100 ключових подій української історії

Вихід альманаху «Русалка Дністрова»

Дата і місце

Початок грудня 1836 р. (з датою 1837 р. на обкладинці), Буда (нині частина Будапешта, Угорщина).

Дійові особи

Маркіян Семенович Шашкевич (псевдонім Руслан, 1811–1843; греко-католицький священик, поет, перекладач і фольклорист, громадський діяч, лідер «Руської трійці»); Іван Миколайович Вагилевич (псевдонім Далібор, 1811–1866; греко-католицький священик, згодом позбавлений сану, лютеранин, фольклорист, поет, громадський діяч, 1848 р. активний діяч полонофільського напрямку, редактор газети «Дневник руський»); Яків Федорович Головацький (псевдоніми Ярослав, Гаврило Русин, 1814–1888; греко-католицький священик, після переїзду до Росії 1868 р. прийняв православ’я, поет, перекладач, науковець, замолоду борець за права і самобутність галицьких русинів, наприкінці життя москвофіл і борець проти вживання української мови в літературі та науці).

Передумови події

У першій третині XIX ст. у Західній Україні між польськими та українськими діячами точилися гострі суперечки щодо статусу місцевого українського населення стосовно поляків (окремий народ чи етнографічна група), не було єдності і в українському середовищі щодо того, якою бути українській літературній мові (на основі церковнослов’янської чи на основі розмовної української), писемності (кирилиця чи латиниця). Все це свідчить про зародкову, так звану «личинкову» (Е. Хобсбаум) стадію розвитку української нації на західних землях. Яскравою ознакою націотворення стала поява гуртка молодих семінаристів (згодом студентів філософського факультету Львівського університету) – «Руської трійці» (лідери М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, до яких приєдналися ще кілька осіб). Це вже друге покоління (до першого належали такі західноукраїнські діячі-просвітителі, як Д. Зубрицький, І. Могильницький, І. Снігурський) українських громадських діячів рішуче виступило за єдність духовної і світської інтелігенції з народом, за використання давньої слов’янської та середньовічної української культурної спадщини, за активізацію культурних зв’язків з Наддніпрянщиною, кириличну писемність і розмовну українську мову, чим по суті продемонструвало єдність новонародженої модерної української нації по обидва боки Збруча. Безпосереднім приводом до підготовки альманаху став вихід 1832 р. польського поетичного альманаху «Галичанин». Відповіддю на нього мав стати український альманах «Зоря» (ймовірно, вже перероблений, адже початковий варіант звався «Син Русі»), який було подано віденському цензорові Є. Копітару. Однак останній, порадившись зі своїм обережним львівським колегою – греко-католицьким ієрархом В. Левицьким, дозволу на друк альманаху не дав. Тоді «трійця» спробувала щастя в Буді, доопрацювавши й перейменувавши альманах.

Хід події

Основну частину грошей на видання альманаху (1 тис. примірників) дав директор Коломийської гімназії Микола Верещинський, решту – М. Шашкевич та ще кілька діячів (М. Ількевич, І. Білінський та ін.). Альманах складався з маленької передмови (написав Шашкевич, зазначивши тут, зокрема, правила правопису – застосування кирилиці, з фонетичним принципом «пиши як чуєш, а читай як пишеш», доповненої однією сербською та однією румунською літерами, і згадавши добрим словом про наддніпрянських попередників «Русалки Дністрової») та чотирьох розділів: 1) «Пісні народні» (із передмовою у вигляді фрагмента етнографічної статті І. Вагилевича, містить 20 наддніпрянських та західноукраїнських народних пісень на ліричні та історичні теми, серед яких відомі пісні про Довбуша, Морозенка тощо, 31 обрядову пісню – зібрані членами «Трійці» та Іваном Бірецьким лемківські колядки, веснянки-гагілки, ладкання), 2) «Складаня» (10 поетичних і прозових творів М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького, серед яких історична поема Вагилевича «Мадей», його ж віршована казка «Жулин і Калина», казкове оповідання Шашкевича «Олена», сентиментальний вірш-роздум про непросту долю слов’янства «Гадка» і один із перших сонетів українською мовою «Сумрак вечерний»); 3) «Переводи» (8 перекладів автентичних сербських народних пісень, здебільшого любовних, а також 4 вірші з талановитої підробки чеських просвітників – «Краледворського рукопису»); 4) «Старина» (містить козацьку думу невідомого часу, кілька середньовічних документів, зокрема список книжок львівського василіанського монастиря св. Онуфрія, а також одну рецензію М. Шашкевича). Доля «Русалки Дністрової» склалася вкрай непросто – пройшовши будайського цензора, близько 800 екземплярів потрапили до Відня, де їх затримала тамтешня цензура. Коли ж про цілком невинний український альманах довідався Венедикт Левицький у Львові, він взагалі заявив, що подібне, написане до того ж людьми з язичницькими псевдо (Ярослав, Далібор і Руслан), читати можна тільки з дозволу уряду і поліції, адже це тексти, які підривають основи моралі й державної влади (!). «Русалку Дністрову» вилучили і знищили (залишилося близько 100 примірників, що до Відня не потрапили; сьогодні це перше видання є бібліографічною рідкістю).

Наслідки події

Альманах став першою збіркою, написаною і виданою західноукраїнськими авторами, що творили розмовною українською мовою. Сучасники здебільшого просто не зрозуміли значення події: більшість інтелігенції вважала народну мову непридатною для літературних цілей, до того ж лякала заборона поліції на її поширення (діяла до революції 1848 р.), селяни ж були переважно неписьменними. Проте перший паросток національного відродження в Західній Україні дуже швидко дав чималі плоди в творчості І. Франка, О. Федьковича, О. Кобилянської та ін.

Історична пам’ять

«Русалка Дністрова» була перевидана кілька разів: 1910 р. (Тернопіль), 1950 р. (Київ) та 1961 р. (Філадельфія). Про неї неодноразово згадували класики української літератури, як «революційну працю» позитивно оцінювали за радянських часів, з 1987 р. у Львові в дзвіниці зруйнованої церкви при греко-католицькій семінарії, де вчилися її автори, працює спеціальний «Музей Русалки Дністрової», поряд встановлено пам’ятник Шашкевичу, а ім’я «Маркіян» досі популярне в середовищі західноукраїнської інтелігенції.