100 ключових подій української історії

Створення УПА

Дата і місце

Офіційно прийнята дата – 14 жовтня 1942 р. (козацьке свято Покрови Пресвятої Богородиці), Берестейщина і Полісся.

Дійові особи

Дмитро Клячківський (псевдонім Клим Савур, 1911–1945; 1941 р. провідник ОУН у Львові, засуджений 1941 р. за «процесом 59», втік із в’язниці, у травні – листопаді 1943 р. перший командир УПА, в 1943–1945 рр. командир «УПА-Північ», відповідальний за знищення мельниківців і бульбівців, терор проти польського населення Волині 1943 р., загинув у бою з НКВС); Сергій Качинський (псевдонім Остап, 1917–1943; командир підпільної офіцерської школи, організатор і командир сотні УПА в Дивинському лісі на Берестейщині, вбитий у бою з німцями); Григорій Перегіняк (псевдонім Довбешка, 1908–1943; командир Другої сотні УПА, провів перший бій УПА з німцями в лютому 1943 р., загинув у бою з німцями); Василь Івахів (псевдоніми Сонар, Сом, 1908–1943; військовий референт Крайового проводу ОУН на Північно-Західних українських землях, творець одного з перших загонів УПА восени 1942 р., загинув у бою з німцями разом зі своїм штабом); полковник армії УНР Леонід Ступницький (псевдонім Гончаренко, 1891–1944; діяч УНР, герой Другого Зимового походу, в 1941–1942 рр. член «Поліської Січі», 1943 р. начальник штабу «УПА-Північ», загинув у бою з НКВС, генерал-хорунжий УПА, посмертно); Ростислав Волошин (псевдоніми Борисенко, Левченко, 1911–1944; один із провідних діячів ОУН(Б), офіційний заступник Д. Клячківського з моменту створення УПА, 1943 р. головував на III Великому зборі ОУН, очолював 1-шу Конференцію поневолених народів Сходу Европи й Азії, 1944 р. генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, загинув у бою з НКВС).

Передумови події

Місцем народження Української повстанської армії стали північно-західні українські землі (Полісся). Ще в 1936–1937 рр. тут з ініціативи військової рефeрeнтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які намагалися вести партизанську війну проти польської влади. Населення Волині мало певні навички партизанської боротьби, котрій вельми сприяв лісистий і болотистий ландшафт. Перші збройні формування виникли стихійно у волинських і поліських лісах ще 1941 р. під назвою УПА «Поліська січ», якою командував М. Боровець (псевдонім Тарас Бульба, визнавав уряд УНР, згодом, аби відмежуватися від ОУН(б), перейменував свою армію на Українську національну революційну армію – УНРА).

Наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 р. поблизу Львова відбулася І Конференція керівного складу ОУН(Б). Конференція вирішила перевести більшу частину кадрів у підпілля, відкрито не конфліктувати з німцями для збереження сил та подальшої політичної боротьби за самостійну Українську державу, створювати легальну мережу в адміністративних, громадських та культурно-освітніх установах, розгортати антинімецьку та антирадянську пропаганду, готувати військові кадри та вести збір зброї. Ситуація змінилася наступного року. У квітні 1942 р. під Львовом відбувалася ІІ Конференція ОУН(Б), що висловилася за творення власних «військових сил». За вказівкою проводу ОУН(Б) формуються «групи самооборони» (боївки) за схемою: «кущ» (3 села, 15–45 учасників) – повітова сотня – курінь (3–4 сотні). До середини літа на Волині боївки налічували до 600 озброєних учасників.

Хід події

У жовтні 1942 р. на Волині починається формування перших бойових загонів під командою Сергія Качинського. З огляду на це постановою Української головної визвольної ради (УГВР) від 30 травня та святочним наказом головного командира УПА Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 р. днем заснування УПА встановлено 14 жовтня 1942 р. Успішний напад сотні Г. Перегіняка (Довбешки) 7 лютого 1943 р. на німецькі казарми у місті Володимирець (місто взяте, знищена комендатура, рота польської поліції на німецькій службі) знаменував початок антинімецької боротьби повстанців, підконтрольних ОУН(б). Курс на антинімецьку боротьбу підтвердила ІІІ Конференція ОУН(б) 17–21 лютого 1943 р.

Д. Клячківський запровадив у новоствореній армії сувору дисципліну. Його розпорядженням від 15 травня 1943 р. було встановлено «найвищу кару військового часу – смерть» за співробітництво з ворогом, саботаж і диверсії проти УПА, шпигунство, вбивство, дезертирство, крадіжки військового та особистого майна, збройні пограбування тощо. Край поділявся на чотири оперативно-територіальні формування – військові округи (ВО), де базувалися відповідні з’єднання УПА з прикріпленими до них тиловими службами («Заграва», «Богун», «Турів», «Тютюнник»). Округи поділялися на військові надрайони, райони, підрайони, кущі та станиці (окремі населені пункти). Вищим органом військово-адміністративної влади слугувала Головна команда УПА під проводом Савура. До неї входили шеф військового штабу (заступник з військових справ), комендант запілля (з адміністративно-господарської роботи), шеф політичного штабу. Комендантові запілля підлягали референтури: організаційно-мобілізаційна, суспільно-політична, служба безпеки, господарча, зв’язку, Українського Червоного Хреста, місцеве самоврядування. Політичний штаб керував політично-виховними відділами груп УПА. УПА вдалося створити серйозну розвідувальну мережу, контррозвідкою займалася Служба безпеки ОУН. Серйозним чинником у становленні УПА став перехід до її лав 5 тис. українців, що служили в німецькій допоміжній поліції. У липні 1943 р. в УПА було до 13 тис. піхоти і до 1,5 тис. кінноти. Конкурентів (ОУН(м), бульбівців) було розгромлено або перетягнуто на свій бік уже до вересня 1943 р., частина особового складу розгромлених бандерівцями повстанських формувань під «оперативним супроводженням» СБ ОУН влилася до УПА.

Наслідки події

«Армія без держави», що утворилася 1942 р., існувала і вела активну збройну боротьбу до початку 1950-х рр. – довше, ніж будь-яка інша збройна група опору радянській системі в Східній Європі. Через її лави пройшли десятки тисяч людей, а її існування істотно вплинуло на радянську політику в Західній Україні протягом усього радянського періоду, на ментальність перш за все західних (але не тільки) українців.

Історична пам’ять

Вкрай неоднозначна – від майже повного неприйняття більшістю росіян, поляків, частини українців до абсолютної апології іншою частиною українців. Більшості засновників УПА в кількох областях Західної України встановлено пам’ятники чи пам’ятні хрести. Додатково актуалізували історичну пам’ять про УПА суперечки в українському суспільстві з приводу указів про присвоєння звання Героя України С. Бандері та Р. Шухевичу в часи президентства В. Ющенка і скасування цього рішення нині чинною владою України.