Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

141

Неділя, 25 лютого 1917 року

Бабуся Ельфріди Кур непритомніє перед торговцем кониною в Шнайдемюлі

На тій самій вулиці, де живе Ельфріда, торгують кониною. Торговця звати пан Йор. Він єврей. Ельфріда знає, що є люди, які погано ставляться до євреїв, але вона до них не належить. Одного разу вона навіть побилася з хлопчиком через те, що він назвав одну її подругу єврейською свинею. Довкола живуть багато євреїв і поляків, але в очах Ельфріди всі вони німці, нехай і різні.

Сьогодні бабусі Ельфріди стало погано, вона знепритомніла просто на вулиці, на морозі, перед м'ясною крамницею пана Йора. Перехожі внесли її всередину, поклали на диван у вітальні, і вона потроху отямилася. Але вона відчувала таку слабкість, що пан Йор був змушений відвезти її додому у своєму возі. Ельфріда з братом злякалися, побачивши, як їх бабусю заносять у будинок і укладають на ліжко, яке в неї бліде і застигле обличчя. На щастя, до них у цей час зайшла одна з сусідок і приготувала горнятко кави для бабусі. Так, справжньої-то кави майже не залишилося, суцільні замінники, на кшталт обсмаженого зерна, натомість сусідка поклала в чашку цукор, а не той штучний підсолоджувач, до якого вони вже звикли. Бабуся Ельфріди випила кави і за деякий час почувалася бадьоріше: «Тепер я зігрілася, діти».

Чому вона знепритомніла? Надто багато працювала, як і багато інших? Чи тому, що, як і всі, мало їла?

Ельфріду не полишало занепокоєння. Щоб виконати завдання з фізики, вона перебралася у спальню, вирішивши спостерігати за бабусею. Думки її були зайняті зовсім не школою. Близько тижня тому вони з подружкою ходили кататися на ковзанах на затоплений луг біля річки. Там було багато люду. Усі каталися по колу, під музику скрипучого патефона. І там вона знову натрапила на Вернера Вальдекера, юного лейтенанта, якого вперше зустріла на сходах у старшої сестри свого однокласника і з яким потім заговорила, випадково побачивши його на вулиці. Та зустріч завершилася тим, що він поцілував їй руку і висловив сподівання, що вони побачаться знову. Так і сталося п'ять днів тому, на тому замерзлому лузі. Потім, уже ближче до вечора, він повів її в кондитерську Фліґнера. Там не було еклерів, але вони пили глінтвейн та їли кренделики. Вона була щаслива. Потім лейтенант Вальдекер провів її додому і спробував поцілувати на сходах у передпокої. Вона вислизнула і зникла в будинку. Потім вона шкодувала про це.

На карті військових дій, що висіла в класі, мало що змінювалося. В Африці та Азії ось уже багато тижнів не відбувалося нічого примітного. На жаль, учора капітулювали 289 чоловік у Лікуйю, у німецькій Східній Африці, і британці захопили кілька турецьких окопів на північний захід від Ель-Кута, у Месопотамії, — і це все. В Італії та на Балканах також усе тихо. На Західному фронті нічого нового, так, окремі рейди. І лише завдяки подіям на Східному фронті газети публікують не лише окремі замітки, але і більш докладні зведення. Військові дії тут ось уже кілька місяців зосереджені в одному-єдиному місці — в Румунії. Ця частина карти рясніє маленькими чорно-біло-червоними прапорцями. Незабаром буде здобуто значну перемогу. Востаннє переможним стало 6 грудня. Того дня захопили Бухарест, і дітей звільнили від школи. Ельфріда використала несподівано оголошені канікули, щоб піти на прогулянку.