100 ключових подій української історії

Повстання Чернігівського полку

Дата і місце

10–15 січня 1826 р. (29 грудня 1825–3 січня 1826 р. за старим стилем), Київщина (район міст Васильків, Фастів, Біла Церква).

Дійові особи

Полком командував підполковник Густав Іванович Гебель (?–1865; 1819 р. Георгіївський кавалер, згодом полковник, поранений С. Муравйовим-Апостолом у ході повстання, врятований солдатом); повстання очолив командир батальйону підполковник Сергій Іванович Муравйов-Апостол (1796–1826; відзначився у війні 1812–1813 рр., член масонських лож, один із засновників Союзу порятунку, Союзу благоденства, Південного товариства, виступав за царевбивство, повішений). Помітну роль у подіях відіграли брати Сергія Муравйова-Апостола Матвій Іванович (1793–1886; на 1825 р. полковник у відставці, член масонських лож, один із засновників Союзу порятунку, Союзу благоденства, Південного товариства, засуджений до 15 років каторги в Сибіру, мемуарист) та Іполіт Іванович (1806–1826; прапорщик, член Північного товариства, прибув із звісткою про поразку в Петербурзі, застрелився після поразки повстання), підпоручник Михайло Павлович Бестужев-Рюмін (1801 або 1804–1826; разом із С. Муравйовим-Апостолом з 1822 р. керував Васильківською управою Південного товариства, вів переговори з іншими декабристськими та польськими організаціями, співавтор «Катехізиса», повішений), поручник Олександрійського гусарського полку Іван Іванович Сухінов (Сухина, 1894 або 1797–1828; у 1819–1825 рр. служив у Чернігівському полку, член Товариства об’єднаних слов’ян і Південного товариства, засланий на каторгу, 1828 р. очолив змову в Зерентуйських рудниках з метою розпочати нове повстання, заарештований, повісився), поручник Михайло Олексійович Щепілло (Щепило,? – 1826; член Товариства об’єднаних слов’ян, командував авангардом повсталих, убитий у бою), поручник Анастасій Дмитрович Кузьмін (?–1826; член Товариства об’єднаних слов’ян, один із головних ініціаторів повстання, поранений у бою, заарештований, застрелився), штабс-капітан барон Веніамін Миколайович Соловйов (1798 – після 1866; член Товариства об’єднаних слов’ян, виступав за царевбивство, засуджений на довічну каторгу, з 1840 р. на поселенні).

Розбив повсталих генерал-ад’ютант Федір Климентійович (Фрідріх Каспар) Гейсмар (1783–1848; відзначився у війнах з Наполеоном, російсько-турецькій війні 1828–1829 рр.). Основний документ повстання («Катехізис») зачитав священик села Триліси Данило Федорович Кейзер (бл. 1800 – після 1858; з дворян, згодом позбавлений сану і дворянства, 1858 р. помилуваний).

Передумови події

«Південний бунт» був частиною декабристських планів із захоплення влади в Росії, його головним пропагандистом виступав голова Південного товариства полковник Павло Пестель. Південні декабристи дізналися про смертельну хворобу імператора Олександра I та про донос І. Шервуда на товариство раніше, ніж у Петербурзі. В обстановці міжцарів’я Пестель (на чолі головної декабристської ударної сили на Півдні – піхотного В’ятського полку) і його товариші напружено чекали звісток про повстання в Петербурзі, плануючи розпочати повстання серед полків, розквартированих на Київщині. Проте 24 грудня 1825 р. за доносом свого підлеглого капітана А. Майбороди був заарештований Павло Пестель, почався розгром управ Південного товариства. Спроби Муравйова-Апостола підняти велике повстання були зірвані Артамоном Муравйовим, який відмовився піднімати свій Охтирський гусарський полк. 8 січня Гебель і прибулі жандарми заарештували С. Муравйова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна.

Хід події

Повстання почалося 9 січня (29 грудня за старим стилем) у селі Триліси зі звільнення Кузьміним, Сухіновим, Щепілло і Соловйовим заарештованих, при цьому ледь не було вбито полковника Гебеля. Солдати 5-ї роти Кузьміна в перебіг подій не втручалися. Згодом офіцери-декабристи повели роту на об’єднання з іншими ротами полку, розквартированими у навколишніх селах. Наступного дня до 1 тис. солдат полку (без артилерії) були зібрані офіцерами у Василькові, де солдатам було оголошено революційну мету їхнього виступу і зачитано на площі «Революційний катехізис». 12 січня полк виступив на Брусилів, на об’єднання з Александрійським і Охтирським гусарським полками, офіцери котрих, однак, відмовилися піднімати повстання. Відкинувши ідею йти на Київ з його потужною фортецею, Муравйов-Апостол наказав провести днівку в селі Мотовилівка (1 січня за старим стилем – святкування Нового року), що кардинально підірвало дисципліну в полку (масове пияцтво, дезертирство і спроби погрому євреїв). 13 січня полк вирушив у напрямку Білої Церкви для з’єднання з 17-м єгерським полком, котрий був вчасно виведений армійським командуванням до Сквири, подалі від повсталих. Останньою спробою повсталих врятувати ситуацію став марш 15 січня на Житомир, де ще залишалися не заарештовані члени декабристських товариств. До полку спорадично приєднувалися місцеві селяни. Цього ж дня між селами Устимівка і Ковалівка полкова колона зіткнулася з авангардом гусарської дивізії генерала Ф. Гейсмара (400 осіб з 2 гарматами). Розрахунок Муравйова-Апостола приєднати гусар не спрацював – після кількох залпів картеччю Чернігівський полк кинувся зусібіч, повстання закінчилося.

Наслідки події

Під час придушення повстання загинули (або застрелилися) офіцери М. Щепілло, І. Муравйов-Апостол, А. Кузьмін, 60 содатів і 12 цивільних з-поміж селян в обозі полку. За справою декабристів проходило 60 членів Південного товариства і Товариства об’єднаних слов’ян, з них далеко не всі брали участь у повстанні. С. Муравйова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна було страчено, решта учасників повстання отримали різні терміни каторги. У справі проходили також 987 солдатів полку, з них 106 були покарані шпіцрутенами (троє забиті на смерть) і разом із рештою відправлені служити на Кавказ. 51 солдат був виправданий. Провал повстання означав кінець декабристських планів ревоюційних перетворень у Російській імперії.

Історична пам’ять

Романтизовані авторами XIX ст. та радянськими істориками і письменниками (що цікаво – як офіціозного, так і дисидентського напрямку) образи декабристів стали доволі популярними на всьому радянському культурному просторі. Написати повість про подію планував О. Пушкін (зберігся початок). Події присвячені романи і повісті Н. Ейдельмана, Ю. Тинянова, Л. Вершиніна, вона згадана в радянському кінофільмі. У Василькові встановлено пам’ятник декабристам – учасникам повстання.