100 ключових подій української історії

Четвертий універсал Центральної Ради

Дата і місце

25 січня 1918 р. (на документі проставлено дату 22 січня), місто Київ.

Дійові особи

Михайло Грушевський (1866–1934; видатний історик, автор понад 2 тис. наукових праць, у 1897–1913 рр. голова Наукового товариства імені Т. Шевченка, член Товариства українських поступовців, заочно обраний головою Центральної Ради в березні 1917 р., вступив до партії українських есерів, де перебував до 1921 р., брав участь у підготовці і прийнятті всіх універсалів, наполягав на прийнятті Конституції УНР 1918 р., після приходу до влади гетьмана – приватна особа, у 1919–1921 рр. в еміграції, повернувся до УСРР, був переслідуваний на початку 1930-х); Володимир Винниченко (1880–1951; відомий український прозаїк, драматург, художник, революціонер, політик, член УСДРП, 1917 р. голова Генерального секретаріату Центральної Ради, автор більшості універсалів та інших документів ЦР, у 1918–1919 рр. голова Директорії, пішов у відставку через конфлікт із С. Петлюрою, емігрував до Франції); Микита Шаповал (1882–1932; член РУП, у 1909–1914 рр. видавець і співредактор журналу «Українська хата», один із лідерів українських есерів, член Центральної і Малої Ради у 1917–1918 рр., міністр пошти і телеграфу в уряді В. Винниченка, співорганізатор протигетьманського повстання, міністр земельних справ в уряді В. Чехівського за Директорії в грудні 1918 – лютому 1919 рр., згодом активний емігрантський діяч).

Передумови події

Війна Центральної Ради з Раднаркомом, котра почалася в грудні 1917 р., показала необхідність чіткішого визначення щодо статусу української державності в умовах, коли зовнішня підтримка слабнучої ЦР набувала дедалі більшого значення. При всьому небажанні більшості українських соціалістів проголошувати українську незалежність «без урахування волі народу» в січні 1918 р. стало ясно, що скликання українських Установчих зборів (цього «колективного месії» революціонерів-ідеалістів 1917 р.) по суті зірване. Дата, на яку було призначено скликання установчих зборів (9, за новим стилем – 22 січня), минула, а Центральна Рада все ще не визначилася з тим, як бути в ситуації, коли з одного боку на неї тиснули її ж делегати в Бресті (німці не бажали мати справу з квазідержавою з невизначеним статусом), з іншого – більшовики чимраз ближче підходили до Києва.

Хід події

Засідання ЦР почалося 22 січня і розглянуло 3 проекти універсалу – М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шаповала. У результаті дискусій було вирішено розробити на їхній основі єдиний текст, який і було ухвалено далеко за північ 25 січня. Універсал проголошував повну незалежність УНР, у якій мають усе-таки зібратися установчі збори (на честь цієї події, що не відбулася, дату на універсалі було виставлено «заднім числом» – 22 січня). УНР проголошувала прагнення якнайшвидше укласти мир з Четверним союзом, населення закликалося до боротьби з «найманими насильниками з Петрограда, які топчуть права Української республіки». Проте після укладення миру невиправні ідеалісти з ЦР все ж передбачали розпустити «інструмент гноблення народу» – постійну армію, замінивши її ополченням (народною міліцією). Універсал підтверджував усі пункти попереднього, Третього, універсалу щодо підготовки земельного закону, захисту прав і демократичних свобод трудящих мас, право національно-персональної автономії для всіх націй в УНР. Генеральний секретаріат було перейменовано на Раду міністрів.

Наслідки події

Ухвалення універсалу дало змогу укласти Брестський мир, стало знаковою, хоч і запізнілою подією на шляху українського державотворення і кульмінацією певного етапу української революції. Почався процес дипломатичного визнання УНР (спочатку лише державами Четверного союзу).

Історична пам’ять

Добре відома в сучасній Україні завдяки публіцистиці, пресі, підручникам, телебаченню подія, річниця котрої відзначається, але не на офіційному рівні (останні кілька років річниця ігнорується офіційною владою, як і більшість подій української революції).