Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

159

Четвер, 19 липня 1917 року

Рене Арно став свідком провалу Марі Дельна в Нуайоні

Чому вистава не закінчується традиційно, співом «Марсельєзи»? Командир дивізії здивований і вельми обурений. Директор театру пояснює, трохи зніяковіло і плутано, що «з гіркого досвіду відомо: тепер, коли бойовий дух майже на нулі, краще уникати виконання французького національного гімну перед солдатами».

Адже всього три місяці минуло відтоді, як припинилися заколоти у французькій армії, і тільки тепер вона знову боєздатна. Але не як раніше. За зовнішнім спокоєм прихована напруженість.

Напевно, заколоти в армії наприкінці квітня можна описати, як розчарування. Генерали і політики нарікають на підбурювання соціалістів, пацифістську пропаганду, поширення революційної зарази з Росії та інше. Але крім того, весна у Франції взагалі вдалася тривожною. Безсумнівно, ішлося про ту саму відразу до війни, що і в Росії. І вона знайшла приблизно ті форми: непокора, страйки, демонстрації. Армійські заколоти ніколи не були частиною якогось організованого руху, правильніше описувати їх як страйки. Заколотники не мріяли про майбутнє, їх оточували повсякденні кошмари. За всім цим приховане надзвичайне розчарування.

Масштабний квітневий наступ французької армії супроводжувався тими самими риторичними і набундюченими закликами, що і наступ у Шампані восени 1915 року: підготовка бездоганна, німці зламані, прорив забезпечений, перемога за нами і так далі. Порожні обіцянки, що війна завершиться за 48 годин, змусили навіть тих, хто зовсім знемагали, мобілізувати свої сили. Allons enfants de la Patrie / Le jour de gloire est arrivé![242] Коли все знову зупиниться, обернувшись мінімальними успіхами ціною максимальних втрат, терпець урвався[243].

Батальйону Арно начебто вдалося уникнути заколотів, адже він прибув з Вандеї, регіону, позбавленого революційних традицій. Але одного разу вночі акт непокори торкнувся все-таки і їх — батальйон мали відвести з передової після десяти днів оборонних боїв, але стало відомо, що прибуття зміни відкладається на 24 години. Батальйон, якому вони мали поступитися місцем, відмовився йти в окопи до того часу, поки не будуть виконані його особливі вимоги.

Напевно, тому, що його дивізія не спокусилася до заколотів, її командир зажадав, щоб наприкінці вистави виконали «Марсельєзу». Директор театру неохоче погодився. Вистава цього дня була знаком уваги і турботи про війська, що під натиском заколотів доводилося демонструвати всіма способами. Грали просто неба, щоб умістити всіх охочих. Утім, це було нескладно, літо в самому розпалі.

Наприкінці зірка спектаклю — Марі Дельна — вийшла на імпровізовану сцену. Вона є найкращою контральто Європи того часу, уже ціле десятиліття успішно виступає в паризькій Опері, а ще в міланському Ла Скала, лондонському Ковент-Гардені та в Метрополітені в Нью-Йорку. Інакше кажучи, зірка, є великою знаменитістю. Арно та інша публіка помітили, що вона висока й огрядна. Тендітна Сильфіда, знайома їм з афіш та фотографій, постала в образі вельми вгодованої дами в чомусь на кшталт білої сорочки, з триколором у руці. Але співала вона настільки ж прекрасно, як і раніше. Aux armes, citoyens! Formez vos bataillons! / Marchons, marchons![244] Звісно, ці заклики взятися до зброї, вишикуватися батальйонами і виступити лунали дещо провокаційно в теперішньому стані, коли певна частина не бажала робити ані першого, ані другого, ані тим паче третього.

Коли співачка доспівала останні рядки, оплески злилися зі свистом солдатів. Командир дивізії оскаженів і віддав наказ виявити свистунів. Але марно.