепло, здавалася тепер такою далекою[58].

І точнісінько як на інших фронтах, усе почалося з практичних речей. Лінія оборони складалася тут не стільки з окопів, скільки з дозорів, розташованих де-небудь у численних селянських будинках[59]. На відкритій східнопрусській рівнині досить важко забезпечувати ці опорні пункти, не привертаючи до себе уваги ворога. Польові кухні їздять довгим, обхідним маршрутом, щоб привезти солдатам гарячу їжу. Однак між німцями і росіянами з плином часу виникло щось на зразок негласної угоди, за якою вони не стріляли в польові кухні одне одного. І ті могли абсолютно відкрито переїжджати від поста до поста, посеред дня, не викликаючи на себе ворожого вогню.

Літтауер щойно отримав нове призначення: командир чоти зв'язку полку. Гіркий досвід перших місяців війни, коли постійно переривався зв'язок, що викликало хаос, змусив відповідальних за цю справу нарешті зрозуміти, що нехтувати комунікаціями неприпустимо. Кількість солдатів було збільшено з двадцятьох до шістдесятьох, і в той час як геліографи не використовували і лежали в обозі марно, замість цього багаторазово зросла кількість польових телефонів з відповідним обладнанням. Незважаючи на це, потреби у зв'язку були ще не задоволені. Літтауер придбав на свої особисті гроші додаткові телефони, шведського виробництва, і подарував їх полку[60]. Солдати його були недисциплінованими і злодійкуватими, враження вони не справляли: «худі коні, поганенькі сідла, узда пов'язана мотузкою». Натомість вони вміли читати і писати.

Німецький улан з білим прапором дістається російського дозору. Він передає лист, адресований офіцерам полку. З собою має посилку. У листі містяться чемні вітання, в посилці — коньяк і сигари. Літтауер разом з іншими відразу пишуть у відповідь листа, настільки ж чемного, у якому запрошують німецьких офіцерів зустрітися на нічийній землі. Потім гусар з білим прапором скаче до німців, везучи їм цей лист, а також дарунок у відповідь — горілку і сигарети.

Пізніше, увечері, троє російських і троє німецьких офіцерів-кавалеристів зустрічаються на промерзлій нічийній землі. Один з них — Літтауер. Росіяни і німці ввічливо розмовляють. Про війну не згадують, говорять загалом про спорт, особливо про кінні змагання, що відбудуться цього літа. У когось з собою фотоапарат. Вони фотографуються. Перш ніж розійтися, домовляються про зустріч на завтра. Росіяни принесуть закуски, німці — коньяк.

Увечері новий командир дивізії Літтауера дізнався про те, що сталося. І заборонив офіцерам подальше братання.

Наступного дня, коли з'явилися німці, з боку росіян пролунали попереджувальні постріли. Зустрічей більше не відбулося. Літтауер почувався огидно:

Обстріл німців (хай і поверх голів) змусив нас почуватися людьми, які поводяться нешляхетно. Ми були засмученими і хотіли б принагідно пояснити їм усе.