25 перемог України

Без українського народу війна закінчилася б на Тихому океані

Серед військового керівництва СРСР під час Другої Світової війни було чимало вихідців з України (А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко). За час війни 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 32 українця стали двічі Героями Радянського Союзу.

Евакуйовані з України на схід СРСР підприємства постачали боєприпаси, військову техніку, продовольство.

За час Другої світової війни близько 7 мільйонів українців служили у збройних силах СРСР, кілька десятків тисяч - в інших військах антигітлерівської коаліції. Тому без участі українців у війні перемога СРСР була б неможливою, адже під час війни було чимало епізодів, коли долю перемоги вирішували не мільйони, а полки і дивізії.

З українців, що воювали, близько 3 мільйонів загинуло, а значна частина стали інвалідами. Україна зазнала вкрай тяжких економічних наслідків окупації та воєнних дій на своїй території. Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах дорівнювала більше 40%. Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

22 червня 1941 р. Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Для України почалася одна з найстрашніших воєн в її історії. Німецькі війська, здобувши перемогу в прикордонних боях, розпочали швидке просування вглиб території СРСР, оточуючи з’єднання радянських військ.

СРСР готувався до наступальної війни в Європі й розташував занадто велику кількість військ близько від кордону. Це дало змогу швидкохідним танковим колонам німців обхідними маневрами оточити й знищити їх.

Після початку війни Німеччини проти СРСР радянські війська за кілька днів були вибиті з території Правобережної України та інших територій на заході СРСР, незважаючи на жорсткий спротив в окремих місцях на кордоні.

На заключному етапі героїчної оборони Києва війська радянського Південно-Західного фронту зазнали великих втрат. В оточення потрапили 5, 37, 26, 21-а армії, частина сил 38-ї армії. Загальні втрати склали 700 тисяч бійців. Під час жорстоких боїв з ворогом практично загинули штаб і політуправління фронту, включно з його командиром генерал- полковником Михайлом Кирпоносом, Пінська військова флотилія, яка забезпечувала дії оточених військ. У з’єднаннях, тилових частинах фронту і армій, які уникли оточення, в кінці операції налічувалося лише 150 тисяч бійців. Частина бійців і командирів, які не вирвалися з оточення, пішла в партизани, а решта (до півмільйона) потрапили в полон.

Ця катастрофа стала одним з наслідків культу особи Сталіна. Страх перед Сталіним серед генералів викликав відсутність людей, які могли б вказати йому на його помилки.

Тим часом, наступ німецької армії тривав.

Починаючи з серпня 1941 р. протягом 73 днів тривала героїчна оборона Одеси, яка завершилася в жовтні 1941 р. евакуацією військ в Крим. У грудні 1941 р. Німеччина на підступах до Москви зазнала першої істотної поразки. Під час контрнаступу Червона Армія відкинула німецькі війська на 400 км.

Тоді ж у грудні 1941 р., після атаки Японії на американський порт Перл-Харбор на Гавайських островах, у війну проти Японії і її союзника Німеччини вступили США. Невдовзі США почали програму постачання СРСР зброї, техніки, харчів та боєприпасів. Ця допомога істотно допомогла СРСР. Також суттєво посилилася допомога з боку США Великій Британії після подій Перл-Харбору.

У травні 1942 р. Сталін ухвалив хибне рішення про контрнаступ під Харковом, до якого армія не фізично була готова. У результаті три армії потрапили в оточення та були знищені, що стало однією з найбільших трагедій війни. Попри масовий героїзм радянських солдатів, сотні тисяч радянських бійців загинули або потрапили в полон. Врятувалося лише 22 тисячі бійців. Так само з великими втратами провалився контрнаступ радянських військ у Криму.

У червні 1942 р. під ударами німецьких військ упав Севастополь.

До прориву німців на початку 1942 р. Москва забороняла евакуацію Севастополя, наказуючи стояти до кінця. Однак контроль німців над Кримом зробив присутність радянських військ у Севастополі згубним для військ.

Оборона Севастополя під час Другої світової війни стала не лише героїчним діянням, скільки трагедією сотень тисяч солдат і матросів, залишених командуванням і країною, яких вони вважали своїми, і цинізму партійного, військового й флотського керівництва, яке ганебно втекло всупереч всім військовим традиціям.

