25 перемог України

Розвал Монгольської імперії почався з України

У Монголії на початку XIII ст. набирала сили нова держава. Основою монгольського війська були великі маси рухливої кінноти, доповнені запозиченими в Китаї знаннями й найновішими технічними засобами для штурму міст. Зміцнювали монгольське військо жорстока дисципліна, яка передбачала смерть за найменше її порушення, та цілковита і безумовна єдиноначальність під час ведення війни. Тому монголи сильно вигравали в порівнянні з феодальними арміями Заходу і Сходу.

У 1215 р. монголи підкорюють весь Північний Китай - гігантську територію з величезним населенням. У 1219 році монголи вдерлися в Середню Азію, де до того існувала потужна держава Хорезм. У 1221 р. монгольська армія під керівництвом воєначальників Джебе і Субедея захопила столицю Хорезму Ургенч, вторглася в Закавказзя і згодом отримала наказ перейти через Кавказ.

У 1239-40 рр. монголи загарбали Русь, зокрема після тримісячної облоги захопили Київ. Киянам спочатку вдалося відбити кілька штурмів. Монголи використовували в облозі міст пороки - тарани для пробивання стін. Такими таранами було проламано стіни в районі Лядських воріт, у місці, де ліс найближче підходив до міських стін і захищав нападників від стріл оборонців. Монгольські пороки знесли з верхівки оборонних стін Києва дерев’яні укріплення, встановлені на вершині валу. У проломах стін оборонці вступили в запеклу сутичку з нападниками. Під час бою було поранено воєводу Данила Галицького Дмитра, що очолював оборону столиці. Оборонці змушені були відійти на Старокиївську гору та використовувати для оборони старі вали «міста Володимира». На вулицях Києва й у садибах міста точилися запеклі бої. У Києві археологи знайшли залишки чималої кількості будинків, дахи яких від вогню обвалилися й накрили як киян, так і монгольських загарбників. На Старокиївській горі було зроблено нове укріплення навколо Десятинної церкви. Туди ж масово відступили рештки цивільного населення міста. Населення збіглося на хори кам’яної Десятинної церкви, збудованої ще Володимиром Великим у 997 р., однак стіни церкви не витримали цього й завалилися. Під час боїв у Десятинній церкві монголи захопили в полон пораненого воєводу Дмитра. Через його хоробрість в обороні міста хан Батий залишив йому життя.

Від ще більшого розорення Русь врятувало те, що монголи того ж 1241 року переправилися в Угорщину, де розбили військо угорського короля та кочували протягом наступних трьох років. З Угорщини монголи здійснювали подальші напади в Європу, оцінюючи свої сили та сили супротивників для нового великого походу. У 1241 р. монголи захопили Краків та розгромили польсько-німецьку армію у битві біля м. Легниці (на південному заході Польщі), а далі спустошили Угорщину. Наступного року монголи розбили угорсько-хорватську армію угорського короля Бели IV. Загони монголів вдерлися у Далмацію, дійшовши таким чином до Адріатичного моря. Заслугу за виведення монгольських військ з території України літопис віддає воєводі Дмитру. Побачивши, до якої згуби для рідної землі веде монгольське нашестя, він порадив Батию йти далі на захід.

Реальний вплив на Київ після його розгрому зберігали галицько- волинські князі Данило Галицький і його брат Василько Волинський. Як повідомляє мандрівник Плано Карпіні, посол Папи Римського до монгольського хана, кияни в 1245 р. вважали своїми князями Данила Галицького та його брата Василька, а мешканці територій від Волині до Києва надавали шану посланникові цих князів. У Києві був княжий тисяцький, тобто управитель міста (а не монгольський баскак), а також інші знатні люди та єпископи. Галицько-волинські князі Данило й Василько дали учту в Києві на честь посла. У самому місті на той час перебували численні купці з італійських міст Венеції, Генуї, Пізи тощо. Це свідчить про досить швидке відновлення міста й торгівлі. Попри це, населення Києва, як і решти вцілілих міст, крім Галичини й Волині, було змушене платити данину татарам.

