100 ключових подій української історії

Доба імперій

Жалувана грамота Катерини II дворянству

Дата і місце

21 квітня 1785 р., місто Санкт-Петербург.

Дійові особи

Імператриця Катерина II (1729–1796; імператриця Російської імперії в 1762–1796 рр.).

Передумови події

Дворянство в Московському царстві ніколи не мало тих прав і привілеїв, які існували у дворян у Західній Європі та Речі Посполитій, значно більше залежачи від правителя. У рамках модернізації, проведеної Петром I, дворянство урівняли з вотчинниками, йому було даровано цілу низку прав та привілеїв, воно лишалося єдиним станом, що мав право володіти землею; за «Табелем про ранги» 1721 р. дворянство можна було вислужити, отримавши 8-й ранг військової або чиновної служби, дворяни звільнялися від подушної податі, мали право вільно розпоряджатися маєтками, але обов’язково служити і віддавати дітей навчатися. За часів Петра III за «Маніфестом про вольності дворянства» 1762 р. дворянство отримало право взагалі не служити державі, без перешкод виїжджати за межі імперії тощо. По суті, в Росії склалися передумови для остаточного оформлення дворянського стану як єдиної по-справжньому привілейованої верстви суспільства, крім того, треба було юридично оформити права еліт нових територій, що остаточно увійшли до складу імперії, втративши автономію (наприклад, українських козацьких земель). Переломним у ході юридичного відмежування козацької старшини від решти суспільства став 1767 p., коли козацька еліта отримала право обирати предводителів, депутатів у Законодавчу комісію та брати участь у її роботі на тих же підставах, що й російські дворяни. З цього часу українська старшина могла посилати своїх дітей до кадетського корпусу і товариства шляхетних дівчат.

Хід події

21 квітня 1785 р. імператриця видала два документи: «Грамоту на права, вольності і привілеї благородного дворянства» і «Жалувану грамоту містам». У грамоті дворянству (яке тепер отримувало офіційну назву «благородне дворянство») підтверджувалися всі до того даровані права (зокрема, ексклюзивне володіння землею), дворяни звільнялися від постоїв військ, тілесних покарань, їх судили тільки дворянські суди, дворянство можна було втратити лише за ганебні злочини, проте маєток злочинця не міг бути конфіскований державою, а переходив спадкоємцям. Термін давності злочину вважався 10 років. Дворянин міг користуватися положеннями міського права (але не навпаки), займатися підприємництвом, торгівлею, експлуатувати земні надра в межах свого маєтку, вільно залишати імперію і ставати на службу до інших монархів. У разі шлюбу з представником іншої верстви дворянка не втрачала свого статусу, але не передавала його чоловікові й дітям. Дворяни отримували право мати свої станові представницькі органи (зібрання) на рівні губерній і повітів, обираючи своїх предводителів і судових засідателів, утримуючи будинок дворянських зібрань, архів, казну.

Наслідки події

У Російській імперії дворянство отримало величезний обсяг прав, ставши по суті єдиним вільним станом (щоправда, якщо не брати до уваги певну прив’язаність поміщика до маєтку і необхідність опікуватися кріпосними селянами і господарством). Дія грамоти була поширена на нові категорії населення – українську козацьку старшину, польську шляхту, білоруських, смоленських поміщиків та ін., що, на думку уряду імператриці, мало сприяти і реально значно посприяло легшій інтеграції імперського «прикордоння». Деякі пункти грамоти (монопольне володіння землею, наприклад) були скасовані в ході реформ Олександра II 1861 р., проте основні положення в цілому діяли до Лютневої революції 1917 р., визначаючи практично всі як сильні (посилення почуття власної гідності, збільшення кількості вільного часу у дворян), так і слабкі сторони політичного, економічного, культурного життя самодержавної дворянської імперії.

Історична пам’ять

Непогано відома в сучасній Україні з підручників подія, яка за умов незалежності аж ніяк не є предметом державного піару, що й зрозуміло. Проте зауважимо – історична пам’ять про неоднозначну, але колоритну постать самої імператриці, її успішні війни та особисте життя практично залишає для неісториків у тіні пам’ять про її внутрішню політику, вкрай важливу для подальшого існування Російської імперії. Катерині II присвячено величезну кількість художніх творів, фільмів, встановлено пам’ятники (в Україні – в Одесі), проте рідко де імператриця фігурує саме як авторка «Грамоти», котру вона сама вважала вінцем своєї політичної діяльності.