Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

200

П'ятниця, 26 липня 1918 року

Мішель Корде задивляється на жінок на вулиці в Парижі

Уранці Корде сидить у паризькому потягу. За звичкою він дослухається до розмов інших пасажирів. Хтось каже: «Ми наступаємо на всіх фронтах!» Французький лейтенант розгортає сьогоднішню газету перед американським військовим (який з ним не знайомий і навіть не розуміє французькою) і, показуючи на жирні заголовки, каже: «Чудово!»

Якийсь цивільний радіє за останні перемоги на фронті. У середині місяця німці здійснили ще один наступ, цього разу на Марні, але він був зупинений військами союзників, які перейшли в лютий контрнаступ. І тепер ворог відступив до цієї знаменитої річки. Надії німців виграти війну одним смертельним ударом не виправдалися. Поразка стала очевидною для всіх, навіть для стратегів у цивільному, які сидять у своїх кріслах. У результаті натиску німці досягли успіхів на союзницькій лінії фронту, досить значних на карті, але вразливих на практиці. Корде чув, як цей пан з ентузіазмом пояснював нові, несподівані зміни на фронті зневіреному в усьому капітанові.

— Я ж кажу вам, туди прямують вісімсот тисяч солдатів.

— Ви в цьому впевнені? — недовірливо запитує капітан.

— Вісімсот тисяч, обіцяю вам! Ані солдатом менше. Ми притиснемо німців.

І він, відкинувшись назад, тицяє пальцем у карту, опубліковану на першій шпальті газети, показуючи, як відбуватиметься операція:

— Дивіться! Ось так… тут… і там!

Капітана переконують його докази. Він каже:

— Та вони вщент розбиті! Яка ж їм ненависна їх поразка! Уявіть себе на їхньому місці…

Того самого дня Мішель Корде почув розповідь про одну жінку, яка на початку війни опинилася в скрутному становищі в Ділі, за німецькою лінією фронту, але потім їй вдалося знайти свого чоловіка. Той помітив, як вона «вихваляла німецьких офіцерів за їхню галантну поведінку». Чоловік зарізав дружину бритвою. Зараз він виправданий.

Пізніше ввечері Корде йде прогулятися з другом вулицями. Дме поривчастий вітер. Його друг у чудовому настрої, сьогодні вранці він отримав добрі новини з фронту від сина, прапорщика. І настрій його аж ніяк не погіршився при вигляді жінок на прогулянці, яким вітер задирає спідниці. Війна змінила все, навіть жіночу моду. З міркувань практичності та почасти ідеології за ці роки кольори стали більш приглушеними, матеріал — простішим, фасони — зручнішими, що більше пасують для роботи й активного життя. Усе постійно змінювалося — зовні та внутрішньо. Зникла довоєнна багатошарова, пишне білизна, її змінили скромніші, невигадливіші моделі; майже фанатична відданість до вигинів, ця спадщина XIX століття, з її жорсткими корсетами, вийшла з моди. Лінії стають дедалі більш прямими. І ніколи раніше спідниці не були такими короткими, ніколи їх не шили з такого легкого, тонкого матеріалу. Дами на вулиці намагаються утримати свої спідниці, щоб вітер, що налітає, не піднімав їх. Попереду Корде та його друга йшла молода жінка. Черговий різкий порив, і спідниця на ній піднімається до самого пояса. Друг задоволений — він посміхається.