На відміну від інших князівств, керованих представниками династії Рюриковичів, у Галицько-Волинському князівстві залишилося чимало міст, яких монголо-татарам на вдалося захопити. Найбільша з них - неприступна фортеця Холм, збудована й зміцнена Данилом. Укріплення Крем’янця й Данилова також не були захоплені завойовниками. Крем’янець і Холм незадовго перед тим були зміцнені Данилом Галицьким і мали могутні фортифікаційні укріплення та сприятливе географічне розташування.

Князь Данило Галицький у 1250-1260-х рр. вів цілком незалежну політику щодо хана Куремси, який керував монголо-татарами на території України, та неодноразово перемагав його. Папа Римський оголосив хрестовий похід проти монголо-татар; коли ж на його відозви ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, наданий йому Папою Римським, почав готуватися до опору власними силами. Він зміцнив свої міста, увійшов до союзу з литовським князем Миндовгом.

Віддаленість Галичини й Волині від місць кочів’я монголо-татар, гарні природні умови для фортифікації в Галичині й на Волині, великі непрохідні ліси та торгівля сприяли швидкому відновленню сили князівства. І до, і після монголо-татарської навали Галицько-Волинське князівство лишається наймогутнішим на Русі.

У 1255-1256 рр. військо короля Данила звільнило від загонів ординського темника (управителя) землі по Південному Бугові, Случі й Тетереву в безпосередній близькості до Києва, відбило напад хана Куремси на Крем’янець, захопило Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту та, попри те, що внаслідок випадковості згорів Холм, у 1257 р. відбити напад хана Куремси від Луцька.

Єдиною невирішеною зовнішньополітичною проблемою у фіналі князювання Данила Галицького стала необхідність звільнення від залежності від монголо-татар. Всю другу половину свого князювання він присвітив цій боротьбі, але довести її до логічного закінчення йому так і не вдалося.

Орда в цей час була надпотужною силою, перебуваючи в зеніті своєї могутності. Монгольська держава контролювала землі від Кореї й Південного Китаю, Ірану й Малої Азії до Центральної Європи. Жодна інша держава не наважувалася кидати їй виклик.

Данило Галицький і його держава кинули виклик монголо-татарам за століття до того, як інші країни почали всерйоз задумуватися над такою можливістю.

Водночас, спочатку успішна боротьба Данила Галицького з монголо-татарами створила прецедент перемог над доти непереможними військами Золотої Орди, дозволила зберегти державність Галицько-Волинського князівства як джерело майбутнього опору, підготувала ґрунт для звільнення українських земель та інших країн Європи від монголо- татарського ярма.

Близько 1275 р. монголо-татарський хан Курдан, діючи у відповідь на розгром литовцями монголо-татарського загону, на чолі великого війська вдерся в Полісся. Проти нього виступив великий Київський князь Святослав, який діяв в союзі з литовськими князями, підтриманий волинськими князями, зокрема загоном з Луцька. Битва відбулася на березі р. Окунівка в околицях м. Мозиря (нині - Білорусь). Монголо-татарське військо було розбите, врятувався тільки сам хан з невеликим загоном.

Інший етап звільнення України з під влади монголо-татар - цього разу за допомогою литовських князів - почався 1320-21 рр. Як відомо, Московія звільнилася з-під влади монголо-татар лише 1480 р., але продовжувала платити данину Кримському ханству як спадкоємцеві Золотої Орди до початку XVIII ст. Близько 1362 р. відбулася вирішальна битва литовців, українців і білорусів з монголо-татарами у степу на Синіх Водах (найімовірніше на р. Синюсі в нинішній Кіровоградській обл.). У битві з боку Великого князівства Литовського й Руського, крім литовців, брали участь загони з українських земель - Київщини, Чернігівщини, Новгород-Сіверщини, Волині та Поділля, а також загони з білоруських земель. Основні сили ворога були розгромлені, монголо-татарські хани Кутлуг-Бей, Хаджи-Бей та Димитр загинули в бою. Ця перемога знаменувала остаточний кінець монголо-татарського ярма на більшій частині українських земель. Унаслідок здобутої перемоги Литовське князівство і васальне до нього Київське князівство завоювали землі далеко на південь, вийшовши до узбережжя Чорного моря.

До початку звільнення України Монгольська імперія лише збільшували свою територією. Опір України монголо-татарам, у той час, коли ще жодна інша країна не думала про нього, показав решті народів звитягу України та вказав шлях до визволення.