Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

211

Середа, 13 листопада 1918 року

Пал Келемен демобілізований і повертається в Будапешт

Сутінки. Колеса стукають по рейках. Поїздка потягом триває. Вона почалася кілька днів тому, коли штаб і останні вояки дивізії пізно вночі, при світлі кишенькових ліхтариків, звантажилися на потяг в Арлоні. З того часу вони все їдуть, нерівно, ривками, з незрозумілими зупинками. Через Бельгію. Через Францію. Через Німеччину. Через Австрію. Офіцери їдуть окремо, далеко попереду, в особливому пасажирському вагоні, а солдати й озброєння — в звичайних товарних.

У Німеччині з ними поводилися як з «прокаженими». Як і в останні дні на Західному фронті, так і тепер німецька влада хотіла за будь-яку ціну позбутися цих бунтівних, угорських солдатів, які прагнуть додому, боячись, щоб вони не заразили своїми настроями досі ще боєздатні частини німецької армії. Під час поїздки дисципліна, яка і раніше вже кульгала, занепала. Перш за все, під впливом алкоголю. Більшість солдатів у потягу були добряче п'яними, реготали, веселилися і поводилися агресивно. Раз по раз лунали постріли. Це солдати, напившись або від радості, стріляли з рушниць у повітря.

При в'їзді на територію Австрії потяг зупинено представниками німецької влади, які вимагали від солдатів здати всю зброю, щоб вона не потрапила до рук австрійських революціонерів, які очікували на потяг з того боку кордону. Тут могло статися непередбачене, адже п'яні, уперті солдати цілком відмовилися здати зброю. Але обстановка розрядилася після того, як німці задовольнилися тим, що забрали собі коней, польові кухні та інше. (Коли вони перетнули кордон і їх зустріли «неголені, погано одягнені, агресивні цивільні особи з пов'язками на руках», то останнім було нічим поживитися: вони забрали лише друкарську машинку дивізійного штабу.)

В Австрії настрій став жвавішим і водночас загрозливішим. На кожній станції одні солдати залишали потяг, зазвичай, протверезіши, натомість інші сідали в нього, зазвичай п'яними. В останню добу багато стріляли. Крадіжки й загрози стали зовсім відвертими. У потягці до Будапешта Келемена супроводжували його денщик Фері, конюх Ласі та один з ординарців, Бенке. Усі вони захищали його і навіть сховали його вантаж у вугільному відсіку паровоза.

Сутеніє. За вікнами видно вогні. Позаду, з товарних вагонів, долинають радісні вигуки і постріли. Потяг зупиняється на черговий станції. Поміж солдатів збільшується напруження. У відчинені двері вагонів вони посилають один збройовий залп за іншим. Кілька солдатів стовпилися поблизу напівпорожнього офіцерського вагона: вони кричать, погрожують кулаками, вимагають грошей на випивку. Лунають постріли. Вікна розбито, скалки скла сиплються на підлогу. Перш ніж трапляється щось серйозне, потяг знову рушає, і крикуни розсідаються по вагонах.

Обабіч зрешечених кулями вагонів з'являються будинки. Це передмістя Будапешта. Потяг робить коротку зупинку на полустанку в Ракосі. Уже опівночі. Келемен зі своїми трьома супутниками користуються можливістю і зістрибують з потяга. Але почуття полегшення від того, що він повернувся до рідного міста, ефемерне. Один залізничник попереджає їх про хаос, що панує: люди, які називають себе революціонерами, тиняються вулицями, грабують магазини, зривають знаки відмінності, медалі з офіцерів, які повертаються, відбирають у них речі.

«Пригнічений», ретельно сховавши свої військові знаки відмінності під шинеллю, Келемен залишив полустанок і попрямував тихими, пустельними, темними вулицями на пошуки хоч якогось транспорту. Він так хотів узяти з собою додому речі: сідло, вогнепальну зброю, шпагу й інше — все те, що було з ним з 1914 року. За годину він нарешті зумів зупинити візника, який прямував до стайні.

Запхавши вантаж під сидіння, Келемен та його супутники поїхали в місто. О четвертій годині ранку вони дісталися батьківського дому Келемена. Він подзвонив біля воріт. Жодної відповіді. Подзвонив знову. Знову нічого. Нарешті з’явився брамник. Він обережно, сторожко крався через темний внутрішній дворик. Келемен покликав його на ім'я та скинув з себе шинель, щоб показати свої знаки відмінності. Брамник «захоплено» привітав маленьку компанію і відчинив важкі ґратчасті двері, пропустивши всередину Келемена та інших. На вантажному ліфті вони піднялися на кухню. Не бажаючи будити батьків, Келемен ліг спати в гардеробній.