Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

146

Понеділок, 26 березня 1917 року

Рафаель де Ногалес бере участь у першій битві під Газою

Майже дві доби Рафаель де Ногалес не спав і тепер почувається погано. Він перейшов лінію фронту на чолі патруля, який отримав наказ знайти і підірвати трубопровід з питною водою, прокладений британцями від Суецького каналу, через Синай, і аж до фронту перед старим прибережним містом Газою. Тридцять шість годин вони пересувалися пустелею, пройшли кілометрів 150–160. Завдання не виконали. Вони не знайшли водопроводу. Коли він з рештою до вечора дістався табору, то мріяв тільки про одне: лягти і поспати.

Але в таборі неспокійно. Надійшли відомості, що потужне британське угруповання перетинає велике ваді[234], що знаходиться просто перед оборонними кордонами біля Гази, і тепер усім з'єднанням наказано підготуватися до бою. Ця звістка збадьорила де Ногалеса: «Неймовірну втому, яку я відчував, немов вітром здуло». Змінивши коня, він одразу ж вирушив в дорогу, готовий до нових звершень.

Спершу він отримує наказ відвести в безпечне місце великий обоз, з безліччю верблюдів, в'ючних коней і возів. На місці вони залишають лише білі намети, щоб за можливості замаскувати перегрупування. Потім він повертається до залишків турецької кавалерії, яка прикриває важливий пункт на великому ваді, саме там, де супротивник напевно атакує лівий фланг османських укріплень, — це всім зрозуміло. Якщо ворог тут прорветься, він опиниться у них в тилу і загрожуватиме османській Ставці в Тель-ель-Шарія.

Масштабний британський наступ — ще один доказ, що військова ситуація на Близькому Сході почала змінюватися. Після того як минулого літа зазнала невдачі друга спроба османської армії відрізати Суецький канал, британці перейшли в контрнаступ. Гіркий досвід змусив їх ретельно підготуватися до спроби номер два. Зовнішня і найефективніша лінія оборони Палестини, пустеля, була прорвана, коли там побудували вузькоколійну залізницю і до того ж значних розмірів водопровід для питної води, що так і не знайшов де Ногалес, а тим паче не підірвав його.

Ніч була холодною і туманною.

На світанку в околицях Гази було чутно важку артилерію. Поступово до її гуркоту додалися кулеметний тріск і виляски гвинтівок. Наступ почався.

Надійшло перше донесення: кількома кинутими мостами британці з несподіваною швидкістю переправилися через ваді. Броньовики, а за ними піхота, почали пробиватися в Газу. Водночас із цим кавалерія розташувалася навколо міста і тепер загрожує відрізати його ззаду. Німецький офіцер, з яким говорив де Ногалес, був налаштований песимістично. Положення міста безнадійне. Можливо, воно вже здалося? Коли розвидніло, вони змогли розгледіти вдалині дим від вибухів і пожеж, що клубочився навколо Гази.

Полки османської кавалерії, як і раніше, чекають на британський наступ. Але нічого не відбувається. Тоді вони отримують наказ сідлати коней і рухатися вздовж ваді, у напрямку до Гази. Де Ногалесу доручають відвести вантаж з боєприпасами в безпечне місце, але він ігнорує це доручення. Прагне знайти з'єднання, що заблукало. Потім він несамовито рветься за ним у бій. Усі разом вони наступають на Газу і на британські війська, які оточили місто. Сам де Ногалес каже, що, незважаючи на втому, він нарівні з усіма іншими відчував приплив ентузіазму і нервічного екстазу, які «змушували рватися вперед навіть самих неповоротких, під рев снарядів і сухий тріск картечних гранат, що вибухали у них над головами».

У небі над ними з'являються британські бойові літаки: вони скидають бомби. Незабаром перед очами постане «дивовижна панорама» — поле бою під Газою на тридцять кілометрів навколо затягнуте щільним димом, з-під якого спалахують червоні язики полум'я і гримлять вибухи.

Тільки значно пізніше де Ногалес згадує про невиконане доручення. Він залишає поле бою і разом зі своїм денщиком скаче назад, на пошуки колони з боєприпасами. Їхні коні змилені від утоми. Вони знаходять конвой якраз у той момент, коли його помилково починає обстрілювати, «із неабиякою швидкістю і точністю», одна з тих німецьких батарей, які перебували в Палестині, щоб надавати допомогу османській армії. Зазнавши значних втрат, зокрема тяглової сили, колона була врятована від подальшого артобстрілу німецьким пілотом, який помітив помилку і зумів подати батареї сигнал про припинення вогню.

У сутінках де Ногалес веде колону далі, до Ставки в Тель-ель-Шарію. Там він зустрічає німецького полковника фон Крессенштейна, який командує військами на фронті під Газою. Німець нервує і повністю поглинений тим, що надсилає усім телеграми. Він упевнений, що бій програно. І навіть де Ногалес піддався його настрою — завеликою є метушня. Тому він був вельми здивований, коли вже хотів осідлати коня, щоб повернутися на поле бою, і тут почув, що британці з якихось незрозумілих причин почали відступати.

Битва завершилася. Обидві сторони вважали себе переможеними, але британці просто виявилися оперативнішими під час відступу.

Того самого вечора де Ногалес в'їхав в освітлене місячним світлом розгромлене місто Газа.

Усюди панувала мертва тиша. Просто посеред вулиць, між обвуглених крокв, розбитих возів, штабелями лежали сотні людських тіл, згорілі та розтерзані останки людей і тварин. А на почорнілих стінах будинків, що ось-ось мали обвалитися, проступили великі пурпурові плями, схожі на червоні гвоздики, гвоздики з крові, що вказували місце, де схилив голову який-небудь поранений, помираючи, перш ніж віддати Богові душу. Коли останні червоні й золоті смужки заходу згасли в чорній глибині неба, залунали жалібні вигуки з мінаретів, що сповіщали вірним прихильникам пророка, що ангел смерті простягнув свої крила над пустелею, де тисячі християнських солдат заснули славним вічним сном під зоряним небом Палестини.

Він повертається в табір. Кінь під ним ледве не падає від втоми. Де Ногалес загортається в ковдру і лягає, прихиливши голову до боку коня. І вмить засинає.