У червні 1942 р., після наступу німців у Криму, Кремлем було ухвалене рішення про евакуацію партійного керівництва кораблями із Севастополя. 4 липня 1942 р. радянська пропаганда через агенцію «Совинформбюро» повідомила, що радянські війська залишили Севастополь. Однак це була неправда. Місто залишило тільки командування Чорноморського флоту й Севастопольського оборонного району. Вивезене із Севастополя керівництво армії й флоту під час подальшої війни нічим себе не виявило. У той же час солдатів, матросів і молодших офіцерів фактично кинули на загибель. Залишки військ Севастопольського оборонного району стали відходити до бухт Стрілецька, Очеретяна, Козача й на мис Херсонес, де без води й патронів гинули десятками тисяч під вогнем німців. Загальні втрати Червоної Армії під Севастополем склали близько 200 тисяч.

У результаті першого періоду війни, попри героїзм значної частини населення та радянських солдатів, радянська влада виявилася повним банкрутом. Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію України від німецької окупації, що коштувало Україні мільйонів людських жертв.

Улітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги. Німеччина планувала розгромити війська Червоної армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви. У середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до р. Дон і розгорнули наступ на м. Сталінград. Захоплення цього міста фактично відрізало б увесь Північний Кавказ від решти СРСР. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 р.). Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталін підписав наказ №227. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. 23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога. Щоб прорвати оточення і допомогти німецькій армії під командуванням генерала

Паулюса, група армій «Дон» під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна спробувала прорвати блокаду, але була відкинута радянськими військами. Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення німецьких військ, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тисяч оточених німців здалися в полон, решта загинули. Сталінградською битвою було почато злам у ході війни. Ініціатива дедалі більше переходила то СРСР та країн антигітлерівської коаліції.

Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару по Москві. Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу.

23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ- Бєлгород. У ході Курської операції німецька армія втратила сотні тисяч солдат. Стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту.

У результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась проривом німецької оборони - «Східного валу», визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська операція. У ході бойових дій тут було оточено і вбито десятки тисяч німецьких солдат. До травня 1944 р. було звільнено Крим.

Визволення України від німецьких військ відбувалося паралельно з масовим винищенням радянським командуванням чоловічого населення України. З усього СРСР лише на території України було створено «польові військкомати», які проводили терміновий набір призовників і відправлення їх на фронт. Серед мобілізованих були чоловіки післяпризовного віку, але найбільше було молоді. їх майже без зброї посилалося в наступ першими, попереду випробуваних у боях частин. Мобілізованим навіть не давали військової форми. Через цивільний одяг їх називали «чорносвитниками». Таким чином радянський режим свідомо позбувався покоління українців, яке виросло без радянської влади.

Улітку 1944 р. у результаті висадки англо-американських військ у Нормандії (на півночі Франції) було відкрито «другий фронт». Після цього становище Німеччини стало приреченим. У жовтні 1944 р. була повністю звільнена територія України.

Радянська армія героїчно боролася за Україну. Це мало місце тоді, коли вона протистояла фашизму, який намагався знищити цілі народи. Адже головним завданням політики фашистської Німеччини в Україні було витискування максимально можливих ресурсів з України та підготовка її колонізації німцями. У перспективі фашисти планували часткового винищити слов’янське населення України, а частково перетворити його на рабів, відповідно до расової теорії гітлеризму.

Практична політика фашистської Німеччини на українських землях полягала в боротьбі з радянськими партизанами та підпільниками- комуністами, намаганні не допустити відтворення Української держави через боротьбу з українським націоналістичним підпіллям, в антисемітській політиці включно з геноцидом єврейського населення.

У той же час саме злочинна політика СРСР, спрямована на союз з фашистською Німеччиною, призвели до війни.

Радянсько-фашистський союз мав вкрай згубне значення не лише для Європи та свободи європейських народів, але й для народів Радянського Союзу, оскільки початок війни в Європі означав наближення фашистського нападу на СРСР. Радянсько-фашистський союз викрив близькість природи режимів фашистської Німеччини й СРСР, заснованих на геноциді та терорі.

Радянський Союз, після «червоного терору» був ізольований на міжнародній арені, і знаходив собі союзників серед держав, що зазнали поразки в Першій світовій війні - Німеччини й Туреччини. Уже з 1923 р. були встановлені тісні економічні зв’язки з СРСР з Німеччиною. Після приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера у 1933 р. радянсько-німецькі зв’язки лише посилилися. Москва допомагала Німеччині у відновленні та навчанні німецьких збройних сил, постачала сировину для виробництва озброєнь. Радянське керівництво проводило активну експансіоністську політику. З 1936 по 1940 рік географія військової присутності Червоної армії охоплювала 9 країн: Іспанію, Китай, Монголію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію, Румунію. Радянське керівництво вважало, що суперечності між Німеччиною та державами, які перемогли її в Першій світовій війні (насамперед Великою Британією і Францією), дадуть змогу СРСР загарбати максимальну кількість територій.

