Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

112

Вівторок, 27 червня 1916 року

Флоренс Фармборо доглядає за пораненими в Бучачі

Сьогодні четвертий тиждень Брусиловського прориву, і продовжують надходити напрочуд хороші новини. Саме та армія, до якої належала і медсанчастина Фармборо, 9-а армія, переможно рухалася вперед: вона змусила втікати свого супротивника, австро-угорців, — ті почали в паніці відступати або, радше, були охоплені панікою відступу[181]. Флоренс та інші щасливі. Нарешті почали виправдовуватися їх очікування і надії, пов'язані і з новим роком, і з великим наступом. І погода гарна.

Флоренс бачила безліч військовополонених (раніше вони були рідкістю)[182], бачила вона і ворожі окопи, чудово укріплені, але зруйновані, і проймалася мимовільно повагою до тих, хто їх збудував. Крім того, вона бачила і непривабливі сторони перемоги: переповнені братські могили (ті, хто вижили, сиділи поряд і розкладали купами чоботи, ремені та інше спорядження, зняте з убитих товаришів); переможців, які хиталися (п'яних як чіп від вкраденого або здобутого мародерським шляхом алкоголю).

Її госпіталь розташовувався тепер у Бучачі, мальовничому маленькому містечку на високому березі річки Стрипи. Містечко постраждало від війни, багато містян залишили його, але в ньому повсюди цвіла акація. Медслужба зайняла будинок, що належав раніше австрійцеві, директорові школи, який залишив місто разом зі своїми військами, що відступали. Увійшовши до будинку, Флоренс побачила, що він уже розграбований. На підлозі валялися книги, картини, геологічні зразки, сухі квіти. Австрійцям, які залишилися в місті, було наказано залишити свої будинки, їх відправляли на схід. Флоренс згадувала, що перед нею повторюються сцени минулого літа, з тією лише різницею, що тепер тікала німецькомовна частина населення. Люди бігли тисячами, різного віку. Вони гнали перед собою свійську худобу, везли навантажені пожитками вози.

Але отримували не лише гарні новини. Платою за них був нескінченний потік поранених, покалічених, що продовжував надходити до польових шпиталів. Рятувати їх намагалася Флоренс Фармборо нарівні з іншими медиками.

Учора ввечері вона асистувала на двох операціях щодо вогнепальних поранень у живіт. Прогноз був вельми невтішним, оскільки важко було уникнути смертельної інфекції, коли з живота вивалювалися кишки. Вона захоплювалася спритністю хірурга, який відрізав розірвані частини кишечника і ретельно зашив здорові тканини. Поранення в живіт уважали важкими, і не тільки тому, що пацієнти часто вмирали від них, але й тому, що ті невпинно просили пити, хоча їм не можна було давати ані краплі через небезпеку виникнення ускладнень[183]. Коли операції завершилися, Флоренс залишилася в імпровізованій операційній, оскільки дізналася, що зараз надійдуть нові поранені. Вона так і заснула там, сидячи на стільці, а коли прокинулася, годинник показував північ.

Поранені прибули до шостої години ранку. Флоренс доглядала за ними, відлучившись тільки на ранній сніданок. Один з поранених був молодий солдат, зовсім хлопчик, куля влучила йому в ліве передпліччя. Вона витягла кулю з рани: все минуло напрочуд легко, бо куля ввійшла не глибоко, її кінчик стирчав з тіла. Солдат не припиняючи стогнав і скаржився, навіть після того, як рану було промито та перев'язано: «Сестричко[184], болить!» В іншого було дуже складне поранення. У нього також влучила куля, але вона вдарилася об його лопатку, змінила напрямок, пройшла через правий бік, потім — униз через промежину, в праве стегно, де і залишилася. Третій пацієнт, також зовсім молодий, увесь укритий брудом, пилом і засохлою кров'ю. Вона вмиває йому обличчя:

«Сестричко! — сказав мені пацієнт, намагаючись посміхнутися. — Залиш цей бруд! Адже мені більше нікого навідувати». Спершу я подумала, що він жартує зі мною, і готова була вже відповісти йому в тому самому дусі. Але, побачивши його глибоку рану на голові, я зрозуміла, що він мав на увазі.

Пізніше вона знову побачила одного з тих поранених у живіт, кого прооперували напередодні ввечері. Справи його були поганими. Він так хотів пити, що вона покликала на допомогу санітара, щоб силоміць утримати пацієнта на солом'яному матраці. Поранений почав марити. Кричав, що він зі своїми товаришами знаходиться на березі великої ріки і п'є воду, п'є, п'є, п'є…