Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

148

Квітневий день 1917 року

Пал Келемен освоює кулемет під Коложваром

Нові часи настали нарешті в австро-угорській армії. Кавалерія, її гордість, з її найрозкішнішою військовою формою, ця перлина в короні, буде скасована. Вона більше не потрібна. Вона майже не брала участь у боях. Її намагалися кинути на ворога, але кілька кулеметів миттєво скосили весь полк. Кавалерія виявилася непотрібною, окрім як конвоювати військовополонених, патрулювати в тилу і служити окрасою парадів. Крім того, тварини потребували колосальної кількості корму, насамперед фуражного зерна, а воно, як і решта, стало дефіцитом[235].

Не допомогло і те, що австро-угорські гусари мали, як вважалося, найкрасивішу на всьому континенті форму. З картини старої Європи випав ще один фрагмент, і гусарам, що з незапам'ятних часів сиділи в сідлі, доведеться попрощатися з облямованими хутром синіми угорками, розшитими червоними рейтузами, шкіряними головними уборами, прикрашеними султанами, з пряжками, петлицями, золотими ґудзиками, позументами, високими хромовими чобітьми з жовто-коричневої шкіри і замість всього цього одягатися в hechtgrau[236]піхоти, нудне, практичне, дешеве і безлике. Полк Келемена також мали розформувати. Вони стануть піхотинцями. Він з ненавистю розмірковував про це, причому не тільки тому, що ця служба була небезпечнішою і важчою, але й тому, що в ньому говорили естет і сноб. Коли він з'явився на курси з навчання стрільби з кулемета, після яких він стане піхотним командиром, капітан, середніх років, неголений, в м'ятій формі одразу ж звернув увагу, що на Келемені, як і раніше, золочені еполети, типові для кавалерії, і коротко наказав: «Зняти!» Але Келемен не скорився й еполети залишив.

Курси стрільби виявилися нестерпно нудними, як і місто, у якому він жив, і самі слухачі курсів. Усе просто огидно. Цього дня вони їхали на возі на віддалений полігон, щоб потренуватися в стрільбі бойовими патронами. Вони проїжджали через село. До самого обрію тягнулася пласка, пустельна угорська рівнина. Щойно припинився дощ, важкі хмари приховували сонце. Нарешті вони дісталися місця. Келемен занотовує у свій щоденник:

Шпиль сільської церковки залишився далеко позаду нас. Праворуч стоїть укриття з солом'яним настилом, що є головним на цьому полігоні кулеметного розрахунку. У глинисту землю встромлені намальовані мішені, що нагадують якісь безглузді опудала, а в свіжо-викопаному окопі на нас уже чекають два кулемети.

Ось вони заговорили. Кулі блискавично летять у мішені. Після нескінченної тиші від безперервного тріску болять вуха. Я відходжу від кулеметів якомога далі й відвертаюся, піднявши голову до темніючого неба. Чорні смужки на заході сповіщають про наближення вечора. На півдні пливуть палаючі хмари, і білі стіни селянського хутора вдалині слабо мерехтять в останніх променях сонця. Кулеметний тріск луною проноситься по всьому велетенському полю.

Я вважав, що тільки солдати є очевидцями навчань із застосуванням цих жахливих смертоносних знарядь. Але раптом, залопотівши крилами, в небо піднялася зграя диких гусей і почала кружляти над нами. Один з кулеметів спрямували на них. Кілька птахів упало на землю. Завтра на нас чекає чудовий обід.