25 перемог України

Як вихідці з нашої землі зруйнували Римську імперію

На початку II ст. н. е. за часів правління імператора Траяна Римська імперія загарбала Дакію (нині територія Румунії). Завдяки цьому Рим впритул підійшов до сучасних кордонів України на південному заході по р. Дунаю та у Наддністрянщині. У цей час Римська імперія була єдиною у світі наддержавою. Її землі сягали від Іспанії, Британії, Магрибу і Єгипту до Вірменії і Месопотамії.

Однак у відносинах із мешканцями України, зокрема й слов’янами, потужна Римська імперія продовжує виступати як сторона, що змушена захищатися. Воєнний престиж скіфів і сарматів, що населяли територію України, залишався дуже високим, до того ж римляни не звикли вести війну в неозорих степах. Тому Рим на пікові своєї могутності вважав за краще відкуповуватися від мешканців України подарунками.

У Наддністряншині й Причорномор’ї римляни звели потужні земляні укріплення - «Траянові вали» - з метою протистояти наступові сарматів і союзних з ними племен слов’ян.

Сліди цих валів збереглися досі. Нижній Траянів вал розташований на території сучасної Одеської області й тягнеться від с. Затока до м. Білгорода-Дністровського, Верхній Траянів вал - від м. Бендер у Молдові до р. Прут та Чорноморських лиманів, зокрема лиману Ялпуг. Траянові вали Наддністрянщини тягнуться від м. Тернополя до м. Кам’янця- Подільського. Таким чином, саме на території України зупинилася експансія Римської імперії на Схід Європи. Рим допомагає відбивати напади скіфів на Херсонес, Боспорське царство, однак ніколи не намагається взяти Скіфію під свій контроль. Не контролюючи значних територій на території України, а лише деякі опорні пункти на узбережжі, Рим тримав на території України майже втричі більше війська, ніж Рим виділяв на контроль за усією територією Галлії - нинішньої Франції. Римська імперія, яка в І-ІІІ ст. н.е. перебувала на пікові своєї могутності, залишаючись єдиною наддержавою у світі, у своїх відносинах з мешканцями України (скіфами, сарматами й слов’янами) виступає як сторона, що обороняється. Римський історик Тацит стверджує, що в І ст. н. е. слов’яни запозичували сарматські звичаї, вступали з ними в змішані шлюби та ходили походами до Нижнього Дунаю.

У 230-х рр. н. е. на Чорноморському і частині Азовського узбережжя України поселилося германське плем’я готів, яке прийшло із Скандинавії через сучасні території Німеччини й Польщі. Під тиском готів римський гарнізон евакуюється з Ольвії, а згодом римляни залишають усю Дакію, забравши звідти за Дунай і війська, і римських колоністів. Адже за потужними водними перешкодами і фортецями було легше захищатися. Готи і сусідні з ними скіфські та сарматські племена починають атаки морем на південне узбережжя Чорного моря і навіть на Грецію.

Готи, що розмістилися на узбережжі Чорного моря на лівому і правому берегах Дніпра, часто конфліктували із слов’янами та сарматами. Один з таких конфліктів закінчився у 376 р. вигнанням з території України частини готів - вестготів.

У 370-х рр. відбувся конфлікт готів з племенем «росомонів» - імовірно, сарматським племенем роксоланів, що входило до антського (слов’яно-сарматського) союзу племен. Остготський король стратив лютою смертю свою дружину, сестру роксоланських князів. Брати загиблої - імена яких латиною передані як Сар і Аммій, а норвезькою як Сьорлі і Хамдир - помстилися готському королеві, поранивши його мечем і загинувши самі. Скандинавський епос «Старшої Едди», який дійшов до наших днів, стверджує, що сестру князів Сунильду в очах її чоловіка оббрехав придворний.

На допомогу проти готів сармати й слов’яни закликали гу- нів - плем’я, відоме з II століття н.е. на території між дельтою Дунаю і Приазов’ям. В оточенні гунського царя були і готи, і сармати, а сама армія гунів була надзвичайно строкатою в етнічному сенсі.

Король остготів Германаріх не зміг опиратися гунам і, за одними даними, наклав на себе руки, за іншими - помер від рани, завданої князями росомонів - братами загиблої князівни. Його наступник спробував опиратися сарматам і гунам, але загинув у бою. Частина готів потрапили в залежність від гунів. Величезні натовпи решти готів переправилися через Дунай, осіли на придунайській території а згодом бродили кількадесят років між Балканами та Італією.

