Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

121

Вівторок, 8 серпня 1916 року

Крестен Андресен зникає на Соммі

Сонце сховалося, усе затягло туманом. Лінія фронту незмінна з середини липня, але бої тривають. Ландшафт дивним чином утратив свої кольори. Вони всі, навіть зелений колір, давно зникли, гарматний вогонь змішав їх у суцільну чорно-коричнево-сіру пляму[199]. Обабіч від лінії фронту щільними рядами стоять гармати, майже стикаючись колесами, і цілодобово гатять не змовкаючи. Сьогодні британська піхота атакує село Гіймон. Хоча від цього так званого села за тижні обстрілу залишилися лише купи каміння і сміття. На картах британського штабу воно взагалі позначене не як село, а як важлива позиція, що необхідно зайняти, утім, не заради того, щоб прорвати оборону німців, а заради простору для маневру. (Британський наступ почався і з інших причин. Цього дня англійський король мав намір відвідати свої війська у Франції. Англійський головнокомандувач Хейг мав намір вшанувати Його Королівську Величність маленькою перемогою) [200].

Британський наступ ретельно підготований. Вириті нові траншеї, що йдуть від лісу під Троном, так щоб піхота змогла почати наступ якомога ближче до німецьких позицій. Першою атакуватиме досвідчена і загартована в боях 55-та дивізія. Артобстріл, що готується, буде тривалим і потужним.

Крестен Андресен був одним з німецьких солдатів, які мають відбивати наступ супротивника.

Його полк як підкріплення був посланий у найвразливіше місце на Соммі. Поруч з Гіймоном знаходився Лонґеваль, далі — ліс під Девілем, далі — Мартенпюїш, Позьєр, Тьєпваль, Бокур, Бомон-Амель — місця, відомі з фронтових зведень минулого місяця, оповиті похмурою, страхітливою аурою трупного запаху і втрачених надій. Два дні тому Крестен Андресен написав своїм батькам:

Сподіваюся, я зробив свою справу, принаймні на сьогодні. Що чекає на мене в майбутньому — не знаю. Навіть якщо нас перекинуть куди-небудь на край світу, навряд чи те місце виявиться гірше, ніж тут.

Втрати були великі, зокрема і серед його друзів-данців. Багато з них загинули від артилерійського вогню.

Петер Естергор, мій хороший, добрий друг! Незбагненно, що він загинув. Навіщо потрібна ця жертва? У Расмуса Ніссена важке поранення ніг. Ханс Скау поранений у груди, йому відірвало обидві ноги. Поранений Йенс Крістенсен з Лундяорсмарка. Важко поранений Юханнес Хансен з Лінтрупа. Поранений Йоряен Леняер з Смедебю. Асмус Ієссен з Орслева. Більше нікого не залишилося, усі загинули: Іскув, Лаурсен, Ньорреяор, Карл Хансен, — я залишився сам.

Ураганний вогонь був страшенним. Над ними свистіли снаряди всіх калібрів, навіть найважчі: 18, 28 і 38 см. Коли розривався останній, гуркіт стояв такий, ніби, як зазначав Андресен, «гарчить чудовисько з казок». Раптово все завмирає, тьмяніє. Потім через кілька секунд пил і дим яскраво спалахують, так що видно все навколо, і лунає виття нового снаряда. Одного разу вони потрапили під обстріл у траншеї, де не було укриття[201]. Йому разом з іншими солдатами нічого не залишалося, як утиснутися спиною в земляну стіну, пригнувши голову в сталевій касці до колін, і виставити вперед свій наплічник, у жалюгідній спробі прикрити груди і живіт. В одному з останніх листів додому він написав: «На початку війни, незважаючи на всі її жахи, ще відчувалася якась поезія. Тепер від неї не залишилося й сліду».

Тепер Крестен Андресен знаходиться на передовій. Він шукає хоч якісь позитивні сторони свого становища. Йому здається, що знаходить, принаймні, одну. У розмові з данцем з іншої роти зо два дні тому він сказав, що «тепер нас легко буде полонити». Імовірно, на це він і сподівався, коли завиє ураганний вогонь і британські солдати з 55-ї дивізії піднімуться зі своїх окопів усього за якихось сто метрів від них.

Штурм цього місця, що англійські солдати називають «Джиллімонґ», нагадує своєю неповороткістю багато інших англійських наступів на Соммі.

Зрозуміло, британська артилерія відкриває так званий ураганний вогонь. У теорії це повинно означати, що піхота просувається вперед позаду вогневої завіси, що має тримати німців у сховищах до останньої хвилини. Однак на практиці артилеристи зазвичай дотримують свого розкладу. Отже, вогонь переносять вперед на кілька метрів у зазначений час, незалежно від того, встигають за ним британські піхотинці чи ні[202]. Артилерійські залпи незабаром затихли вдалині, залишивши за собою лінії наступаючої піхоти, які виявилися під німецьким загороджувальним вогнем[203], — і під вогнем одне одного! У диму та метушні два британських батальйони почали битися одне з одним. А ті, хто пробивався вперед, незабаром потрапляв під перехресний вогонь німецьких кулеметів, що сховалися в засідці біля села.

Тим часом кілька розрізнених груп усе ж досягли німецьких окопів на околиці того, що колись було Гіймоном. Точився безладний ближній бій.

У середині дня 8 серпня Крестен Андресен усе ще живий.

У другій половині дня німецькі частини почали контрнаступати. Вони добре орієнтувалися на місцевості, незабаром відвоювали у британців свої окопи, здобувши перемогу (10 офіцерів і 374 солдати британської піхоти були полонені). В одному окопі вони знайшли пораненого солдата з роти Андресена. Коли його поранило, він сховався у сховище, бо чув, що британці добивають поранених. Однак він бачив на власні очі, як британці вели полонених німців до своїх окопів.

Коли 1-ша рота вишикувалася, з'ясувалося, що 29 солдатів немає ані серед живих, ані серед убитих. Одним зі зниклих був Крестен Андресен.

Він ніколи більше не озветься.

Його доля невідома[204].