25 перемог України

Розгром першої наддержави у світі

Греки досі пишаються результатами воєн з персами, що трапилися два з половиною тисячоліття тому. Вони описані в літературі багатьох держав світу як ключові події світової історії, про них знято сотні фільмів. В Україні ще раніше трапилася аналогічна подія, більша за масштабом.

У 513 р. до н. е. військо перського царя Дарія Першого, перейшовши по гігантському мосту через Дунай, вдерлося на територію сучасної України. Тоді держава називалася Великою Скіфією. Її територія практично співпадала кордонами з територією сучасної України.

Перський цар мотивував свій похід на Скіфію бажанням помститися скіфам за їхнє 28-літнє володарювання над Передньою Азією, що відбулося приблизно століття до того. Тоді скіфи обложили даниною регіон, зокрема стародавній Єгипет, прямо контролювали найбільші держави Близького Сходу, зокрема Мідію, та допомогли знищити двохтисячолітню Асирійську державу.

Станом на початок Скіфського походу Персія завоювала землі від Греції і Єгипту до Індії та стала найпотужнішою державою стародавнього світу. Її землі розташовувалися на трьох континентах - в Азії, Європі й Африці. Таким чином, Персія стала першою наддержавою у світовій історії.

Перси зібрали велетенське військо. Геродот повідомляє про 700 тисяч вояків крім членів екіпажів кораблів, та 600 кораблів. Це настільки велика армія для стародавнього світу, що вчені вважають повідомлення «батька історії» перебільшенням. Але в будь-якому випадку перси привели вояків із десятків підвладних їм народів і племен. Досі на Півдні України існують місця, назви яких зв’язані з походом Дарія І - Дарієвий міст, Дарієвий брід тощо.

Перський цар направив до скіфського царя Іданфірса посланника, який вимагав від скіфів принести «землю і воду», тобто капітулювати, а також назвав себе володарем скіфського царя. Як стверджують античні історики, скіфи, почувши слово «рабство», запалали люттю. Вони надіслали перському царю пташку, жабу, мишу і п’ять стріл, що значило - доки перси не злетять у небо, сховаються у воду, чи зариються в землю, вони не повернуться назад, вражені скіфськими стрілами. Після численних боїв перський цар вирішив утікати, залишивши в таборі для маскування худобу та поранених і слабосилих, і лише дивом сам зміг врятуватися. Розгром армії Дарія у Скіфії вплинув на історію всієї Європи та Азії. Славу непереможної імперії було зламано. Греки та інші народи почали наважуватися на опір, який, зрештою, призвів до падіння Перської імперії.

Скіфське військо, діючи у відповідь на вторгнення персів, дійшло до проток Боспору і Дарданел, та змусили втікати місцевих грецьких володарів, які підтримали похід Дарія. Крім того, скіфи уклали союз проти персів із найсильнішою на той час грецькою державою - Спартою.

А скіфів в античному світі почали вважати найсильнішим народом у світі. Навіть через століття після цього розгрому грецький історик Фукідід дав таку характеристику скіфам: «За військовою потужністю й чисельністю війська зі скіфами взагалі не може зрівнятися жоден народ. І не лише в Європі, але навіть і в Азії немає народу, який сам по собі міг би встояти проти скіфів, якби вони були в єдності».

Хтось скаже: а яке ж відношення Україна має до скіфів? Мовляв, вимер такий народ.

А що ж насправді?

Історія Великої Скіфії - державного утворення, яке об’єднало майже всю територію сучасної України, є початком історії державності на території України.

Предки індоіранського населення постійно мешкали в Україні з часу розподілу індоєвропейської цілісності (тобто з початку IV тисячоліття до н. е.). Вони здійснювали міграції в східному напрямі в II тисячолітті до н. е. Одне з таких племен, яке греки називали скіфами, повернулося на історичну Батьківщину з Азії, підкорило місцеве індоіранське та праслов’янське населення, і дало поштовх до створення Великої Скіфії - державного утворення, у якому це плем’я відігравало головну роль. Серед племен у межах території Великої Скіфії мешкали й праслов’янські племена.