Катаклізми, викликані подіями ІV-V ст. на території України, призвели до гігантських змін у Європі. Зокрема, це стосується падіння Римської імперії, яке знаменувало кінець античної епохи. У 376 р. під тиском гунів, слов’ян та сарматів плем’я вестготів залишило територію України і з дозволу римської влади перейшло Дунай та поселилося в межах імперії. Однак римські чиновники прикордонних провінцій вирішили нажитися на нещасті переселенців, продаючи їм харчі втридорога. Вестготи змушені були їсти котів і собак, продавати себе в рабство за шмат хліба. У 377 р. спалахнуло повстання, яке закінчилося для Риму трагічно. 9 серпня 378 р. під містом Адріанополем у Фракії військо імперії зазнало нищівної поразки від вестготів та загонів сарматів і гунів. Римський імператор Валент та його воєначальники загинули в бою. Ця поразка зруйнувала авторитет Риму та стала прологом до розпаду Римської імперії. У 394 р. готи спустошують Грецію, а 24 серпня 410 р. н.е. вестготи під проводом свого вождя Алариха захопили Рим.

Таким чином, плем’я вестготів, вигнане з території України сильнішими конкурентами, фактично зруйнувало Західну Римську імперію.

Рим після 410 р. стає призом у руках так званих «варварських вождів». У 414 р. вестготи залишили Італію і заснували Вестготське королівство. Це королівство проіснувало на Півночі Іспанії до завоювання Іспанії арабами в 711 р. Вестготи стали основною рушійною силою Реконкісти - антиарабської визвольної боротьби в Іспанії, яка закінчилася в XV ст. До того часу вестготи разом з деякими іншими етносами Іспанії об’єдналися в іспанський народ.

Таким чином, готи, яких союзники слов’ян гуни і сармати вигнали з території України, зруйнували найбільшу імперію стародавнього світу. Це закрило цілу епоху в історії людства. Падіння Риму стало шоком для стародавнього світу, перевернувши уявлення і звичний порядок речей, який для всього відомого європейцям світу тривав понад півтисячоліття.

На більшій частині території України, а також території Угорщини та частини Румунії в середині V ст. утворюється потужна Гунська імперія. Іноземці-сучасники називали всіх мешканців Гунської імперії, крім готів, скіфами.

Після багатьох успішних битв Гунська імперія наклала на занепалий Рим і Візантію данину. Після кожної поразки візантійців або римлян данина щораз зростала. Щоб зменшити ганьбу від сплати данини та оформити її як витрати на військо, візантійські імператори надали гунському цареві Ат- тилі статус полководця. Однак Аттила зверхньо ставився до обох імперій, особливо після того, як кілька разів розгромив їх, і відповів, що його власні полководці є рівнею для імператорів. Аттила відомий фразою, що часто цитувалася за часів Середньовіччя: «У тих, хто йде до перемоги, не влучають жодні стріли, а тих, хто хилиться до занепаду, доля руйнує й під час миру».

Аттила характеризувався сучасниками як могутній володар і талановитий полководець, поміркований і стриманий в приватному житті. На відміну від своїх воєначальників, він не любив розкіш. За визнаннями греків, він встановив справедливий лад у своїй країні, за якого люди відчували себе захищеними й не боялися за своє майно. За часів Гунської імперії на узбережжі Чорного моря були ліквідовані факторії греків, що їх гуни розглядали як провідників впливу Візантії. Ще скіфи в Криму у II ст. до н.е. - III ст. н. е. безуспішно боролися з цими містами, а їхню справу вдалося завершити лише гунам.

Епоха Гунської імперії характеризувалася тісною взаємодією різних племен. Було прискорено асиміляцію слов’ян, скіфів і сарматів на території України в межах антського (слов’яно-сарматського) союзу племен.

В часи Гунської імперії на Волині утворився потужний племінний союз під проводом слов’янського племені волинян. Більшість слов’ян у середині І тисячоліття н.е. визнавали зверхність над собою племені волинян і їхніх вождів.

Дружини антів та окремі сарматські племена, що входили до складу гунського війська, здійснювали переможні походи на землі Візантійської імперії.

В епоху гунських завоювань слов’яни у складі гунського війська привчилися атакувати кордони Візантійської та Римської імперій. Уже після занепаду Гунської імперії з середини VI ст. н.е. наплив слов’ян на кордони Візантії призвів до слов’янізації Балкан, де згодом сформувалися балканські слов’янські народи - болгари, серби, хорвати, чорногорці тощо.

У цих походах слов’яни навчилися вести наступальні операції проти імперії. Деякі з них навпаки, наймалися до імператорів Візантії. До Дунаю ходив і один з князів племені полян Кий - засновник Києва.

Аттила, в армії якого були й слов’яни, нагнав такого страху на обидві імперії, що в Європі ще й у Середньовіччі лякали один одного «Батогом Божим». Саме так поляки називали й Богдана Хмельницького.