Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

158

Субота, 30 червня 1917 року

Паоло Монеллі повертається з гори Ортігара

Він пробув нагорі п'ять днів і залишився живий. Іноді їх обстрілювали з усіх боків водночас. І тоді гора немов опинялася в центрі потужних електричних потоків, що перехрещувалися: земля під ногами тремтіла, підстрибувала, тріщала, шипіла. Вони жили поруч з мерцями, за рахунок мерців, — використовуючи їхні боєприпаси, з'їдаючи їхню їжу, випиваючи воду з їх фляжок, барикадуючи тілами краї окопів, стаючи на них, щоб зігріти змерзлі ноги. За два дні кожен другий з батальйону був уже вбитий, поранений або контужений. Монеллі розраховував, що кожен десятий, можливо, виживе, і відчайдушно сподівався, що опиниться поміж них. Коли ворожа артилерія вщухала, він шукав знак, навмання розгортаючи свою кишенькову книжечку Данте.

І він вижив.

Монеллі занотовує у щоденнику:

Ти занімів від захоплення, адже ти немов народився заново, ти споглядаєш світ, сидячи на сонці біля палатки. Життя як дар згори, у який мовчки впиваєшся здоровими зубами. Померлі — товариші, які не змогли все витримати і поспішили у своїх невідомих справах; але ми, вцілілі, відчуваємо на собі ніжну ласку життя. Немов нас гріє якийсь сімейний спогад: нам легше від того, що можна знову оповісти нещасним старим про повернення блудного сина, — звістка, про яку не можна було й помислити, коли ми вирушали в дорогу.