100 ключових подій української історії

Ліквідація гетьманства в Україні

Дата і місце

21 листопада 1764 р., місто Санкт-Петербург.

Дійові особи

Катерина II (Софія-Августа-Фредеріка фон Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, у православ’ї Катерина Олексіївна, 1729–1796; імператриця Російської імперії в 1762–1796 рр., прийшла до влади в результаті перевороту; доволі своєрідна представниця європейських правителів епохи «освіченого абсолютизму», загалом успішний політик і реформатор своєї держави, виграла низку воєн); гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (Розум, 1728–1803; молодший брат морганатичного чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни Олексія Розумовського, граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал, гетьман Лівобережної України в 1750–1764 рр., провів податкову, військову реформу, реформу судочинства, з 1746 р. президент Імператорської академії наук); на думку сучасників подій, чималу роль у ліквідації гетьманства відіграв вихователь і друг юності Розумовського «підступник» Григорій Миколайович Теплов (1712 або 1717–1779; за родинною легендою, позашлюбний син Ф. Прокоповича, з 1746 р. відігравав важливу роль у керівництві Імператорською академією наук, брав участь у перевороті проти Петра III, після 1762 р. наближений Катерини II, управитель маєтностями гетьмана Розумовського, таємний радник, сенатор, непоганий музикант і композитор, талановитий чиновник і брутальний корумпований пройдисвіт); новий орган для управління Лівобережжям – Другу Малоросійську колегію – очолив граф Петро Рум’янцев (1725–1796; імовірно, незаконний син імператора Петра I, уславився в ході Семирічної війни, успішний командувач російських військ у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр., отримав титул «Задунайський», у 1765–1782 рр. голова Другої Малоросійської колегії).

Передумови події

Прийшовши до влади 1750 р., гетьман Кирило Розумовський провів низку реформ у козацькій Україні (податкову, судову, військову). Вони об’єктивно сприяли модернізації Гетьманщини, вступаючи в конфлікт з політичною лінією нової російської імператриці. Вихована під впливом ідей камералізму, просвітництва і концепції добре регульованої поліцейської держави, імператриця Катерина II з самого початку свого правління продемонструвала прагнення посилити контроль над провінціями, «раціоналізувати» їхній устрій, збільшити податкові надходження до імперської казни. Національні відмінності визнавалися, але вважалися незначущими – імператриця вірила, що з адміністративною інтеграцією і більш однорідним її розвитком ці відмінності зникнуть. Заради досягнення такої однорідності Катерина II протиставляла новий раціональний порядок давнім «феодальним» привілеям окремих історичних регіонів, які були для неї реліктами, котрі перешкоджали створенню унітарної, добре врегульованої держави. Проте ясно, що безпосереднім приводом для вже задуманого радниками Катерини II і, можливо, нею самою ліквідації українського гетьманства послужили гетьманські чолобитні 1763 р. з проханням дозволити відкрити в Батурині університет, водночас реформувавши на тих же засадах Києво-Могилянську академію, і головне – про визнання спадковості посади гетьмана за його нащадками. Дотепер спірним є питання, чи підкинув гетьману цю ідею провокатор Теплов, чи висунула її козацька старшина – династійні проекти для козацької України не були рідкістю, згадаймо Хмельницького, Мазепу та ін. Головне, що той же Теплов, який з 1762 р. став статс-секретарем імператриці, якусь роботу все ж провести встиг. Вінцем його зусиль стала доповідна записка-донос «О непорядках в Малороссии», в якій докладно змальовувались усі вади козацького устрою і виявлялась лицемірна «турбота» про українців, які, мовляв, самі хочуть напряму перейти під владу справедливої імператриці, що просто мусить ліквідувати застарілий і шкідливий для її імперії гетьманат на чолі з «нахабою» Розумовським, який уже будує якісь династійні плани.

Хід події

Можливо, існував і радикальніший проект ліквідації гетьманату – зі звинуваченням Розумовського в «мазепинстві» і судом над ним (про це є згадки у сучасників тих подій), проте обережна імператриця вирішила «натиснути» на гетьмана сильно, навіть брутально, «чтоб и имя гетманов исчезло, не токмо бы персона какая была произведена в оное достоинство», але все ж без скандалу на всю Європу. У лютому 1764 р. Розумовського викликали в Санкт-Петербург, де прийняли дуже холодно. Обійняв гетьмана при зустрічі лише один Теплов, на що навіть недруг Розумовського Григорій Орлов процідив знамениту біблійну фразу: «Його цілує, його ж і зрадить». Після непростих «переговорів» гетьман погодився зректися булави, залишившись при всіх маєтках, пожиттєвій пенсії 50 тис. карбованців і ще купі різних маєтностей і палаців включно з цілим містом Гадячем та отримавши чин російського генерал-фельдмаршала. 10 листопада 1764 р. з’явився імператорський указ про ліквідацію гетьманства і призначення для керівництва колишньою Гетьманщиною нової Малоросійської колегії на чолі з Рум’янцевим.

Наслідки події

Вже 1764 р. колегією було поглинуто вищий виконавчий орган при гетьманському правлінні – Генеральну військову канцелярію, 1765 р. підпорядковано Генеральний військовий суд, за два роки по тому на колегіальні департаменти було перетворено Генеральну лічильну комісію, Канцелярію малоросійського скарбу, Канцелярію генеральної артилерії тощо. У січні 1782 p. землі Лівобережної України – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва – було включено до складу імперії, козацькі полки перетворено на регулярні. 1783 р. на Лівобережжі запроваджено кріпосне право. Всі ознаки козацької державності тут було ліквідовано.

Історична пам’ять

Добре відома сьогодні подія, що найчастіше серед українців (крім прихильників ідеї «русского мира») викликає стійку негативну асоціацію. Останній український гетьман XVIII ст. заслужив напрочуд зважене ставлення до себе в російській, радянській і сучасній українській історіографії (остання виявляє помітний інтерес до його особи). Непогано відображена доля гетьмана і його держави в художній літературі (поему про Розумовського планував написати Т. Шевченко, гетьману присвячений роман М. Лазорського).