Мета фашистської Німеччини також полягала у завоюванні життєвого простору для німців, який відповідно до расової теорії, пропагованої фашистами в Німеччині, вважався «народом панів». І Німеччина, і СРСР були зацікавлені в початку великої війни в Європі. 23 серпня 1939 року німецький і радянський міністри закордонних справ Йоахим Ріббентроп і В’ячеслав Молотов підписали німецько-радянський пакт про ненапад і додатковий секретний протокол. Цей протокол визначив зони впливу двох держав у східній Європі в разі «територіальних і політичних змін», тобто в умовах запланованої обома державами війни. Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію і Естонію), а східні території Польської держави по лінії Нарва - Вісла - Сян, тобто Західна Україна і Західна Білорусь, на прохання Москви мали бути загарбані Радянським Союзом. Пакт Молотова - Ріббентропа був ратифікований 31 серпня 1939 року одночасно Верховною Радою СРСР і Рейхстагом Німеччини. А наступного дня, 1 вересня 1939 р., німецькі війська без оголошення війни вдерлися в Польщу. 17 вересня, порушивши радянсько-польський договір від 1939 р. про ненапад, радянська армія вдерлася на територію Польщі. Того ж дня у Бересті Литовському (нині м. Брест у Білорусі) на честь успішної перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецько-фашистських військ.

Політика керівництва як фашистської Німеччини, так і СРСР щодо України полягала в цілеспрямованих діях на знищення України як етно- політичної цілісності та українського народу як носія національної самосвідомості, з метою навічного закріплення за собою території України. Зокрема, Радянська імперія не могла змиритися з втратою такої великої і стратегічно розташованої території, яку має Україна, та її матеріальних ресурсів. З цією метою український народ намагалися навічно позбавити права на свою країну, а в перспективі - знищити, попередньо використавши в інтересах імперії його енергію та людські ресурси. Українці, щоб бути успішними, а часто й просто вижити, були поставлені в такі умови, що мусили відмовлятися від своєї Батьківщини, культури, материнської мови й історії.

Навіть після Голодомору та втрат України у Другій світовій війні загроза від України постійно стояла перед очима керівників імперії. Цим пояснюється поява в радянських владних колах ідеї виселення українців з України. Згідно зі спогадами американського державного секретаря Е. Стеттініуса, під час переговорів у Ялті у 1945 р. Сталін скаржився на «ненадійне» становище в Україні та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців у Сибір. Про те що, всіх українців збиралися виселити з України визнав на XX з’їзді КПРС у 1956 р. і генеральний секретар КПРС М. Хрущов: «Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив».

Тому політика обох імперій викликала активний опір українців.

За Мюнхенською угодою від 30 вересня 1938 р. між фашистською Німеччиною, Великою Британією і Францією останні дві держави згодилися на передачу Німеччині частини території Чехословаччини. Чехословацький уряд, щоб втримати під своїм контролем Закарпаття, нарешті згодився надати йому автономію, що за угодами, укладеними після Першої світової війни, мав зробити ще в 1919-20 рр. У жовтні 1938 р. чехословацький парламент ухвалив рішення, за яким надав автономію Закарпаттю, перетворивши країну на федеративну державу чехів, словаків і закарпатських українців. Прем’єр-міністром Карпатської України було обрано Августина Волошина. Тим часом, на землі Закарпаття претендувала Угорщина, підтримана фашистською Німеччиною. Для боротьби з загрозою угорської навали було створено армію - «Карпатську Січ». У її створенні значну роль зіграла ОУН. На виборах у Закарпатті повну перемогу здобули патріотичне Українське Національне Об’єднання. Діючи за підтримки фашистської Німеччини, у ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина почала вторгнення в Карпатську Україну. 15 березня Сейм (парламент) Карпатської України проголосив її повну державну незалежність. Проте ворог захопив більшу частину її території. Бої «Карпатської Січі» з переважаючими силами супротивника точилися в Закарпатті до травня 1939 р. Боротьба Карпатської України за Українську державу, що проходила під українськими національними символами й гаслами, довела, що попри століття життя під владою іноземних держав закарпатські українці зберегли відчуття національної самобутності та єдності з іншими частинами українського народу.

Українська Повстанська Армія упродовж усієї війни з 1942 р. - моменту свого утворення - лишалася найчисельнішою повстанською силою в Україні. Український народ сам понад десятиліття протистояв одній з наймогутніших країн світу. Через УПА український народ виявив свою силу духу та волю до свободи, закріпивши ці цінності в наступних поколіннях українців. Це відбувалося в той час, коли боролася лише частина українців, а інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, не наважувалися на найменший опір радянському тоталітаризму, а радянські громадяни часто боялися своєї тіні.