Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

115

П'ятниця, 7 липня 1916 року

Батальйон Рене Арно готується до нової операції під Верденом

Звістка надходить у розпал літньої спеки і просто нищить усіх наповал. Їх посилають під Верден «з метою затулити прогалину». Ніхто і не припускав, що туди доведеться повернутися, тим паче що вони зазнають таких важких утрат. З цієї причини, до речі, два полки бригади були об'єднані в один. Арно разом з іншими було доручено відпороти цифру «337» зі своїх нашивок і пришити натомість цифру «293». 337 полк припинив своє існування місяць тому під Верденом.

Арно намагався зробити все можливе, щоб заспокоїти свою роту, але розумів, що марно. Сам він був просто приголомшений. Усі думали лише про одне: «Один раз вдалося, але вдруге — ніколи». Увечері командир полку зібрав їх в одному з маленьких підземних приміщень Верденської цитаделі. Рота отримує наказ відвоювати територію між Тьомоном і Флері, неподалік від того місця, де вони розташовувалися на початку червня. Підполковник виголосив перед своїми офіцерами таку саму натхненну промову, як щойно спробував зробити Арно, переконуючи своїх солдатів, але з тим самим незначним результатом. Арно дивився на напружене обличчя командира полку, бачив, як той грає жовнами, не вірячи власним словам. Однак Арно трохи заспокоївся, дізнавшись, що його батальйон спершу притримають в резерві.

Вийшовши в коридор, він побачив, що до сусіднього приміщення вишикувалася черга з п’яти десятків людей. У кімнаті сидів помічник лікаря батальйону, Байе, кругленький чоловічок з коротко підстриженим волоссям і великими окулярами на носі. Солдати товпляться в черзі, щоб видатися хворими і таким чином уникнути вогню чистилища. Називають усі мислимі й немислимі недуги та болячки: грижа, ревматизм, незагоєні рани. Лікар обливається потом, оточений натовпом, «люди чіпляються за нього, немов потопельники за рятівний пояс». Потім Арно дізнався, що і багато офіцерів батальйону удавали хворих. «Коротше кажучи, повний розвал».

Увечері Арно зустрів лікаря і спробував зробити те саме, хитро продумавши свої дії. Спершу Арно поскаржився на те, що офіцери (один з них — нагороджений високими нагородами) удавали хворих, тоді як він особисто ніколи не робив цього, навіть якщо є на це причини: слабке серце. І він немов ненароком розстебнув ґудзики на мундирі та попросив лікаря послухати його. Арно сподівався на те, що лікар щось та почує і пошле його в тил. Той послухав у нього серце і потім невдоволено мовив, що, здається, є шуми. І все. Присоромлений, Арно застебнув мундир: «Цей вияв слабкості згодом не дасть мені змоги судити інших».

З настанням темряви вони знову вирушають із фортеці. Ланцюжки людей з важким вантажем переправляються через річку і йдуть далі, до чорних вершин, у саме пекло вогню. Вони підіймаються першим крутим схилом, і Арно падає на землю: серце калатає і буквально вистрибує з грудей. «Я був абсолютно змучений, більше морально, ніж фізично. Мені здавалося, що я ось-ось знепритомнію, і потай сподівався, що так і станеться». Після довгого маршу через вузький хід сполучення вони дісталися примітивного притулку, дах якого складався з листа гофрованого заліза. Там він заснув.

За два дні, на світанку, почався наступ. Він зазнав невдачі. Втрати були величезні. Загинув і командир полку. Рота Арно не брала участь у самому наступі, тому він вижив.