Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

150

Понеділок, 21 травня 1917 року

Харві Кушинг бачить уламки корабля в Атлантичному океані

Десятий день на морі. Нарешті розпогодилося. Світить сонце, море спокійне. Корабель називається «Саксонія», на його борту перебуває Харві Кушинг і решта зі шпиталю № 5. Це найперше американське з'єднання, відправлене до воюючої Європи. Трохи більше місяця тому США вступили до війни «з метою захистити демократію в світі». Цим вони убезпечили британців, насамперед в економічному відношенні. Адже вони також воювали в кредит, і його терміни наприкінці минулого року вже збігали, тому в британському уряді похмуро подейкували про загрозу економічного краху. І ось тепер, в останню хвилину, Велика Британія піднялася за рахунок американських грошей і, що не менш важливо, дешевої американської сировини.

Досі морська подорож нічим не затьмарювалася, але почуття тривоги не залишало екіпаж. «Саксонія» пересувалася абсолютно самостійно, — конвою тоді ще не було, — раз у раз виписуючи зиґзаґи хвилями Атлантики і постійно відстежуючи, чи не з'явився де перископ ворожого підводного човна. Цілодобово люди на борту носили на собі рятувальні пояси. Час від часу тренувалися, освоюючи спуск рятувальних шлюпок. Вечорами все навколо — корабель, море, хмари — забарвлювалося відтінками сіро-блакитного.

Важка рука війни простяглася і над цим, насправді не військовим з'єднанням. Усюди на кораблі стояла озброєна охорона, на верхній палубі тривали навчання. Начищали до блиску черевики. Коли офіцери займалися щоденною гімнастикою, то рядовим і унтер-офіцерам забороняли дивитися на них: слід було ставитися з повагою до занять вищих чинів. Кушинг насилу звикав до всього цього. З подивом він поглядав на отримані ним шпори — чисто офіцерський атрибут, адже в шпиталю № 5 не було коней, — а також автоматичний пістолет моделі 1911 року, «маслянистий і страхітливий». Він рідко носитиме його і ніколи ним не скористається.

Не те щоб Кушинг сумнівався в реальності війни. Він давно був переконаний у тому, що США рано чи пізно вступлять у війну, просто зобов'язані зробити це. І він давно і наполегливо намагався підготувати своїх колег у Бостоні до цього факту. Після місяця, проведеного навесні 1915 року в Європі лікарем-спостерігачем, він навчився ненавидіти війну як феномен, але водночас припинив її боятися як події. Його майже не лякала близькість фронтової смуги. Бо, як він писав тієї весни у своєму щоденнику, «що ти далі від дому і ближче до театру військових дій, то менше про це чуєш і то менше тебе це лякає». Як невролог, він з того часу зацікавився феноменом «шоку від снаряда». Він відчував професійну цікавість. Але водночас з'явилися й інші, істотніші фактори.

Тоді він був нейтральним спостерігачем і скептично сприймав розповіді про злодіяння німців. Але тепер скепсису у нього поменшало. Вирішальним виявився день 8 травня 1915 року. Він повертався до США, коли його корабель поблизу берегів Ірландії натрапив на уламки «Лузітанії», потопленої напередодні німецьким підводним човном, у результаті чого загинули 1198 чоловіків, жінок і дітей. З-поміж них 124 пасажири були американськими громадянами. Годину корабель Кушинга прокладав собі шлях серед цих уламків. Вражений, Кушинг розглядав стільці, весла, ящики, що плавали за бортом, а поруч з перевернутим рятувальним плотом — тіла жінки і дитини. Удалині виднівся траулер. Люди виловлювали трупи з моря, отримуючи за кожне підняте тіло по фунту.

Він згадав це сьогодні, в травні 1917 року, коли вони знову побачили уламки корабельної аварії. Цього разу трупів не було видно. Лише сміття та рятувальний пояс. По обіді у них з'явився ескорт: маленький старий ескадрений міноносець з номером 29, виведеним на носі. Він ішов за ними на відстані близько п'ятисот метрів. Вони кричали «ура» і махали йому. Усі зітхнули з полегшенням. Кушинг подумав, що тепер багато хто зможе заснути цієї ночі.

Трохи пізніше вони, на верхній палубі, тренувалися тримати ноші. З незвички було важко. Навчали за книгою. У носовій частині корабля були складовані їх нещодавно упаковані армійські баули. Якщо все буде за планом, то «Саксонія» прибуде до порту Фалмута завтра, о шостій годині ранку.