Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

120

Неділя, 6 серпня 1916 року

Ельфріда Кур грає на піаніно на званому вечорі у Шнайдемюлі

Дивний це час: туманний і тривожний, небезпечний і привабливий, болісний і щасливий. Світ змінювався, і вона разом з ним, через те, що відбувалося, і незалежно від нього. Одне коліщатко крутилося всередині іншого колеса, іноді в протилежному напрямку, але становлячи одне ціле.

Колись багато хто тішився з приводу війни, убачаючи в ній обіцянку і можливість: обіцянку втілити все краще, що є в людині й культурі, і можливість впоратися з тими заворушеннями та руйнівними тенденціями, що спостерігалися в передвоєнній Європі[192]. Але тепер війна, дивним і парадоксальним чином змінюючи те, що хотіли зберегти, саме сприяла тому, чому потрібно було перешкодити, і руйнувала те, що так прагнули захистити. І насправді тенденції, що тривалий час позначалися як «загрозливий розпад», усупереч таким перспективним очікуванням 1914 року, ставали тільки більш очевидними. Багато хто засуджували свободу відносин між статями, аморальність поведінки. Дехто звинувачував себе в тому, що жінки, такі як мати і бабуся Ельфріди, змушені (або отримали дозвіл) виконувати чоловічу роботу. Натомість чоловіки тепер одягли військову форму. Зрозуміло, усе це мало своє значення у воєнні роки і тому особливо не обговорювалося. Були й такі, хто стверджував, що ця «мужоподібність» жінок у майбутньому матиме фатальні наслідки[193]. Інші нарікали, що тривала відсутність чоловіків, які перебували на фронті, загострить сексуальний голод, а це спровокує явища, що суворо заборонялися або рішуче відкидалися: онанізм, гомосексуалізм, позашлюбні зв'язки[194]. (Проституція та венеричні хвороби процвітали як у Франції, так і в Німеччині.) Дехто були незадоволені тим, що постійні переміщення військових всією країною подекуди створювали раптовий надлишок молодих, сексуально активних людей. Дедалі менше чоловіків могли вгледіти за своїми дружинами. З районів, де розташовувалися гарнізони, надходили повідомлення про зростання кількості позашлюбних вагітностей і підпільних абортів. Шнайдемюль не був винятком. У місті розташовувався піхотний полк і відомий завод із виробництва бойових літаків «Albatros»[195], на якому навчалися безліч молодих пілотів[196].

Дотепер Ельфріда спостерігала за цими подіями осторонь, — з цікавістю, ніяково, вичікувально. З їхньої школи виключили тринадцятилітню дівчинку, яка завагітніла від якогось солдата. А мати Ельфріди, приїхавши відвідати свою дочку, з подивом зауважила, «що у вас так вишукано, просто як на Кюрфюрстендам у Берліні». Ельфріда знала причину.

Це було пов'язано з офіцерами 134-го резервного батальйону та 1-ї й 2-ї резервних авіаційних ескадрилій. Це заради них жінки та дівчата міста годинами чепурилися перед дзеркалом.

Старші дівчата частенько фліртували із солдатами. Жінки також робили це «зі співчуття», адже ці солдати «незабаром попрямують на фронт, де їх можуть убити або поранити». Зрозуміло, що близька присутність смерті, її грізна сила розхитували перш непорушні засади[197]. Сама Ельфріда не поводилася так, але помітила, як по-новому розмовляють з нею солдати. Їй здавалося, що це від того, що вона носить красиву спідницю і дорослу зачіску.

Старша сестра її однокласника зазвичай улаштовувала вечори для молодих льотчиків. Їх запрошували на каву з печивом. Поки Ельфріда сиділа за піаніно, гості розподілялися на парочки і часом крадькома цілувалися. Для Ельфріди все це було лише принадною грою. Іноді вона удавала «лейтенанта фон Йелленіка», героя їхніх дитячих ігор у війну. Вона (він) нібито перебувала в офіцерській їдальні і музикувала для своїх друзів, «майже як у романі Толстого».

Завітавши цього вечора на гостину, вона зустрічає на сходах юного білявого, блакитноокого льотчика.

Він зупинився, привітався зі мною і запитав, чи не є я «однією із запрошених» [198] . Я заперечила. Я просто граю на піаніно. Посміхнувшись, він вимовив: «Розумію. Дуже шкода!» — «Чому шкода?» — запитала я. Але він тільки засміявся і зник у кімнаті.