25 перемог України

Запорізька Січ - лицарський орден унікального значення й масштабу

Після занепаду Київської Русі та ліквідації автономного Київського князівства в 1471 році, в умовах ослаблення старої української знаті та часткової її колаборації з Литвою і Польщею, захистити народ взялася нова сила - українське козацтво. Ця сила визріла у самому українському народі в умовах постійних небезпек. Козацтво змогло перейти від оборонної політики до ліквідації ворожих фортець та вогнищ работоргівлі в самому Криму та на Чорноморському й Азовському узбережжях.

Український народ потребував захисту від татарських ханів, які, підбурювані московськими князями під час московсько-литовських воєн, здійснювали регулярні набіги на українські землі.

Оборону проти татар взялися організувати старости (голови адміністрацій) прикордонних міст. Найбільш енергійні з них незабаром почали переходити до наступальних дій проти кримської загрози.

Серед найвідоміших старост прикордонних міст - організаторів походів на татар були Остафій Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Семен Полозович, Бернард Претвич та ін. їх підтримували не лише збройні дружини старост і мешканці прикордонних міст, але й українські мисливці, рибалки, землероби та торгівці, що постійно або тимчасово мешкали «на Низу» - у Пониззі Дніпра, на Чорноморському й Азовському узбережжі та навколишніх землях. Українці вели свої справи в степу не полишаючи зброї й гуртуючись у загони задля спільної оброни.

Найдавніші згадки про козацькі походи належать до 1492 р. Хан Менглі-Гірей скаржився великому князеві Олександрові на козаків - киян та черкащан, які захопили татарський корабель під Тягинею (нині м. Бендери в Молдові). У 1493 р. черкаський староста Богдан здійснив похід на фортецю Очаків, яку татари щойно перед тим збудували на місці литовської фортеці Дашів, заснованої ще князем Вітовтом. Козаки зруйнували замок і взяли в полон його залогу.

Походи козаків на татар, а також оборона населення та організація засад у степу постійно тривали з кінця XV ст. Наступальні дії козаків іноді організовувалися за підтримки уряду, але значно частіше проходили незалежно від влади. Так, у 1504 р. кримський хан через напади козаків відмовився укладати мирну угоду з Литвою, а Литва за ці напади зобов’язалася покарати організаторів нападів на татар.

Староста Хмільника, виходець із польської шляхти Предслав Лянцкоронський (помер 1531 р.) воював проти Москви і татар у військах під проводом українського князя Костянтина Острозького. Разом із князем він починав планувати захист України від татар. Литовський уряд призначив Лянцкоронського наказним гетьманом українських козаків, організованих для боротьби з татарами. 1516 р. він здійснив успішні похід на Білгород (на Дністрі), а 1528 р. - на Очаків. Лише у першій половині XVI ст. козаки успішно атакували фортецю Очаків у 1523, 1527, 1528, 1538 і в 1541 рр.

1514 р. старостою міста Черкаси було призначено українського шляхтича з Волині Остафія Дашковича. У 20-х рр. XVI ст. він організував серію вдалих походів козаків на Очаків, а також на Крим, що було здійснено завдяки проривові оборонних укріплень на Перекопі. Роздратований походами козацького флоту, сам кримський хан з багатотисячною ордою, озброєною артилерією, у 1532 році оточив головну козацьку фортецю Черкаси. Але козаки під проводом Остафія Дашковича відбили наступ.

У 1540-52 рр. старостою м. Бара на Поділлі був виходець із дрібної сілезької шляхти Бернард Претвич.

У 1540 р. козацька ескадра під керівництвом Претвича зустріла ворогів на переправі через Дніпро біля Кременчука. Татарське військо не чекало козацької атаки під час переправи й поплатилося великими втратами свого війська та змушене було припинити похід в Україну. У 1541 р. козаки під проводом Бернарда Претвича знову зупинив орду, що йшла походом на Поділля і переслідували її аж до Очакова.

На кордонах України з кінця XV ст. точилася постійна «рейдова війна», виграти яку взялися українські козаки. Переконавшись у неефективності скликань ополчення у відповідь на черговий татарський набіг, козаки почали виносити сторожові пости на кордони. При цьому була налагоджена система оповіщення гарнізонів прикордонних фортець. На сторожових постах у степу по черзі несли варту місцеві мешканці. Тоді татари змінили тактику й почали вторгнення дрібними підрозділами, минаючи сторожу й укріплені замки. Козаки почали «шукати цих розбійників у їхніх власних норах». Дедалі частіше козацькі загони, що сполучали високу мобільність і раптовість дій, доходили до узбережжя Чорного моря, де стояли турецькі фортеці, та до Криму, а також на всі території, контрольовані покровителем Криму - Османською імперією.

Діяльність прикордонних старост суттєво зменшила активність ординців, насамперед білгородських та очаківських татар, землі яких були найбільш вразливі для козацьких контратак.

Близько 1554 р. Дмитро Вишневецький (1516-1563 рр.), один із князів Волині змішаного українсько-литовського походження, збудував фортецю для захисту від татар, нижче Дніпрових порогів на острові Мала Хортиця. Цей факт знаменував заснування Запорізької Січі, як фортеці й бази для козацьких походів морем та суходолом. Згодом Січ стає організаційним і державним центром навколишніх земель.

За хоробрість у походах на татар, зокрема на Очаків, здійснених Дмитром Вишневецьким у 1540-х рр. під керівництвом Бернарда Пре- твича, великий князь Литовський Сигізмунд II Август призначив його черкаським і канівським старостою.

