100 ключових подій української історії

Гадяцька угода

Дата і місце

16 вересня 1658 р., містечко Гадяч (нині райцентр Полтавської області), затверджена королем та сеймом у травні 1659 р.

Дійові особи

Гетьман Іван Виговський, Юрій (Єжі) Немирич (1612–1659; зі знатного руського роду, аріанин за віросповіданням, покровитель протестантизму в Речі Посполитій, автор політичних та теологічних трактатів, брав участь у війнах з Московією та Швецією, на початку Хмельниччини воював проти козаків, 1655 р. визнав королем Речі Посполитої Карла X Густава, 1657 р. перейшов до Хмельницького, прийняв православ’я, став полковником, з 1657 р. – гненеральним писарем, проводив переговори зі Швецією та Річчю Посполитою; вбитий повсталими селянами); Павло Тетеря. З польського боку – Станіслав Казимир Беньовський (1611–1695; у 1640-х рр. писар Луцького гродського суду, начальник П. Тетері, у 1650-х рр. каштелян, згодом номінальний воєвода чернігівський, неодноразово керував посольствами до козаків у 1657–1660 рр., уклав Гадяцьку і Слободищенську угоди, у 1670-х рр. брав участь в обороні кордонів Правобережжя від татар); затверджена угода королем Яном II Казимиром.

Передумови події

Погіршення українсько-російських відносин в останні роки гетьманування Б. Хмельницького, спричинене сепаратними переговорами Москви і Варшави про мир (Віленське перемир’я 1656 р.), суперечками Москви й Чигирина через Білорусь тощо, призвело до переорієнтації гетьманської політики на союз зі Швецією та Трансільванією (без розриву угоди з царем). Після смерті Хмельницького його наступник гетьман І. Виговський спробував нормалізувати відносини з Москвою, проте остання зробила ставку на розкол козацької України, підтримавши антигетьманську опозицію на чолі з М. Пушкарем і Я. Барабашем. У результаті гетьман був змушений піти на нормалізацію відносин з ослабленою через війну Річчю Посполитою, котра пропонувала козакам «повернення у звичний світ» правових норм і свобод, за що виступала й чимала частина козацької старшини. У вересні 1658 р. до Гадяча прибула польська делегація, яка почала переговори з козаками, агітуючи їх за небувало вигідну угоду з «ойчизною».

Хід події

У Гадяцькому договорі робилася спроба дати нові назви і визначення Українській державі – «Велике князівство Руське», яке об’єднувало воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське. На переговорах українська сторона домагалася, щоб до складу Великого князівства Руського входили й західні українські землі – воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке, а також Пінський та Мстиславський повіти. Однак польські посли виявили щодо цього непоступливість. На підставі Гадяцької угоди створювалася триєдина Річ Посполита в складі Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. Велике князівство Руське повинно було мати свій найвищий судовий трибунал із діловодством українською мовою, своїх урядовців, власну державну скарбницю, свою монету (для її карбування передбачалося відкрити монетний двір у Києві), реєстр із 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території Великого князівства Руського. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях Великого князівства Руського, вони переходили під командування руського гетьмана. Києво-Могилянська колегія здобувала права, які мала Краківська, планувалося заснувати ще одну академію з університетськими правами. Дозволялося засновувати колегії, гімназії з латинською або грецькою мовами навчання, всілякі українські школи, передбачалося вільне книгодрукування.

Законодавча влада належала Раді, своєрідним національним зборам депутатів від усіх земель Великого князівства Руського й від усіх станів – козаків, шляхти, духівництва, міщан (селяни не були представлені). Козакам забезпечувалися їхні традиційні соціальні права, на пропозицію гетьмана, по сто козаків з кожного полку щороку отримували шляхетство. У Великому князівстві Руському запроваджувалися посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Вища виконавча влада надавалася гетьманові, що обирався на Раді пожиттєво із затвердженням цього рішення королем. Водночас гетьман вважався київським воєводою й сенатором. Брестська церковна унія цілковито скасовувалася у Великому князівстві Руському, православні зрівнювались у правах із католиками. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Католицькій церкві та іншим релігійним конфесіям забезпечувалася повна толерантність. У першому розділі Гадяцького договору визначалася також спільна міжнародна політика. Всі три республіки мусили об’єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й відкриття на ньому вільної навігації, взаємно допомагати одна одній у війні, зокрема проти Москви, якщо вона не поверне тих литовських і білоруських земель, які вона приєднала до себе. На випадок угоди Московії з Річчю Посполитою вона може бути прийнята як четвертий незалежний член федерації.

Початковий варіант угоди був відвезений для ратифікації сеймом Речі Посполитої, що відбулося в травні 1659 р. По суті, новий варіант угоди передбачав значне зменшення зовнішньополітичних прав Великого князівства Руського, не було внесено в угоду пункт про скасування унії, мав бути відновлений адміністративний устрій Речі Посполитої, до своїх маєтків могли повертатися магнати і шляхта тощо.

Наслідки події

Угода спричинила початок війни Москви й Чигирина. Крім того, змінений варіант Гадяцької угоди викликав загальне незадоволення в Україні і призвів до народних повстань проти Виговського, а також до старшинського перевороту, в ході якого гетьман восени 1659 р. зрікся булави й емігрував. Водночас початкова версія угоди стала зразком для багатьох козацько-польських угод, її вважають одним із найвищих злетів козацько-річпосполитської політичної думки XVII ст.

Історична пам’ять

Непогано знана у Східній Європі та на постарадянському просторі подія, в Росії сприймається як символ непорозуміння і «ворожнечі братських народів», в Україні часто відзначається силами науковців, українського козацтва (особливо 350-та річниця), відображена в художніх творах І. Нечуя-Левицького, Ю. Мушкетика, О. Лупія, Г. Тарасюк, В. Кожелянки, І. Корсака та ін.