Прихід скіфів на територію України фактично був їхнім поверненням. Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тис. до н.е., об’єднавши в тому числі й праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя.

Практично вся територія Великої Скіфії - першого ранньодержавного утворення на території України, вкладається в межі сучасних кордонів України. Західний і східний кордони Великої Скіфії визначалися дуже чітко - відповідно по р. Дунаю і р. Дону. Уже в V столітті до н. е. історики описують Скіфію як єдине ціле, чітко відокремлюючи її від інших земель у межах квадрата, із нижньою основою в якості північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Обшири Великої Скіфії простягалися вшир на 700 км від р. Дунаю до р. Дону і приблизно на стільки ж - вглиб, від Чорного й Азовського морів майже до впадіння у Дніпро Прип’яті, утворюючи гігантський квадрат, який у загальних контурах мало не збігається з кордонами сучасної України.

Згідно з даними античних істориків, скіфи в V ст. до н. е. вважали себе автохтонними мешканцями на території України і стверджували, що вони прожили над Дніпром 1000 років. Це датування (середина II тисячоліття до н. е.) співвідносится з виникненням на просторах степів України зрубної культури, яку науковці пов’язують з іраномовними племенами, які саме в той час розселилися з території України на схід. Також, за Геродотом, який відвідував землі Скіфії у V ст. до н.е., скіфи мали стародавню міфологію, пов’язану із Дніпром, чого не могло бути в народу, який вперше прийшов на ці землі щойно двісті років до Геродота. Геродот навіть називає одне з племен скіфів «борисфенітами», тобто «дніпрянами».

Частина скіфів була кочовиками (у степу), а частина - землеробами (у лісостеповій і лісовій частині України). Відомо, що серед священних предметів скіфів були плуг, ярмо, сокира й чаша (чашу скіфи завжди носили з собою на поясі). Природно, що такі предмети не могли бути священними у народу, який би був виключно кочовим.

У скіфські часи на Правобережжі й частині Лівобережжя України розвинулася самобутня землеробська культура. Вона має скіфські риси разом із різко вираженим землеробським характером. На зміну невеликим поселенням і фортецям приходять великі городища з потужними дерев’яними фортецями й валами, зокрема Немирівське, Мотронинське, Трахтемирівське тощо. Ці фортеці у скфіські часи досягали незвичайно великих розмірів та мали не лише власні стіни та вали, але оборонні споруди на підступах. Так, на оборонні вали в околицях лише одної з фортець - Мотронинського городища - пішло більше матеріалу, ніж на знамениту піраміду Хеопса в Єгипті. Фортеці скіфського часу мають, як правило, значно більший розмір, ніж фортеці часів Київської Русі.

Відбувається приплив скіфського населення у лісостепову зону та значний культурний вплив степовиків на місцеве землеробське населення. На одвічних слов’янських землях Правобережжя Дніпра аж до Західного Поділля й Прикарпаття із VII століття поширюється виразний скіфський набір озброєння. Спільне мирне співіснування власне скіфів та предків слов’ян у межах Великої Скіфії призвело до змішування етносів.

Скіфський цар Аріант, що правив у VII ст. до н. е. провів своєрідний «перепис» населення, змусивши всіх мешканців віддати йому по одному мідному наконечнику для стріл. Потім з цих наконечників було виплавлено гігантський казан, розмір якого свідчив про те, що населення Великої Скіфії на той час могло становити вже кілька мільйонів осіб. Давньогрецький історик Геродот пише: «одні кажуть, що скіфів є безліч, проте інші кажуть, що власне скіфів серед них дуже мало». Скіфи-ора- чі та скіфи-землероби жили на Правобережжі та Лівобережжі Дніпра. Саме вони становили більшість населення Великої Скіфії. Вочевидь, серед них були й предки слов’ян.

