Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

180

Початок січня 1918 року

Пал Келемен стежить за повітряним боєм над Кастеллеріо

Ясний, сонячний зимовий день. Коли на фронтах затишшя, як тут, у Північній Італії, то війна триває в повітрі. Великий італійський бомбардувальник «Капроні» гуде в безхмарному синьому небі. Його обстрілюють австро-угорські зенітки. Букети білого диму розквітають і множаться у височині, але все марно[260]. Дим повільно тане, зникаючи під поривами вітру. Самотній австрійський моноплан починає полювати за повільним, багатодвигунним бомбардувальником. Пал Келемен занотовує у своєму щоденнику:

Наш льотчик наближається до незграбного біплану, і кашель його кулеметів чітко чується на землі. Раптово італійський літак починає падати. Наш літак ще трохи кружляє над ним, а потім летить на північ, у той час як «Капроні», із заглухлим мотором, похитуючи крилами, стрімко мчить донизу і нарешті падає на землю.

Коли я прибіг на місце падіння літака, тіло італійського пілота, капітана, прошите кулеметною чергою, лежало на траві поряд з уламками його машини. Крило цієї велетенської військової птиці було понівечене, зламане, устромилося в землю, а з пробитого двигуна стікало паливо. Італійський офіцер був одягнений у шкіру, і ця бездоганна елегантність порушувалася тільки тим, що його шолом сповз на чисто виголене обличчя. На зап'ясті італійця цокав чудовий срібний годинник, зовсім неушкоджений. Тіло загиблого простягнулося на землі так спокійно, наче він просто заснув.

Ми обшукали його кишені. Хтось передав мені товстий гаманець. Крім листів, банкнот та інших папірців там виявилася ще й складена навпіл картка з твердими чорними краями: «Сезонний квиток до цирку Верони».

Тут, на пустельному полі, поритому воронками від снарядів, цирк був усього лише словом, надрукованим на шматочку картону. Залитий світлом балкон, укритий тирсою манеж, помах хлиста дресирувальника, принцеса цирку, яка скаче на коні в сукні з тюлю, з блискучими прикрасами, — так, усі ці нескінченні радощі молоді, усе це скінчилося навіки для молодого життя, що обірвалася так раптово. Даремно чекатимуть його на балконі сьогодні ввечері інші офіцери, стрункі та розпусні. Але цирковий оркестр усе одно гратиме, і білолиций клоун, з награним веселощами, вироблятиме свої сальто-мортале на оксамитовому килимку, розстеленому просто на піску. Дами почнуть фліртувати, точнісінько як тоді, коли він був там, можливо, ще вчора.

Я охоче поклав би квиток назад під його закривавлену сорочку, так щоб, як у давні язичницькі часи, усе, що належало героєві, супроводжувало його в могилу; так щоб усе його майно зникло з лиця землі; і так щоб на пам'ять про нього залишилася порожнеча, як у цирку Верони.