З цього часу оборона від татарських набігів стала офіційним обов’язком Дмитра Вишневецького. Ідея створення суцільної оборони Україні проти Кримського ханства, із залученням до цієї справи всіх сил Великого князівства Литовського, захопила підприємливого князя. Центром його плану було закладення фортеці на Низу Дніпра та широке використання українського козацтва, яке на той час перетворилося на значну військову силу, що діяла як у прикордонних містах, так і в Степу.

Для виконання своїх намірів князь у першу чергу взявся об’єднати козацькі загони в єдину військову організацію та облаштувати для них відповідну військову базу.

Будівництво Січі на Малій Хортиці велося за особистий кошт князя, всупереч позиції литовського князя й польського короля. На будівництві були залучені селяни з канівського і черкаського старость.

Острови Хортиця й Мала Хортиця мають високі скелясті береги, неприступні з води. Вони якнайкраще підходять до базування козацького флоту й організації морських походів у Чорне море.

Дмитро Вишневецький першим з-поміж старост прикордонних міст перебрався постійно мешкати за дніпровські пороги. У 1553 р. Дмитро Вишневецький особисто відвідав Стамбул, де провів переговори з турецьким султаном щодо припинення нападів татар на Україну.

1556 р. козаки Вишневецького напали на місто Іслам-Кермен (нині поблизу м. Каховки на Херсонщині), уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього перевезено до Хортицької фортеці. У січні 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей зібрав всю орду і зробив спробу захопити Січ. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Тим часом, того ж 1557 р. хан Девлет-Гірей з новими силами рушив на фортецю Вишневецького, разом із турецьким військом на човнах та молдавським допоміжним загоном. Після тривалої облоги Вишневецький змушений був залишити фортецю через нестачу провіанту. Козаки пробилися крізь турецько-татарські заслони й подалися вгору Дніпром до Черкас. Залишена фортеця була зруйнована. Таким чином, перша Січ проіснувала лише кілька років. У Туреччині Вишневецького називали «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти». Влада Туреччини ненавиділа князя за серію його успішних походів на Кримське ханство та турецькі володіння в Криму.

У пам’яті народу Вишневецький залишився як героїчний персонаж Байда - незламний козак, що навіть під час тортур продовжує воювати з ворогами. Прізвисько «Байда», надане народом Вишневецькому, означало «вільна людина».

Походи козаків під проводом Вишневецького проти турок і татар, які на той час становили основну загрозу для Європи, збудили інтерес європейських володарів до нової військової сили, організованої на Дніпрі. Тодішню наддержаву Туреччину боялися всі країни Європи, а сама вона потерпала від українського козацтва, яке атакувало її дедалі частіше і болючіше. Під впливом успіхів козаків у самій Польщі почали народжуватися реальні проекти з організації козацтва. Починаючи з 1568 р. польський король, враховуючи силу і зрослий авторитет запорозького козацтва, офіційно визнав його як самостійну військову організацію та запропонував службу й оплату.

Уже в 1570-х рр. запорожці створюють на Дніпрі нову Січову фортецю, обведену валами і ровом, що мала пристані для козацького флоту і верф для будівництва човнів і чайок. Січ являла собою укріплений військовий табір і штаб козацького війська, окремий військовий стан, де іншого населення, крім козаків та невеликої кількості торгівців, не було.

Козацький гарнізон на Січі був організований і жив за прикладом лицарського ордена, який у суворих умовах постійної військової небезпеки виробив своєрідні козацькі звичаї, які були сильнішими за писані закони. Козаки як правило не зважали на позицію польського уряду, розпочинаючи чи закінчуючи воєнні дії.

У 1574 р. антитурецьке повстання під проводом молдавського господаря Івана Води-Лютого супроводжувалося нападом козаків на Білго- род (Аккерман), який тоді був основною турецькою фортецею в Північному Причорномор’ї.

У 1576 р. козацька флотилія під проводом гетьмана Федора Богдана (Богданко), рухаючись через Дон і Кубань, здійснила набіг на південне узбережжя Чорного моря, включно з околицями Стамбулу, по дорозі назад штурмом захопивши турецьку фортецю Юлію (нині м. Кілія на Одещині).

У 1577 р. запорожці на чолі з гетьманом Яковом Шахом посадили на молдовський престол козака Івана Підкову, що мав молдовське походження.

Особливих успіхів морські походи козаків досягли за часів гетьмана Самійла Кішки. Він походив з української шляхти. Ставши гетьманом, у 1567 р. Кішка здійснив морські напади на фортеці Гезлев (нині - м. Євпаторія), Ізмаїл, Кілію, Білгород та Очаків. Турецький султан за це погрожував польському королеві великою війною, і той змушений був запровадити реєстр для козаків.

У 1573 році в одному з морських походів ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон і був прикутий до весла на галері, де перебував близько 26 років. У 1599 р. він організував повстання українських веслярів-невільників, які, перебивши команду, повернулися в Україну. Знову обраний гетьманом, Самійло Кішка добився від польського короля Сигізмунда II Вази скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом). У 1600 р. Самійло Кішка очолював запорожців у спільному українсько-польському поході до Криму, а в 1601-02 р. брав участь у польсько-шведській війні в Лівонії.

У походах на Крим, Туреччину, Молдову і Волощину українські козаки швидко набули авторитету потужної військової сили, здатної кидати виклик найсильнішій тогочасній державі - Османській імперії з усіма її васалами.