Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

119

Початок серпня 1916 року

Павел фон Геріх бачить, як падають бомби на Рожище

Щоранку — одна і та сама пісня. А сьогодні, схоже, чудовий, сонячний літній день. Близько шостої години ранку, Павел фон Геріх бачить на горизонті дрібні цятки. Їх дедалі більше. І незабаром можна розчути звуки, щось на кшталт «дивного дзижчання». Час ховатися у сховище.

Павел фон Геріх знову на службі. Він відпочивав півроку, і в Петрограді, і вдома. Далися взнаки старі рани. Торік він був поранений шість разів. Жодне з поранень не становило загрози для його життя, але така кількість ран свідчила, як важко йому доводилося, у скількох боях він брав участь. Він страждає від головного болю після двох черепних поранень, як і раніше дошкуляє праве коліно, у яке майже рік тому влучила російська картеч. Над його правим оком помітний довгий, потворний шрам.

Він любить демонструвати свою самовпевненість, незворушність і стоїцизм. Але очевидно, що він зазнав значних потрясінь, що потребував тривалих періодів відпочинку. Чисто технічно йому поставили діагноз «шок від вибуху»: фон Геріх безліч разів опинявся так близько від вибухів снарядів, що його відкидало вибуховою хвилею, а одного разу у вересні він навіть знепритомнів. Сам він не вважав, що «одужав». Йому було доручено спокійне, але відповідальне завдання. Відтепер він був начальником навчального батальйону полку, де готували новачків, перш ніж їх відправляли на фронт.

Гвардійський корпус знаходиться на південній ділянці фронту як підкріплення для несподівано успішного прориву Брусилова. Фон Геріх не зізнавався в цьому, але все одно радів, що цього разу він перебуває не на передовій. Кілька днів тому його корпус брав участь у штурмі ретельно укріплених, неприступних австро-угорських позицій. Цей штурм був удалим, проте дісталася перемога ціною катастрофічних втрат. Полк втратив близько 1500 чоловік, а ще за кілька днів усе одно відступив назад від зайнятих окопів. «Таким чином, усі жертви виявлялися марними», — гірко зауважує він.

Дзижчання дедалі посилюється. Свист свідчить про те, що ворожі літаки зовсім близько. Фон Геріх входить у хату, де зупинився на постій. Минає зо дві хвилини. До нього долинає перший оглушливий вибух бомби. А потім усе починається вже серйозно: вступають у бій польові гармати, відіграючи роль імпровізованих зеніток, строчать кулемети, і їх тріск із землі змішується з кулеметними чергами з борту аероплана. Луною віддаються нові вибухи бомб.

Фон Геріх особливо не турбується. Німецькі аероплани полюють не за ними, їхня мета — склади і штаби в маленькому містечку Рожище, за кілька кілометрів звідси. Командувач армії так тривожився, що наказав натягнути сітку над дахом свого будинку, сподіваючись, що вона утримає бомби, що падатимуть згори. Але фон Геріх найбільше боявся, що в нього влучить який-небудь випадковий артилерійський снаряд. (Російські зенітки вели вогонь інтенсивний і безладний, а результати були майже непомітними.) Слід було побоюватися свого обстрілу, а не німецьких бомб.

Гуркіт поступово вщухає. Дзижчання, немов від швейних машинок, зникає вдалині. Він чує крики. Виявляється, двоє солдатів, зовсім хлопчаків, з-поміж новеньких, не змогли втриматися і з цікавості спостерігали зі свого притулку за бомбардуванням, «один стоячи на спині іншого». Картечна граната своєї артилерії влучила просто в них[191]. Зрештою один отримав поранення в живіт, інший — у шию.

Аероплани прилітають удень. Іноді ночами з'являються окремі цепеліни: похмурі, довгасті, повільні. Їх важко розрізнити у височині. Особливої загрози вони не становлять, але доводиться вдаватися до світломаскування. На фон Геріха воно справляє гнітюче враження.

Коли бачиш усі ці чорні ряди будинків, без єдиного вогника, чорні шпилі й куполи церков, то виникає відчуття чогось похмурого, нереального, безживного, що дає волю фантазії. Немов ми опинилися у Середньовіччі, коли о певній годині замикалися всі двері та гасилося світло. Вулиці ставали похмурими і темними, ніби під владою якоїсь чаклунської сили. Страхітливі привиди блукали навколо, грюкаючи в замкнені двері та завішені вікна, крізь які не проникав жоден промінь світла.