Дуже велика кількість специфічних рис української культури й мови мають індоіранське скіфо-сарматське походження, починаючи від звіриного стилю образотворчого мистецтва Київської Русі і закінчуючи «ікавізмом» і фрикативним «г» в українській мові.

Варто відзначити, що греки давали скіфам досить позитивні характеристики, особливо у порівнянні з іншими «варварами». У низки грецьких філософів та в громадській думці стародавньої Греції сформувалися стійкі погляди щодо «чесних, незіпсованих» скіфів, «найсправедливіших із людей». Грецький історик Ефор у IV столітті до н. е. пише, що скіфи «перевищують усіх людей у справедливості». Ефор описує скіфів як народ, що утримав недоторканими добрі справедливі звичаї, втрачені греками. Відомо, що в його часи в Афінах зі скіфів набирали поліцейських-лучників для підтримання порядку в місті.

Апостол Ісуса Христа Павло в «Посланні до колосян» у І ст. н. е. писав, що в християнстві немає ні елліна, ні юдея, ні варвара, ні скіфа, засвідчивши виокремлення скіфів в античному світогляді від решти «варварських» народів.

Влада скіфського царя була спадковою, і належала родові паралатів з племені царських скіфів. Така система правління збереглася на території України до часів Київської Русі, де великокняжа влада вважалася власністю всього роду Рюриковичів. Цим Україна відрізнялася від Західної Європи, де володар вже сам по собі вважався легітимним джерелом влади. Скіфський цар постійно об’їжджав свої володіння з метою збору данини, і подовгу жив у своїх підданих. Такі традиції здійснення державної влади тривали тисячоліттями. Так само робили й перші київські князі, вирушаючи за даниною в «полюддя».

У скіфів існував звичай побратимства, яке скріплювали особливим обрядом. Цей звичай тривав і за часів Київської Русі (зокрема, відомо, що князь Святослав Хоробрий у X ст. мав побратимів), та повнокровно проіснував в Україні аж до часів козацтва. Обрядовість козацького побратимства в цілому відтворювала скіфський звичай, описаний в античних істориків.

Скіфська мова мала низку цікавих особливостей. Так, у скіфській не було звука «ф», точніше, він читався як «хва». Також у скіфській існував характерний фрикативний звук «г», що нині виокремлює українську серед більшості інших слов’янських мов. У скіфській мові часто вживалися звуки «дж» і «дз», а також був присутній «ікавізм» - поширення літери «і» в коренях слів. Названі властивості вповні збереглися в українській мові. Щодо слів, то відомо, що, зокрема, у скіфській мові були слова «сокіл», «мед» і «страва».

Багато власних назв в Україні мають скіфо-сарматське походження. Це стосується всіх річок з коренем Дн-, Дон-, Рос- тощо (Дніпро, Дністер, Дон, Донець, Дунай, Рось, Росава тощо). «Дон» сарматською мовою означає «вода». Він цього ж кореня й назви рік Дніпро, Дунай, Дністер, Донець тощо. Грецька назва Дніпра «Борисфен» походила від скіфського слова «варос», що іранськими мовами означає «широкий».

«Звіриний стиль» залишив надзвичайно сильний слід в оригінальному мистецтві Київської Русі, проіснувавши протягом усієї історії цієї держави. Мистецтво Київської Русі зазнало потужного впливу скіфського, а також сарматського мистецтва. Для Чернігова зображення у «звіриному стилі» навіть стало символом сучасного міста. Особливо рельєфно «звіриний стиль» було представлено у будівлях Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, а також на знаменитих пластинчатих браслетах, широко розповсюджених за часів Київської Русі. Вони носили широкий, вільний одяг, зокрема шаровари, підстригали волосся «в кружок», тобто «під горщик». Ще в X столітті воїнів Київського князя Святослава Хороброго візантійці називали скіфами. Скіфи й їхня культура не зникли, а стали компонентом формування українського народу.